Орган місцевого самоврядування НЕ наділений дискреційними повноваженнями при прийнятті рішення про надання дозволу на розробку проекту відведення з/д за ст. 118 ЗК України (ВС/КАС у справі № 819/570/18 від 11 вересня 2019р)

Незважаючи на відсутність законодавчого визначення поняття «дискреційні повноваження» суб’єкта владних повноважень суди поступово формують загальну практику з приводу правильності застосування цього поняття, насамперед органами місцевого самоврядування. Точніше вказують на протиправність застосування цими органами дискреційних повноважень при прийнятті рішень за зверненнями громадян в певних визначених законом випадках.

В цій справі громадянин звернувся на підставі ст. 118 ЗК України до органу місцевого самоврядування із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення з/д у власність площею 0, 12 га для будівництва будинку в межах населеного пункту. Орган місцевого самоврядування тричі відмовляв громадянину у наданні дозволу, і тричі такі відмови скасовувалися судами.

Підставою для відмови у рішеннях вказувалась «відсутність вільних земельних ділянок в урочищі», хоча дані про речові права інших землекористувачів в Державному земельному кадастрі були відсутні. Водночас в усіх трьох судових актах зазначалось, що саме орган місцевого самоврядування повинен доводити документами таку відсутність, і лише посилань на інші рішення, якими начебто дані дозволи на розробку проектів землеустрою іншим громадянам - замало.

На жаль у перші два рази суд після скасування відмов як необґрунтованих та незаконних лише зобов’язував орган місцевого самоврядування повторно розглянути заяву громадянина і прийняти законне рішення. І тут орган місцевого самоврядування вдруге і втретє хибно розуміючи поняття «дискреційні повноваження» відмовляв у дозволі з тієї ж самої причини – «відсутність вільних земельних ділянок».

Скасовуючи відмовне рішення втретє суд першої інстанції нарешті зобов’язав орган місцевого самоврядування видати дозвіл, проте таке рішення було оскарженне в апеляційному та касаційному порядку.

ВС залишив рішення суду першої інстанції без змін з огляду на таке. «Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.»

Тобто, вичерпний перелік умов за якими заявнику може бути відмовлено у наданні дозволу встановлений ст. 118 ЗК України. Суд перевіривши, що відмова заявнику відбулася з будь-якої іншої причини, і немає підстав для законної відмови, повинен саме зобов’язувати орган місцевого самоврядування видати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення з/д у власність. Лише в такій спосіб відбувається належний захист судом порушеного органом місцевого самоврядування права заявника.

ВС також підкреслив, що якщо суд НЕ зобов’язує орган місцевого самоврядування у рішенні видати дозвіл на підставі ст. 118 ЗК України, а лише зобов’язує повторно розглянути заяву, то відмова у видачі дозволу за наслідками повторного розгляду заяви, хоча і негативна для заявника, проте означає, що судове рішення виконане.