ПОДАЧА СКАРГ ПРОКУРОРОМ НА СУДОВІ РІШЕННЯ БЕЗ ВІДОМА ТА ЗГОДИ ОСОБИ, ЯКА ЗВІЛЬНЕНА ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, СУПЕРЕЧИТЬ ПОЛОЖЕННЯМ Ч. 3 СТ. 22 КПК

Ухвалою суду особу було звільнено від кримінальної відповідальності у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 Кримінального кодексу України (КК) на підставі ч. 5 ст. 354 КК України, та закрито кримінальне провадження.

Відповідно до ухвали суду особа скоїла кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.369 КК України - вчинила надання неправомірної вигоди за вчинення службовою особою, яка займає відповідальне становище, в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням службового становища.

Так, особа, усвідомлюючи, що чоловік який їй зателефонував і представився слідчим є службовою особою, яка займає відповідальне становище, надала шляхом перерахування через термінал на надані слідчим номера мобільних телефонів неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів в сумі 1000 гривень за вирішення питання, щодо звільнення від кримінальної відповідальності її сина.

Апеляційний суд залишив таку ухвалу без змін.

Касаційну скаргу подав прокурор, який вказував на істотні порушення кримінального процесуального закону. Прокурор покликався на те, що не встановлено, що невідома особа, яка телефонувала, перебувала чи перебуває на посаді слідчого, тобто є службовою особою, яка займає відповідальне становище. А звільнена від кримінальної відповідальності особа повинна перебувати у статусі потерпілої від дій невідомої особи та судом не здобуто переконливих доказів, щодо наявності умислу на надання неправомірної вигоди. Також прокурор зазначав, що суд незаконно послався на копію протоколу допиту потерпілої, як на доказ її вини, оскільки остання надавала показання як потерпіла, отже їй не було роз'яснено прав підозрюваної та не може визнаватися допустимим доказом копія заяви про надання неправомірної вигоди, оскільки вона за своїм змістом фактично є заявою про вчинення щодо неї кримінального правопорушення.

Верховний Суд залишив ухвали судів попередніх інстанцій без змін.

Суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до ч. 5 ст. 354 КК України, особа, яка запропонувала, пообіцяла або надала неправомірну вигоду, звільняється від кримінальної відповідальності за злочини, передбачені статтями 354, 368-3, 368-4, 369, 369-2 КК України, якщо після пропозиції, обіцянки чи надання неправомірної вигоди вона - до отримання з інших джерел інформації про цей злочин органом, службова особа якого згідно із законом наділена правом повідомляти про підозру, - добровільно заявила про те, що сталося, такому органу та активно сприяла розкриттю злочину, вчиненого особою, яка одержала неправомірну вигоду або прийняла її пропозицію чи обіцянку.

Відповідно до обставин справи в ході досудового розслідування прокурором було встановлено підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ч. 5 ст. 354 КК України та без проведення досудового розслідування в повному обсязі. Прокурор звернувся до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України, яке у судовому засіданні підтримав.

Особа також підтримувала клопотання та визнала себе винуватою повністю, зазначила, що оскільки їй було повідомлено, що її син скоїв ДТП, то для вирішення питання, щодо його звільнення від кримінальної відповідальності вона повинна слідчому дати гроші в сумі 1000 грн., які має перерахувати на мобільні номери телефонів.

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду звернув увагу на те, що особа була належно обізнана про її право на оскарження, як ухвали суду першої інстанції, так і на право безпосередньої участі в розгляді провадження в суді апеляційної інстанції, однак з власної волі ним не скористалася. А подача скарг прокурором на судові рішення без відома та згоди особи, яка звільнена від кримінальної відповідальності, та яка не бажала скористатися таким правом, суперечить положенням ч. 3 ст. 22 Кримінального процесуального кодексу України, відповідно до яких під час кримінального провадження функції державного обвинувачення та захисту не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу, та не узгоджується з повноваженнями прокурора визначеними в ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» (постанова від 28.03.2019 у справі № 234/14766/17).