Неприйняття судом першої інстанції до розгляду під час підготовчого судового засідання висловлених учасником кримінального провадження заперечень на ухвалу слідчого судді про скасування постанови слідчого про зупинення досудового розслідування та ненадан

Щодо правозастосування положень п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, якщо особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, життя та здоров`я особи у якому є додатковим об`єктом посягання

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи.

У даному кримінальному провадженні на розгляд об`єднаної палати винесено питання, чи підлягає закриттю кримінальне провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, якщо особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого іншими (окрім ІІ) розділами Особливої частини КК, додатковим об`єктом посягання у якому є життя та здоров`я особи.

Для висновку щодо правозастосування вказаних нормативних положень об`єднана палата вважає за необхідне з`ясувати зміст поняття «злочину проти життя та здоров`я особи», яке вжито законодавцем у п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК.

У цьому аспекті колегія суддів об`єднаної палати насамперед звертає увагу на те, що п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК у частині вживання поняття «злочину проти життя та здоров`я особи» не містить прямої відсилки до конкретних норм іншого нормативно-правового акта, на відміну, до прикладу, від положення п. 9 ч. 1

ст. 284 КПК, котре прямо відсилає до норм ст. 212 КК та підрозділу 92 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

А тому закріплене у п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК поняття «злочину проти життя та здоров`я особи» потребує свого тлумачення, зокрема й на рівні відповідного висновку, викладеного у постанові Верховного Суду, яке би забезпечило однаковість правозастосування вказаної норми у судовій практиці.

Задля вирішення цього питання слід звернутись як до доктринальних положень кримінального права, так і врахувати позитивні зобов`язання нашої держави відповідно до Конституції України й Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, доктрина кримінального права виходить із того, що всі склади кримінальних правопорушень за характером їх структури поділяються на дві категорії: прості та складні (ускладнені).

До простих складів зазвичай відносять ті, які містять ознаки одного суспільно небезпечного діяння, що посягає на один об`єкт. Такими прикладами простих складів є більшість кримінальних правопорушень, передбачених розділом ІІ Особливої частини КК.

У той же час одним із видів складного (ускладненого) кримінального правопорушення, є склад, законодавча конструкція якого передбачає наявність двох і більше (обов`язкових чи факультативних) об`єктів посягання, один із яких є основним, а інший(і)- додатковим(и) в складі поліоб`єктного кримінального правопорушення. Виходячи з основного об`єкта, як відомо, здійснена класифікація усіх кримінальних правопорушень (із їх структуризацією) у відповідних розділах Особливої частини КК та диференціація кримінальної відповідальності. Проте додатковий об`єкт також відіграє істотне значення для правозастосування.

Наявність у складі кримінального правопорушення додаткового об`єкта свідчить про те, що в такому складі кримінального правопорушення цим суспільним відносинам поряд з основним об`єктом заподіюється (може заподіюватись), чи створюється (може створюватися) реальна загроза заподіяння шкоди. Прикладами кримінальних правопорушень із двома (і більше) об`єктами посягання є так звана категорія злочинів корисливо-насильницького характеру, що охоплює розбій, поєднані з насильством грабіж і вимагання.

Додатковим об`єктом є цінності, які підлягають одночасному захисту разом з основним об`єктом кримінально-правової охорони. Це такі цінності, яким завдається (може завдаватися) шкода від кримінального правопорушення одночасно з основним об`єктом посягання, що через типове поєднання із характером кримінально-караного діяння та з огляду на передбачені законом спосіб його вчинення, застосовані знаряддя, обстановку й інші ознаки, зумовлює застосування законодавцем особливого підходу до побудови відповідного складу кримінального правопорушення.

Такі цінності як життя і здоров`я можуть бути основним об`єктом для ряду кримінальних правопорушень, передбачених розділом ІІ «Кримінальні правопорушення проти життя та здоров`я особи» Особливої частини КК, але водночас утворювати додатковий об`єкт кримінальних правопорушень з інших розділів КК, включаючи вимагання.

А тому правильним буде визначення закріпленого в п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК поняття «злочину проти життя та здоров`я особи», виходячи з інкримінованих фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, а саме з огляду на те, чи виступають об`єктом цього злочину життя та здоров`я особи.

Таким чином, зважаючи на застосовану законодавцем юридичну техніку, поняття «злочин проти життя та здоров`я особи» у вказаній вище процесуальній нормі охоплює своїм змістом не тільки злочини, передбачені в розділі II Особливої частини КК, а й інші склади злочинів, у яких додатковим об`єктом посягання є життя та здоров`я особи.

Правильність такого розуміння припису п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК ґрунтується й на тому, що ця норма права, як уже зазначалось, не містить прямої відсилки до розділу II Особливої частини КК «Кримінальні правопорушення проти життя та здоров`я особи».

Також для правильного застосування норми п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК обов`язково має враховуватись, з огляду на положення ст. 12 КК, й тяжкість відповідного злочину з об`єктом посягання (основним або додатковим) на життя та здоров`я особи.

При цьому, з огляду на те, що комплексне поєднання декількох об`єктів посягання надає кримінальному правопорушенню окремої якості, визначення тяжкості злочину має стосуватися діяння загалом як такого, що містить складний (ускладнений) склад кримінального правопорушення.

А тому, якщо з огляду на приписи ст. 12 КК та санкцію відповідної кримінально-правової норми злочин із додатковим об`єктом посягання у виді життя та здоров`я особи є тяжким чи особливо тяжким, то він для застосування положень п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК охоплюється поняттям «тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи».

Об`єднана палата вважає, що саме такий правовий підхід відповідає позитивним зобов`язанням держави Україна стосовно захисту життя та здоров`я особи, які знайшли своє відображення у положеннях статей 3, 27 Конституції України, статей 2, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод й отримали відповідні роз`яснення у Рішенні Конституційного Суду України

від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016 (абз. 1 п. 3 мотивувальної частини) та рішеннях Європейського суду з прав людини (у справі «Колеви проти Болгарії», № 1108/02, §§ 191-192; у справі «Развозжаєв проти Росії та України та Удальцов проти Росії», № 75734/12, § 171;у справі «Чернега та інші проти України», № 74768/10, §§ 158-159, та низці інших рішень).

Повертаючись до питання, яке підлягає вирішенню у цьому кримінальному провадженні, необхідно враховувати, що за ч. 1 ст. 189 КК вимагання - це вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Однією з кваліфікуючих ознак цього кримінального правопорушення є вчинення вимагання з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 189 КК).

Отже, під час вимагання основним безпосереднім об`єктом є власність, проте під час його вчинення може завдаватися шкода або створюватися загроза й іншим цінностям, у тому числі й життю та здоров`ю особи.

Якщо винна особа при вимаганні погрожувала потерпілому заподіяти смерть або тяжке тілесне ушкодження і потерпілий сприймав таку погрозу як реальну, то її дії (за відсутності інших кваліфікуючих ознак) належить кваліфікувати за ч. 2

ст. 189 КК. При цьому погроза вчинити вбивство, висловлена під час вимагання, повністю охоплюється диспозицією ч. 2 ст. 189 КК і додаткової кваліфікації за статтею 129 КК не потребує.

З огляду на те, що додатковим об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК закваліфікуючою ознакою «вчинення вимагання з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень», є життя та здоров`я особи і відповідно до ст. 12 КК цей злочин віднесено до категорії тяжких, у контексті застосування положень п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК зазначене кримінальне правопорушення охоплюється поняттям «тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи».

Щодо доводів касаційних скарг прокурора і потерпілих

Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги (ст. 433 КПК).

У пункті1 ч. 1 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

А згідно із ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що 24 квітня 2020 року ОСОБА_13 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 162, ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 357 КК, у кримінальному провадженні №12020040640000923.

Постановою прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 від 17 червня 2020 року з кримінального провадження № 12020040640000923 виділено матеріали кримінального провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених ОСОБА_13 у окреме кримінальне провадження, і виділені матеріали зареєстровані в ЄРДР під № 12020040640001391.

Постановою слідчого СВ Шевченківського ВП Дніпровського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській областівід 17 червня 2020 року зупинено досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020040640001391 у зв`язку з оголошенням підозрюваного ОСОБА_13 у розшук.

Ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 30 червня 2020 року вище зазначену постанову слідчого про зупинення досудового розслідування скасовано.

10 липня 2020 року слідчим було повідомлено стороні захисту про завершення досудового розслідування, в подальшому надано доступ до матеріалів кримінального провадження, а 21 липня 2020 року обвинувальний акт затверджено прокурором і 22 липня 2020 року направлено його до суду.

У підготовчому судовому засіданні місцевий суд задовольнив клопотання сторони захисту і кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 162, ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 357 КК, закрив на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК.

При цьому суд встановив, що після повідомлення ОСОБА_13 24 квітня 2020 року про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 162, ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 357 КК, які не відносяться до тяжких чи особливо тяжких злочинів проти життя та здоров`я особи, і до повідомлення про завершення досудового розслідування та звернення до суду з обвинувальним актом з додатками закінчився строк досудового розслідування, визначений ст. 219 КПК, а саме - два місяці.

З таким рішенням погодився апеляційний суд, який зазначив, що у п. 10 ч. 1

ст. 284 КПК передбачено неможливість закриття кримінального провадження тільки у випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи, натомість, враховуючи об`єктивну сторону злочину, ч. 2 ст. 189 КК відноситься до тяжких злочинів проти власності.

Водночас суди дійшли висновку, що під час підготовчого судового засідання прокурором не було надано обґрунтованого та належного заперечення з наданням відповідних доказів на ухвалу слідчого судді від 30 червня 2020 року про скасування постанови слідчого про зупинення досудового розслідування, а незгода, висловлена ним в судовому засіданні, не приймається як заперечення, яке подано згідно з вимогами чинного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 2 ст. 309 КПК визначено перелік ухвал слідчого судді, що можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному порядку, інші ухвали слідчого судді, які не зазначено в цій статті, оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді (ч. 3 ст. 309 КПК).

Як убачається з даних журналу судових засідань від 23 грудня 2020 року, 24 лютого 2021 року і аудіозаписів цих судових засідань, під час підготовчого провадження в суді прокурор наводив доводи, в яких зазначав про відсутність підстав для закриття кримінального провадження і про незаконність та необґрунтованість ухвали слідчого судді від 30 червня 2020 року, зокрема, посилаючись на те, що слідчого та прокурора не було викликано для участі в розгляді скарги підозрюваного ОСОБА_13 на постанову слідчого про зупинення досудового розслідування.

Також прокурор зауважував, що постанова слідчого про зупинення досудового розслідування від 17 червня 2020 року є законною, прийнятою в зв`язку з тим, що ОСОБА_13 переховувався від органу досудового розслідування та суду. Вказував, що з 15 травня 2020 року по 16 червня 2020 року підозрюваний ОСОБА_13 неодноразово викликався повістками до слідчого судді для розгляду клопотання про обрання йому запобіжного заходу та слідчого, але не з`явився жодного разу. На обґрунтовування наведеного прокурор подав до суду копію ухвали слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2020 року про здійснення примусового приводу підозрюваного ОСОБА_13 у судове засідання для розгляду клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу.

Крім того, прокурор посилався й на те, що надані захисниками довідки про знаходження ОСОБА_13 на стаціонарному лікуванні у медичних закладах увесь період переховування останнього від органу досудового розслідування та суду не охоплюють.

Однак, приймаючи рішення про закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_13 , суд першої інстанції належно не перевірив заперечення прокурора і не звернув уваги, що положенняч. 3 ст. 309 КПК не визначають форми подання самого заперечення, на відміну, до прикладу, від вимог ст. 431 КПК, якою передбачено право осіб, зазначених у ст. 425 цього Кодексу, подати до суду касаційної інстанції заперечення на касаційну скаргу лише в письмовій формі.

А тому неприйняття судом першої інстанції до розгляду під час підготовчого судового засідання висловлених в усній формі заперечень прокурора на ухвалу слідчого судді про скасування постанови слідчого про зупинення досудового розслідування та ненадання відповідей на доводи такого заперечення не лише не ґрунтуються на положеннях чинного кримінального процесуального закону, але й суперечать положенням ч. 3 ст. 309 КПК.

З огляду на викладене, об`єднана палата вважає, що наведені порушення є істотними і такими, що перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а тому постановлення ухвали про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_13 на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК без перевірки доводів висловленого прокурором заперечення на ухвалу слідчого судді про скасування постанови слідчого про зупинення досудового розслідуванняє передчасним.

Крім того, об`єднана палата визнає необґрунтованими й висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що повідомлення ОСОБА_13 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК, не відноситься до винятку, зазначеного у п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК.

Так, за змістом обвинувального акта ОСОБА_13 обвинувачувався у тому числі й за ч. 2 ст. 189 КК, а саме за вимагання передачі права на майно, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Поряд з тим, кваліфікуюча ознака вимагання - «вчинення з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень» - свідчить про наявність у складі цього злочину безпосереднього додаткового об`єкта, яким є життя та здоров`я особи.

Відповідно ж до положень ст. 12 КК кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 189 КК, віднесено до категорії тяжких злочинів.

Виходячи з наведеного, висновки судів про те, що інкриміноване ОСОБА_13 кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 189 КК не відноситься до тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи, об`єднана палата також вважає помилковими.

Отже,суд першої інстанції, приймаючи рішення про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_13 , з огляду на фактичні обставини цього провадження належно не врахував вимоги чинного кримінального процесуального закону, допустив порушення положень ч. 3 ст. 309 КПК і не дотримався визначених у п. 10 ч. 1 ст. 284 КПКумов для закриття кримінального провадження націй підставі.

Апеляційним судом порушення, допущені місцевим судом, усунуті не були.

У зв`язку з цим, об`єднана палата вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, які є істотними, оскільки перешкодили судам ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення.

За таких обставин ухвала Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 25 лютого 2021 року та ухвала Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_13 підлягають скасуванню на підставі п. 1 ч. 1

ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, а касаційні скарги прокурора і потерпілих - задоволенню.

При новому розгляді в суді першої інстанції необхідно врахувати наведене, судовий розгляд здійснити відповідно до вимог КПК і прийняти законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.

Виконуючи приписи ст. 442 КПК, об`єднана палата робить висновок про те, як саме повинна застосовуватись норма права - п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд об`єднаної палати.

Висновок щодо застосування положень п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК:

Викладене у п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК поняття «злочину проти життя та здоров`я особи» охоплює не тільки злочини, передбачені в розділі II Особливої частини КК, а також включає й інші склади злочинів, у яких додатковим об`єктом посягання є життя та здоров`я особи.

При вирішенні питання про закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК необхідно виходити з інкримінованих фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення та враховувати, з огляду на положення ст. 12 КК, тяжкість відповідного злочину, об`єктом посягання (основним або додатковим) якого є життя та здоров`я особи.

Якщо з огляду на приписи ст. 12 КК та санкцію відповідної кримінально-правової норми злочин із додатковим об`єктом посягання у виді життя та здоров`я особи є тяжким чи особливо тяжким, то він для застосування положень п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК охоплюється поняттям «тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи».

Висновок щодо застосування положень ч. 3 ст. 309 КПК:

Неприйняття судом першої інстанції до розгляду під час підготовчого судового засідання висловлених учасником кримінального провадження заперечень на ухвалу слідчого судді про скасування постанови слідчого про зупинення досудового розслідування та ненадання відповідей на доводи такого заперечення не лише не ґрунтуються на положеннях чинного кримінального процесуального закону, але й суперечать положенням ч. 3 ст. 309 КПК.