ЕСПЛ нагадав про критерії застосування домашнього арешту («Навальний проти Росії» № 2")

Рішення про арешт Навального не було обґрунтованим з огляду на той факт, що не існувало ризику втечі і спроби уникнути розслідування. Попри порушення умов попереднього запобіжного заходу, які були недостатньо визначеними.

Європейський суд з прав людини ухвалив рішення ще в одній справі «Навальний проти Росії» № 2 (заява № 43734/14), передає інформаційний ресурс ECHR: Ukrainian Aspect.

У лютому 2014 року російський опозиціонер Алєксєй Навальний був поміщений під домашній арешт на час розслідування разом з його братом за передбачуване шахрайство і відмивання грошей.

Запобіжний захід був заснований на тому, що попередній запобіжний захід – зобов’язання не виїжджати з Москви під час розслідування було порушене, і на ризику того, що підозрюваний може переховуватися під час розслідування, погрожувати свідкам або продовжувати його передбачувану злочинну діяльність.

У грудні 2014 року Навальний та його брат були визнані винними. Опозиціонер отримав умовний вирок до трьох з половиною років ув’язнення.

Посилаючись зокрема, на статтю 5 (право на свободу та безпеку / право на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час судового розгляду / права на законність тримання  під вартою та прийняття рішення судом без зволікань) Конвенції з прав людини та основоположних свобод, Навальний звернувся до ЄСПЛ. Він скаржився на домашній арешт на 10 місяців, зокрема, тому, що цей захід був непотрібним і свавільним.

У Страсбурзі постановили, що домашній арешт складав позбавлення волі в значенні Конвенції і тому він мав відповідати одній з дозволених підстав згідно зі статтею 5.

ЄСПЛ зазначив, що наказ про домашній арешт вважався необхідним, оскільки пан Навальний, як стверджувалося, порушив попередній запобіжний захід, що, ймовірно, вказувало на те, що органи влади боялася його втечі.

Проте він не продемонстрував жодних ознак того, що він мав намір втекти від розслідування, навпаки, він був присутнім на всіх необхідних слідчих діях. В обмеженні проїзду не було зазначено, чи повинен він повідомляти слідчих до або після відвідування Московської області, та ці візити, очевидно, були сімейними заміськими прогулянками, які не мали зв’язку з справою. У той час він також перебував під посиленим спостереженням.

Отже, Суд не уявляв, як національний суд міг визначити, що пан Навальний порушив своє зобов’язання не залишати Москву і не міг знайти причину, яка мала основу в кримінальному процесі для призначення домашнього арешту. Таким чином, наказ був незаконним, який застосовувався протягом всього періоду арешту. Його тримання під вартою не відповідало вимогам ч. 1 статті 5, тобто, мало місце порушення Конвенції.