Нерівність фізичної сили під час бійки не може свідчити про наявність у однієї із сторін стану необхідної оборони (ВС/ККС № 444/1586/15-к від 24.01.2019)

Частиною першою статті 36 КК України визначено, що необхідною обороною є дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Таким чином однією із ознак стану необхідної оборони є саме співрозмірність посягання та заходів, які було вчинено для його відвернення.

У даній справі особу засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк сім років. З такою кваліфікацією погодився і апеляційний суд.

На вказані рішення захисником засудженого було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що вказаний злочин було вчинено у стані необхідної оборони, а тому кримінальне провадження підлягає до закриття.

Переглядаючи вказану справу та надаючи оцінку доводам сторони захисту Касаційний кримінальний суд із ними не погодився та залишив рішення у силі.

Обґрунтовуючи свою позицію ККС вказав, що вироком суду першої інстанції встановлено, що потерпілий вдарив винну особу долонею в голову, тобто вчинив неправомірну дію, що визнана судом обставиною, яка пом'якшує покарання. При цьому місцевий суд врахувавши наявність добрих стосунків між засудженим і потерпілим, тверезий стан останнього, інтенсивність і характер його дій, відсутність у нього будь-яких знарядь нападу, те, що він хоч і вчинив неправомірну дію стосовно засудженого, проте це не призвело до його сильного душевного хвилювання, не викликало стану фізіологічного афекту, тому відсутні підстави стверджувати, що засуджений сприймав дії потерпілого як реальну загрозу суспільно небезпечного посягання, а отже, перебував у стані необхідної оборони.

Одночасно посилання захисника у касаційній скарзі на нерівність між засудженим та потерпілим за їх станом здоров'я, оскільки перший має інвалідність І групи, а другий був здоровим, жодним чином не свідчить про те, що винна особа перебувала у стані необхідної оборони.

Власне стан здоров'я не свідчить про існування суспільно небезпечного посягання стосовно особи з обмеженими фізичними можливостями, оскільки суд оцінює дії, які передували начебто захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи.

У цьому випадку застосування засудженим ножа у відповідь на удар долонею є неспіврозмірним таким діям потерпілого, хоча вони і є неправомірними.