Узагальнення про практику застосування законодавства про стягнення судових витрат при розгляді цивільних справ

Узагальнення

про практику застосування законодавства про стягнення судових витрат

при розгляді цивільних справ

        14 квітня 2014року                                                                                       с.Мазурівка

Відповідно до плану роботи Чернівецького районного суду на перше півріччя 2014 року, суддею Кушнір Б.Б. проведено узагальнення про практику застосування законодавства про стягнення судових витрат при розгляді цивільних справ.

Для проведення узагальнення використано статистичну звітність Чернівецького районного суду за 2013 рік, згідно якої за вказаний період  до суду надійшло 355 заяв (скарг), з яких: по 271 заяві (скарзі) фактично сплачено 52 584 грн. судового збору, по 88 заявах (скаргах) судовий збір не сплачено у зв’язку із звільненням від сплати судового збору згідно  ст.5 Закону України «Про судовий збір», по двох заявах судовий збір зменшено на суму 229 грн. на підставі ч.2 ст.8 Закону України «Про судовий збір», одну заяву повернуто внаслідок несплати судового збору.

1. Нормативна база, яка регулює порядок сплати,  розподілу, повернення та звільнення від сплати  судового збору

-          Закон України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року (зі змінами й доповненнями), що набрав чинності з 1 листопада 2011 року;

-          Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року № 4191-YI;

-          Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 р. з подальшими змінами  та п.3.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні  в національній валюті, затвердженої постановою правління НБУ від 21.04.2004 №22;

-          Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов´язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» із змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів за № 127 від 22 лютого 2012 року.

2. Правові засади справляння судового збору

            Подання позовної заяви має відбуватись з дотриманням певних умов, зокрема частиною 5 статті 119 ЦПК передбачено, що до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі, стаття 4 Закону «Про судовий збір». За подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати, а не на день подачі позову ( ч.2 ст. 6 Закону «Про судовий збір»). Судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі виключно через установи банків чи відділення зв´язку.

Документом про сплату судового збору є квитанція установи банку або відділення зв´язку, які прийняли платіж, або платіжне доручення, підписане уповноваженою посадовою особою банку і скріплене печаткою  установи банку з відміткою  про дату виконання платіжного доручення. При сплаті судового збору готівкою до документа, щодо якого вчиняється відповідна дія, додається оригінал квитанції кредитної установи, яка прийняла платіж, а при перерахуванні судового збору з рахунка платника останній примірник платіжного доручення з написом (поміткою) кредитної установи такого змісту : «Зараховано в дохід бюджету --- грн., (дата). Цей напис скріплюється першим  другим підписами посадових осіб, відбитком печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення.

Оформлення платіжних документів, за якими перераховуються суми судового збору здійснюється за загальними правилами згідно з вимогами Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 р. з подальшими змінами та п.3.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління НБУ від 21.04.2004 №22, платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї інструкції, згідно з вимогами стосовно зазначення реквізитів розрахункових документів, які викладені в додатку 8 до цієї інструкції.

За наявності сумнівів у здійсненні плати суми судового збору суд вправі витребувати у платника  відповідне підтвердження /довідку/ органу Державної казначейської служби України, якому судовий збір перераховано, про що зазначається в ухвалі про порушення провадження у справі або про прийняття скарги /заяви/ до провадження.

За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі, якщо судовий збір сплачено тільки за однією  з вимог, суд повинен  надавати позивачу строк для усунення недоліків, запропонувати сплатити судовий збір за іншою вимогою майнового або немайнового характеру.

            Натомість, Законом не передбачено при заявлені одночасно декількох вимог   майнового   або немайнового характеру вимагати оплати  по кожній заявленій вимозі (як майновій, так і немайновій) окремо, ч.6 ст.6 Закону «Про судовий збір». Якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, зв'язаних між собою підставою виникнення,   судовий збір сплачується як за подання однієї заяви немайнового характеру.

За подання позовної заяви про розірвання шлюбу з одночасним поділом майна судовий збір справляється за розірвання шлюбу і за поділ майна.

За повторно подані позови, що раніше були залишені без розгляду, судовий збір сплачується на загальних підставах. У разі якщо сума судового збору підлягала поверненню у зв'язку із залишенням позову без розгляду, але не була повернута, до повторно поданого позову додається первісний документ про сплату судового збору.

При вирішенні питання щодо повернення судового збору у зв´язку із залишенням позову без розгляду,  слід враховувати  обставини, встановлені   п.4 ч.1 ст.7 Закону «Про судовий збір»,  відповідно до якого сплачена сума судового збору не повертається, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням.

За подання зустрічних позовних заяв, а також заяв про вступ у справу третіх осіб із самостійними позовними вимогами судовий збір справляється на загальних підставах.

У разі вибуття із справи позивача судовий збір сплачується його правонаступником, якщо збір не був сплачений.

У випадку роз'єднання судом позовних вимог судовий збір, сплачений за подання позову, не повертається й перерахунок не здійснюється. Після роз'єднання судом позовних вимог судовий збір повторно не сплачується.

При пред'явленні позову та ухваленні рішення за вимогами про право спадкоємців на майно судовий збір визначається судом, виходячи із загальної вартості майна, і витрати на його оплату покладаються на кожного спадкоємця пропорційно до виділеної йому частки (п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").

У справах про визнання правочину недійсним без застосування наслідків недійсності судовий збір сплачується як із немайнового спору. У справах про застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину судовий збір сплачується залежно від вартості відшкодованого майна, щодо якого заявляються вимоги.  У справах про визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків недійсності судовий збір сплачується відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 80 ЦПК України за загальною сумою всіх вимог (п. 31 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

За подання позову одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів судовий збір обчислюється виходячи з загальної суми позову й сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом. Однак, не буде порушенням вимог Закону, якщо один з позивачів однією квитанцією сплатить всю суму судового збору за одним платіжним документом.

У разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

У разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання щодо повернення суми судового збору вирішується відповідно до ст. 7 Закону «Про судовий збір».

Як показує судова практика, позивачі нерідко при пред'явленні позову й несплаті судового збору посилаються в позовній заяві на те, що спір виник із правовідносин, що регулюються законами, які звільняють їх від сплати судового збору ("Про захист прав споживачів", "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду" тощо). Проте, якщо обґрунтування позову вказують на те, що спірні правовідносини, що виникли, регулюються іншими законами, суддя вправі залишити заяву без руху та запропонувати позивачеві сплатити судовий збір, у встановленому законом порядку. В таких випадках треба вимагати від позивача надати чітке обґрунтування позовної заяви з чітким посиланням на конкретну норму Закону «Про захист прав споживача» за кожною вимогою, для можливості визначення характеру спірних правовідносин та наявності або відсутності підстав для звільнення від сплати судового збору.

У випадках, коли позовну заяву подано після подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову, розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову. Підпунктом 13 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону про судовий збір передбачено справляння судового збору за подання до суду заяв про забезпечення доказів або позову, однак, ст. 134 ЦПК України та ч. 2 ст. 151 ЦПК України не передбачено наслідків неподання доказів сплати названого збору в установленому порядку й розмірі за подання заяви про забезпечення доказів чи позову. Як показує практика Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ураховуючи непоодинокі такі випадки, якщо у випадку відсутності доказів оплати судового збору за подання до суду заяв про забезпечення доказів або позову, то суд має залишати таку заяву без руху. Разом з цим, варто звернути увагу й на таку особливість, що сплата судового збору у випадку, передбаченому пп. 13 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону «Про судовий збір», за подання до суду заяви про забезпечення доказів здійснюється лише у випадку розгляду такої заяви в порядку, визначеному ст.135 ЦПК України, а не за подання клопотання про витребування доказів (ст. 137 ЦПК України), яке розглядається за правилами ст. ст. 130, 168 ЦПК України.

Стаття 82 ЦПК України та ст. 8 Закону «Про судовий збір»  визначає поняття "відстрочка" та "розстрочка" та умови, за якими можлива відстрочка чи розстрочка сплати судового збору. Зокрема, розстрочка - це встановлений судом період часу, протягом якого витрати на судовий збір вносяться зобов´язаною особою частковими платежами у строк, встановлений ухвалою чи рішенням суду, а відстрочка - це встановлення судом більш пізнього строку для сплати судових витрат, ніж це передбачено цивільним законом, а саме ч. 5 ст. 119 ЦПК України. Основна умова, за якої може мати місце відстрочка або розстрочка, - це майновий стан сторони, який повинен бути підтверджений суду достовірними доказами, зокрема, пенсійним посвідченням, довідкою із Фонду зайнятості, що особа не працює  та перебуває на обліку, довідкою про розмір пенсії чи заробітної плати, склад сім»ї, тощо.

У випадку, коли оплату судових витрат суддею було відстрочено або розстрочено до ухвалення рішення, то витрати стягуються  судовим рішенням у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 82 ЦПК України  та ч. 2 ст. 8 Закону «Про судовий збір»  до прав судді закон відносить право зменшення розміру належних до оплати судових витрат, пов´язаних з розглядом справи, або право звільнення від їх оплати. При вирішенні питання про зменшення чи звільнення від оплати судових витрат суд повинен виходити з матеріального стану сторони, враховуючи всі докази, які підтверджують цей стан та неможливість частково чи в повному обсязі сплатити особою судові витрати.

Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

3. Ціна позову

Ціна позову - це грошовий вираз майнових вимог позивача. Ціна позову має важливе значення, насамперед, для правильного визначення судового збору, що підлягає сплаті під час звернення до суду. На практиці трапляються непоодинокі випадки, коли позивачі при заявленні позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно визначають ціну позову, виходячи з балансової вартості майна, визначеної бюро технічної інвентаризації, чи виходячи з договірної ціни, указаної в правовстановлюючому документі. Безумовно, такий розмір ціни позову не відповідає дійсній вартості майна та вимогам діючого законодавства.  Проблема криється в тому, що  відсутній єдиний нормативний акт, який регулював би порядок визначення дійсної вартості нерухомого майна при поданні позову до суду.

Згідно з ч. 2 ст. 80 ЦПК України, якщо визначена позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред´явлення позову встановити точну ціну не являється можливим, то розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, установленої судом при вирішенні справи по суті.

Узагальнюючи судову практику можна сказати, що в основному приймаються ухвали про надання позивачеві строку для усунення недоліків у зв´язку з невірним розміром сплаченого судового збору.  Такі недоліки сторонами усуваються й справи призначаються до розгляду, в іншому випадку позовні заяви повертаються. Разом з цим, при постановленні ухвал про надання строку на усунення недоліків у зв´язку з  несплатою судового збору, або оплатою не в повному обсязі, обов´язкок  розрахувати суму оплати чи доплати судового збору покладено на суд (ч.2  ст.6 Закону  «Про судовий збір» (розмір судового збору попередньо визначає суд) та  ч.7 ст.6 цього ж Закону (розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюється відповідно до процесуального законодавства).

4. Витрати, пов´язані з розглядом судової справи

І. Витрати, пов´язані з наданням правової допомоги

Витрати на правову допомогу - це витрати сторін та третіх осіб, які вони несуть у зв'язку із оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, котрі беруть участь у справі.

Статтею 84 ЦПК України  передбачено можливість надання стороні безоплатної правової допомоги, тобто допомоги, яка не оплачується стороною. Якщо правова допомога надається оплатно, але вона оплачується не стороною, а будь-якою іншою особою (наприклад, за рахунок благодійної організації, адвокатського об'єднання, зацікавленою особою), незалежно від її участі у справі, така правова допомога вважатиметься наданою стороні безоплатно, а отже, до судових витрат не включається.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною й особою, яка надає правову допомогу.

Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України від 01 жовтня 1999 р. (далі Правила адвокатської етики), єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.

Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Відповідно до ст. 34 Правил адвокатської етики адвокат має право, окрім гонорару, стягувати з клієнта кошти, необхідні для покриття фактичних витрат, пов´язаних з виконанням доручення, якщо обов´язок клієнта з погашення цих витрат визначено угодою. В угоді про надання правової допомоги мають бути визначені види передбачуваних фактичних витрат, пов´язаних з виконанням доручення (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, перекладу та нотаріального посвідчення документів, телефонних розмов тощо), порядок їх погашення (авансування, оплата по факту в певний строк і т. ін.) та може бути визначений їх обсяг.

            Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником (а не будь-ким) витрати. В постанові від 01 жовтня 2002 року по справі №30/63 Верховний Суд України звернув увагу, що судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають розподілу лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Стягнення ж суми в рахунок майбутньої їх оплати у виді судових витрат чинним законодавством не передбачено,  оскільки ці платежі ще не проведені, а отже, не призвели до витрат сторони.

            Витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату. Самі лише докази укладення угоди про надання правової допомоги й її оплати не можуть бути підставою для відшкодування цих витрат, якщо адвокат в судових засіданнях участі не брав.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 ЦПК України граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Вказівка законодавця на обмеження розміру компенсації витрат на правову допомогу законом свідчить, що ці витрати не будуть відшкодовуватися в повному розмірі, якщо вони перевищуватимуть певну суму.

При визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката по конкретній справі, адресований клієнту.

На практиці зустрічаються випадки, коли між стороною та адвокатом укладена угода про надання юридичної допомоги, але адвокат приймає участь у розгляді справи у якості представника на підставі нотаріально посвідченого доручення. Ордер на участь адвоката у справі та докази оплати юридичної допомоги при цьому у матеріалах справи відсутні. За таких обставин підстав для стягнення витрат по оплаті допомоги адвоката у суду немає.

            Мають місце випадки коли особа укладає договір про надання правової допомоги з юридичною компанією, а представником у судовому засіданні є працівник цієї компанії, який діє на підставі нотаріально засвідченої довіреності, виданої позивачем. В даному випадку, хоча особа, що представляє інтереси позивача і має визначений ст. 56 ЦПК статус, але вона діє, як представник за довіреністю в порядку ст. 38 ЦПК, а тому відсутні підстави для відшкодування витрат на правову допомогу.

З 01 січня 2012 року зазначене питання регулюється Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" від 20 грудня 2011 року № 4191-YI. Статтею 1 цього Закону встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

У разі, якщо сторона у цивільній справі звільнена від оплати витрат на правову допомогу, компенсація таких витрат виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, у розмірі, що не перевищує 2,5 відсотка встановленої законом мінімальної заробітної плати в місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Компенсація витрат на правову допомогу виплачується за рахунок державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами, стаття 2 Закону.

На практиці виникає низка питань із застосування цього нормативного акта. По-перше, при обчисленні розміру компенсації дуже важко врахувати всі витрати, які перебувають у причинному зв'язку із наданням правової допомоги у конкретній справі. Також Закон не містить механізмів реалізації особою порядку виплати стороні компенсації витрат на правову до відкриття провадження у справі, витрати на  складання позовної заяви, тощо.

При постановленні рішень  при визначенні розміру витрат на правову допомогу судді також  вказують на норми співмірності наданої правової допомоги, складності спору, розміру заявлених вимог і розумного розміру відшкодування відповідачем витрат позивача на правову допомогу.

ІІ. Витрати, пов´язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведення судових експертиз

Свідки, спеціалісти, перекладачі, експерти, які залучені до участі у справі, не повинні нести витрати у зв'язку з їх участю. Ці витрати несе сторона, яка заявила відповідне клопотання про виклик цих осіб або проведення експертизи. Кошти на оплату судової експертизи вносяться стороною, яка заявила клопотання про проведення експертизи.

У ст. 143 ЦПК України передбачено, що суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Якщо клопотання про проведення експертизи заявлено обома сторонами, витрати на її оплату несуть обидві сторони порівну. Про такий порядок оплати експертизи повинно бути зазначено в ухвалі суду.

У випадку, коли на одній стороні беруть участь кілька співучасників, і всі вони заявляють клопотання про проведення судової експертизи, то необхідні витрати несуть усі співучасники порівну. При цьому між ними розподіляється лише половина витрат, якщо клопотання заявлено також і відповідачем.

У судовій практиці виникають ситуації, коли позивач, який повинен був оплатити експертизу відповідно до заявленого клопотання та ухвали суду, не зробив цього. Проте, експертиза була проведена й надана суду, який ухвалив рішення на користь позивача. У такому випадку пропонується використати аналогію закону (ч.3 ст.88 ЦПК України) і стягнути судові витрати безпосередньо з відповідача на користь експерта або спеціалізованої експертної установи.

У випадку коли клопотання про проведення заявлено відповідачем у справі і ним же оплачено, відшкодування витрат на проведення експертизи відшкодовується відповідачу пропорційно до вимог, у задоволенні яких позивачу було відмовлено.

5. Розподіл судових витрат між сторонами

Загальне правило розподілу витрат полягає в тому, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею й документально підтверджені судові витрати, оскільки вона не повинна нічого втратити внаслідок судового процесу.

Витрати відшкодовуються лише в обсязі, який підтверджено документально, тобто письмовими доказами. Склад та обсяг судових витрат не може доводитися іншими засобами доказування.

Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Пропорційність застосовується, насамперед, коли позов має майновий характер, адже лише вони можуть мати розмір. Водночас, правило пропорційності є загальним, а тому повинно застосовуватися як в майнових, так і в немайнових справах.

При задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди солідарно, не слід солідарно стягувати  судові витрати, оскільки це буде порушення вимог ст. 88 ЦПК України.

            Коли мова йдеться про позов немайнового характеру, то пропорційність визначається залежно від кількості вимог. Наприклад, якщо було заявлено три вимоги, а задоволено лише одну, то позивачу повинно бути присуджено третину судових витрат.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави Державною судовою адміністрацією в їх фактичному розмірі, але не більше від граничних розмірів компенсації таких витрат, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України у Постанові  «Про граничні розміри компенсації витрат, пов´язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27 квітня 2006 року № 590, зі змінами, внесеними 22 лютого 2012 року Постановою Кабінету Міністрів за № 127.

При повному або частковому задоволенні позову, поданого до кількох відповідачів одним або кількома позивачами, звільненими від сплати державного мита, стягнення його провадиться за рішенням суду окремо з кожного відповідача виходячи з присудженої йому суми позову. Якщо такий позов подано кількома позивачами до одного відповідача, державне мито стягується з відповідача виходячи із загальної суми позову.

Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" у разі визначення при відкритті провадження у справі судового збору в розмірі меншому, ніж передбачено законом, недоплачена сума стягується в дохід держави з позивача при відмові від позову, а при задоволенні позову - з відповідача.

При пред'явленні позову спільно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір вираховується виходячи із загальної ціни позову, й сплачується позивачами пропорційно до розміру заявлених ними вимог.

Від загальної ціни позову судовий збір стягується також у разі пред'явлення позову одним позивачем до кількох відповідачів, а також при об'єднанні судом в одне провадження кількох однорідних вимог.

При пред'явленні позову до кількох відповідачів одним або кількома позивачами, звільненими від сплати судового збору, він стягується в дохід держави за рішенням суду окремо з кожного відповідача пропорційно до стягнутої з нього суми.

При пред'явленні позову кількома звільненими від сплати судового збору позивачами до одного відповідача судовий збір з відповідача стягується в дохід держави із загальної ціни позову.

При повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів, судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. 

Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" визнання позову чи добровільне задоволення вимог відповідачем після пред'явлення позову не звільняє його від відшкодування понесених позивачем витрат при ухваленні рішення або при закритті провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову з мотивів задоволення його вимог відповідачем.

У тому випадку, коли питання про судові витрати не було вирішено при ухваленні рішення, суд, що його ухвалив, вирішує це питання за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухваленням додаткового рішення. У зв'язку з цим питання про судові витрати не можуть вирішуватись іншим судом або шляхом пред'явлення позову в іншій справі.

Відмова від позову свідчить про переконання позивача у безпідставності позову або врегулювання спору в позасудовому порядку. У цьому випадку суд закриває провадження. Про відшкодування витрат відповідач повинен заявити до постановлення ухвали про закриття провадження. Питання про закриття провадження й відшкодування судових витрат відповідачеві вирішується однією ухвалою суду. Причиною відмови від позову може бути задоволення вимог відповідачем після пред'явлення позову. У цьому випадку суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача.

У разі укладення мирової угоди сторони можуть домовитися й про розподіл між ними судових витрат. Такий розподіл може бути довільним. Правило пропорційності тут не застосовується. Проте, розподілу підлягають лише ті судові витрати, які фактично мали місце та документально підтвердженні. Якщо має місце ситуація, коли сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, кожна сторона в справі несе половину судових витрат. Ця норма діє незалежно від того, чи передбачено розподіл витрат в ухвалі про закриття провадження у справі.  В інших випадках закриття провадження в справі (окрім закриття внаслідок відмови від позову й укладення мирової угоди), а також у разі залишення заяви без розгляду (незалежно від причин) відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Суддя                                                                                                           Кушнір Б.Б.