Презумпція прийняття спадщини, передбачена ч. 3 ст. 1268 ЦК України, застосовується лише за умови фактичного постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини

Презумпція прийняття спадщини, передбачена ч. 3 ст. 1268 ЦК України, застосовується лише за умови фактичного постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини

21 січня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гуменюка О. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом.

На обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що після смерті його батька відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, а також земельної ділянки. З метою оформлення своїх спадкових прав він у встановлений законом строк звернувся до приватного нотаріуса, яким було заведено спадкову справу. Згідно з витягом про осіб, місце проживання яких зареєстроване або було зареєстроване у період із 03.06.1995 до 08.08.2023 року за адресою: АДРЕСА_2, від 08.08.2023 № 2909 до числа осіб, які входять до кола спадкоємців першої черги і місце проживання яких було зареєстровано за однією адресою із спадкодавцем, належить дружина померлого. У зв’язку з цим постановою приватного нотаріуса від 04.09.2024 позивачу відмовлено в оформленні права власності на 1/2 частку спірного майна. Проте відповідач із 2013 року фактично не проживала у спірному житловому будинку, оскільки виїхала на постійне місце проживання до рф. Факт формальної реєстрації місця проживання відповідача за однією адресою зі спадкодавцем унеможливлює оформлення за ним права власності на належне його батьку майно.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, зазначив, що місце проживання дружини померлого, який помер на території рф, було зареєстроване за тією ж адресою, де був зареєстрований і спадкодавець, тому відповідачу належить 1/2 частка майна померлого. Спадкодавець за життя не вживав заходів для зняття з реєстрації місця проживання своєї дружини. У матеріалах справи відсутні докази про те, що відповідач подавала нотаріусу заяву про відмову від прийняття спадщини.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання права власності на спадкове майно виключно за позивачем. Також зазначив, що спадкова справа відкрита після повномасштабного вторгнення рф, однак законодавчі обмеження не забороняють видачу свідоцтва про право на спадщину громадянам рф.

Верховний Суд погодився з висновками судів про відсутність правових підстав для задоволення позову, однак змінив мотивувальні частини судових рішень та зауважив, що позов про визнання права власності на спадкове майно не підлягає задоволенню, якщо позивач уже є власником частини цього майна, оскільки в такому випадку відсутній спір про право, який потребує судового захисту відповідним способом.

Реєстрація місця проживання спадкоємця за адресою спадкодавця не є беззаперечним доказом їх постійного спільного проживання на момент відкриття спадщини. Така реєстрація має лише формальний характер і сама по собі не підтверджує фактичних обставин проживання.

Верховний Суд зазначив, що презумпція прийняття спадщини, передбачена ч. 3 ст. 1268 ЦК України, застосовується лише за умови фактичного постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Для її застосування суди повинні встановити реальні обставини спільного проживання, а не обмежуватися лише даними про реєстрацію місця проживання.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 21 січня 2026 року у справі № 274/7779/24 (провадження № 61-13176св25) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/133509587.