Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Позивач звернувся до суду з позовом щодо визнання його батьком малолітньої ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та оспорювання батьківства ОСОБА_2 , внесення відповідних змін до актового записи про прізвище дитини та відомостей про батька дитини.
Щодо вирішення позовних вимог про визнання батьківства, внесення змін в актовий запис про народження дитини щодо її батька
Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно зі статтею 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Ніяких моральних та правових обмежень будь-які діти не знають. Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державними органами реєстрації актів цивільного стану в установленому законом порядку.
Згідно зі статтею 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.
Статтею 121 СК України встановлено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У справі, що переглядається, встановлено, що сторони у зареєстрованому шлюбі не перебували. При цьому факт сумісного проживання сторони не оспорюють.
Стаття 125 СК України визначає походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою.
Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини.
Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері і батька дитини; за рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Частиною першою статті 135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Відповідно до частин першої-третьої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.
Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу (частина четверта статті 128 СК України).
Тобто передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері.
Як встановили суди, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 народила доньку ОСОБА_21 .
Сумісної заяви ОСОБА_1 і ОСОБА_7 щодо походження дитини не було. Тому 18 травня 2012 року відповідач ОСОБА_7 здійснила державну реєстрацію народження дитини, яка проведена відповідно до вимог частини першої статті 135 СК України (за вказівкою матері).
08 листопада 2014 року ОСОБА_20 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2
05 березня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області із заявою про визнання батьківства відносно дитини - ОСОБА_8 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , до реєстрації шлюбу з ним і його дружиною ОСОБА_7 .
На підставі заяви відповідача ОСОБА_2 в актовий запис № 37 від 18 травня 2012 року про народження дитини були внесені зміни, а саме: прізвище дитини « ІНФОРМАЦІЯ_6 » змінено на « ІНФОРМАЦІЯ_6 », ім`я « ІНФОРМАЦІЯ_6 » і по батькові « ІНФОРМАЦІЯ_6 » залишилися без змін, внесені зміни в графу відомості про батька, зокрема прізвище « ОСОБА_2 », вказана дата народження батька « ІНФОРМАЦІЯ_5 ». У відомості про матір внесені зміни, зокрема прізвище матері замість « ОСОБА_22 » вказано ОСОБА_22
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , який протягом тривалого часу (десяти років з дня народження дитини) не цікавився нею, не утримував її, не виконував батьківських обов`язків, не відповідає інтересам дитини, її психологічному та гармонійному розвитку. Тому суд дійшов висновку, що втручання держави в життя сім`ї загалом та дитини зокрема у цьому випадку не може вважатися пропорційним заявленій меті, оскільки заявленою метою ОСОБА_1 у сенсі пред`явлених позовних вимог є внесення змін до державного реєстру актів цивільного стану шляхом зміни прізвища та по батькові дитини, тобто формальні обставини, а не налагодження контакту з дитиною, її матеріальне забезпечення, фізичний та духовний розвиток тощо. Крім того, суд виходив із того, що саме внаслідок своєї бездіяльності, яка виразилася у тому, що позивач своєчасно не здійснив жодної дії відповідно до чинного законодавства на засвідчення походження дитини від нього, ОСОБА_1 набув такого статусу, який відповідно до положень статті 136 СК України позбавив його права оспорювати батьківство ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_15 .
Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності.
Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони у справі не заперечують, що позивач є біологічним батьком ОСОБА_15 .
У рішенні від 19 березня 2019 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «M. T. v. UKRAINE», № 950/17, § 23-24, вказав, що питання полягає не в діях держави, а в стверджуваній неналежності захисту національними судами приватного життя заявника у спорі між приватними сторонами. У справах такого типу має враховуватись справедливий баланс між відповідними конкуруючими інтересами. До того ж усі рішення щодо найкращих інтересів дитини повинні мати надзвичайне значення. Стосовно спорів про батьківство, ініційованих ймовірними біологічними батьками, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду в цій сфері, біологічний батько не повинен повністю виключатись із життя своєї дитини, якщо тільки цього не вимагають відповідні причини щодо захисту найкращих інтересів дитини. Суд встановлював порушення статті 8 Конвенції, коли національні органи влади відмовляли у розгляді позову ймовірного біологічного батька про встановлення його батьківства, лише пославшись на визнання батьківства іншим чоловіком та не розглянувши при цьому фактичні обставини справи. На противагу, стаття 8 Конвенції не була порушена у випадках, коли національні органи влади відмовляли у розгляді такого позову після ретельного вивчення інтересів зацікавлених осіб, приділивши особливу увагу інтересам дитини, та не проігнорували при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.
Апеляційний суд вдався до аналізу особи позивача, при цьому не навів конкретних підстав, за яких біологічний батько не може бути визнаний батьком дитини. Крім того, суд не встановив та не навів мотивів, чим саме буде порушено право та інтерес дитини встановленням батьківства ОСОБА_1 .
Також суд залишив поза увагою те, що фактично спір між сторонами щодо батьківства дитини відсутній, однак відповідач чинить перешкоди в документальному оформленні позивача батьком дитини. Тому першочерговому врахуванню при вирішенні справи підлягають інтереси дитини, а не самих сторін спору.
Посилання апеляційного суду на те, що позивач протягом 10 років, знаючи про своє батьківство, не виявив жодного піклування про неї та не надавав матеріальної допомоги не може бути підставою для відмови біологічному батьку у визнанні батьківства.
Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року в справі № 754/18412/19 (провадження № 61-8702св21).
Колегія суддів звертає увагу на те, що визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов`язків, зокрема обов`язку з утримання дитини (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 645/1098/18 (провадження № 61-759св21)).
Посилання суду апеляційної інстанції на те, що ОСОБА_2 добровільно дав згоду на зазначення його батьком дитини у свідоцтві про народження та виконує всі обов`язки батька щодо дитини, не може бути підставою для відмови біологічному батьку про встановлення його батьківства.
Суд апеляційної інстанції, не розглянувши фактичні обставини справи, не перевіривши посилання позивача на розірвання шлюбу між відповідачами, не встановивши, якими саме доказами підтверджено матеріальне забезпечення ОСОБА_19 дитини та виконання ним батьківських обов`язків, дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини щодо батька дитини.
Крім того, основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Доказів матеріальної і процесуальної заінтересованості відповідача ОСОБА_19 матеріали справи не містять, а навпаки спростовуються тим, що відповідач під час розгляду справи жодного разу не з`явився у судові засідання.
Висновки апеляційного суду про те, що саме внаслідок своєї бездіяльності, яка виразилася у тому, що позивач своєчасно не здійснив жодної дії відповідно до чинного законодавства на засвідчення походження дитини від нього, позбавляє його права на визнання батьківства щодо дитини ОСОБА_10 , а також
відповідно до положень статті 136 СК України позбавляє його права оспорювати батьківство ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_10 є помилковими та прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права з огляду на таке.
Статтею 125 СК України передбачено два випадки визначення походження дитини від батька, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, а саме: 1) за заявою матері і батька дитини; 2) за рішенням суду.
Відповідач скористався своїм правом та звернувся до суду з позовом про визнання його батьківства щодо дитини ОСОБА_15 .
Неподання ним заяви разом з матір`ю дитини до органів реєстрації актів цивільного стану не може бути підставою для відмови у визнанні батьківства.
Посилання апеляційного суду на те, що задоволення позовних вимог буде втручанням держави в життя сім`ї загалом та дитини зокрема, а також на те, що метою пред`явлених ОСОБА_1 позовних вимог є внесення змін до державного реєстру актів цивільного стану шляхом зміни прізвища та по батькові дитини, тобто формальні обставини, а не налагодження контакту з дитиною, її матеріальне забезпечення, фізичний та духовний розвиток є припущенням та суперечать нормам процесуального законодавства.
Колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов`язків, зокрема обов`язку з утримання дитини.
При вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд в частині вирішення позовних вимог для встановлення батьківства позивача та внесення змін про батька дитини в актовий запис про народження дитини.
Щодо вирішення питання про зміну прізвища дитини
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зокрема просив суд: внести зміни до актового запису про народження № 37 від 18 травня 2012 року, здійснений відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції в Одеській області, про народження ОСОБА_10 , а саме: в графі «прізвище» змінити з « ІНФОРМАЦІЯ_6 » на « ІНФОРМАЦІЯ_6 »; в графі «по батькові» змінити з « ІНФОРМАЦІЯ_6 » на « ІНФОРМАЦІЯ_6 ».
Одним із основних засобів ідентифікації дитини є її ім`я, яке надається дитині при народженні і складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.
Відповідно до статті 145 СК України прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. Спір між батьками щодо прізвища дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Частинами третьою, п`ятою статті 148 СК України передбачено, що у разі зміни прізвища одного з батьків прізвище дитини може бути змінене за згодою обох батьків та за згодою дитини, яка досягла семи років.
У разі заперечення одним із батьків щодо зміни прізвища дитини спір між ними щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов`язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини.
Інтереси дитини є пріоритетними і визначальними для вирішення спору щодо зміни прізвища дітей.
При вирішенні справи про зміну прізвища дитини необхідно також враховувати стосунки, які існують між дитиною та її батьками, в тому числі й з тим із батьків, хто проживає окремо.
Позивачем у позові не зазначено жодних обставин, які свідчать про необхідність зміни прізвища дитини, та яким інтересам дитини будуть відповідати такі зміни. Вказані обставини не досліджувалися і судами попередніх інстанцій.
У зв`язку з зазначеним колегія суддів дійшла висновку про направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Інші вимоги позивача є похідними вимогами від вимог про встановлення батьківства та їх задоволення, залежать від дослідження всіх обставин справи.
Отже, розглядаючи справу, суд апеляційної інстанції не усунув всіх порушень, допущених судом першої інстанції, не встановив всіх обставин справи, не врахував те, що біологічний батько не повинен повністю виключатись із життя своєї дитини, якщо тільки цього не вимагають відповідні причини щодо захисту найкращих інтересів дитини, не врахував її інтереси, не підтвердив свої висновки доказами і матеріалами справи та всупереч принципу правової визначеності, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, дав помилкову правову оцінку спірним правовідносинам, як наслідок ухвалив рішення, яке не ґрунтується на законі.
Постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам обґрунтованості та вмотивованості, вона не ґрунтується на аналізі взаємозв`язку між нормою права та належними доказами, наданими сторонами.
_03_03.png)
