Закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки не може бути підставою для обмеження права на нерухомість, що на ній розташована (ВС/КГС від 14.03.2019 р. у справі № 902/341/17)

Вінницька міська рада звернулася із позовом до Фізичної особи – підприємця про звільнення займаної земельної ділянки шляхом демонтажу розташованої на ній тимчасової споруди.

У представленій на розгляд справі існують власні юридичні нюанси, що знайшли відображення у постанові Верховного Суду, зокрема про неможливість застосування ст. 212 ЗК України у даному спорі.

Отже, правовою підставою для звернення із позовом з боку міської ради слугує самовільне зайняття земельної ділянки та розміщення на ній тимчасової споруди без належного на те права.

А зазначена тимчасова споруда є предметом окремого договору-купівлі продажу від 21.05.2003 р., за яким відповідач по справі (ФОП) придбав приймальний пункт літ. «А» заг. Площею - 45,1 кв. м.

28.04.2007 р. між Вінницькою міською радою (орендодавцем) та відповідачем (орендарем) укладено договір оренди земельної ділянки.

Листом від 03.06.2015 р. орендар повідомив міську раду про повернення земельної ділянки відповідно до акта прийому-передачі.

На це відповідача повідомлено, що земельна ділянка буде прийнята до комунальної власності за умови приведення їх в стан, не гірший порівняно з тим, в якому їх передано.

До того ж, представниками міської ради проведено окреме обстеження та складено акт, за яким біля зазначеної будівлі самочинно, без відповідних документів, розміщено тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності, власником якої є відповідач.

У такому позові міської ради відмовлено у повному обсязі, а Верховний Суд дещо підкріпив вірність висновків попередніх судів власною позицією, яка зводиться до наступних суттєвих моментів :

- Відповідач набув право власності на нерухомість, розташовану на спірній земельній ділянці, на підставі договору купівлі-продажу, який не визнаний недійсним, і закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права відповідача як власника нерухомості на користування нею.

- Відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у тому числі з огляду на правомірність набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна. У таких випадках положення статті 212 ЗК України застосуванню не підлягають.

Нагадаємо, що згідно ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан,включаючи знесення будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.