Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;
смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зазначено, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) дійшла висновку, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Звертаючись до суду із заявою в порядку окремого провадження, ОСОБА_1 просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме те, що зазначені в свідоцтві про хворобу № 268 від 02 жовтня 2015 року поранення, в актах розслідування нещасного випадку за формою Н-5 від 16 вересня 2015 року та № 16 за формою Н-1 від 16 вересня 2015 року тілесні ушкодження були отримані ним в результаті безпосереднього виконання завдання у забезпеченні державної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької області під час проведення АТО на території Донецької та Луганської областей.
З метою врегулювання питань, пов`язаних з розслідуванням та веденням обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися
в органах і підрозділах внутрішніх справ України розроблено Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань
та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, який затверджений наказом МВС України від 27 грудня 2002 року № 1346 (далі - Порядок).
Порядок розроблено з метою врегулювання питань, пов`язаних із розслідуванням та веденням обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах внутрішніх справ України (пункт 1.1).
Дія Порядку поширюється на з`єднання та військові частини Національної гвардії України, органи і підрозділи внутрішніх справ, навчальні заклади системи МВС України (пункт 1.2).
Відповідно до пункту 1.3 Порядку розслідування нещасних випадків (в тому числі поранень), що сталися з особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, військовослужбовцями Національної гвардії України, курсантами (слухачами) навчальних закладів системи МВС України, проводиться з урахуванням Порядку.
Згідно з Порядком встановлення фактів настання нещасних випадків, у тому числі і тих, що трапились при виконанні службових обов`язків, належить
до виключної компетенції комісій з розслідування нещасних випадків при УМВС України.
За результатом розслідування комісія складає відповідний акт за визначеною формою.
Таким чином встановлення обставин отримання травми та зв`язок установленого із виконанням службових обов`язків, вирішуються спеціально уповноваженими на це суб`єктами, рішення яких можуть бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства.
Будь-яке порушене право підлягає захисту в установленому для цього порядку.
Відтак, справи про встановлення факту отримання травм у період проходження служби не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, оскільки визначено інший порядок їх встановлення.
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що юридичний факт, про встановлення якого просив ОСОБА_1 , у порядку окремого провадження встановленим бути не може.
При цьому, судами попередніх інстанцій правильно враховано те, що встановлення фактів настання нещасних випадків, що трапились при виконанні службових обов`язків, належить до виключної компетенції комісії з розслідування нещасних випадків при УМВС України, а також те, що суд своїм рішенням не може підміняти діяльність відповідних органів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати.
Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 08 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі
№ 688/2479/16-ц (пункт 30).
З огляду на наведене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про закриття провадження у справі.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються
на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим судовим рішенням, зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
_03_03.png)
