Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК при перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто в цьому рішенні слід проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь.
Втім суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_6 та ОСОБА_12 цих вимог не дотримався, оскільки, поміж іншого, суттєві доводи, викладені в доповненні ОСОБА_6 до апеляційної скарги, взагалі залишив без відповіді.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 26 січня 2022 року обвинувачений ОСОБА_6 подав доповнення до апеляційної скарги і клопотання про безпосереднє повторне дослідження доказів у суді апеляційної інстанції (а. п. 231-241 т. 11).
У контексті викладеного суд касаційної інстанції звертає увагу, що відповідно до аудіозапису судового засідання від 13 квітня 2022 року під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_6 та ОСОБА_12 головуючий суддя неодноразово зазначав про наявність доповнення обвинуваченого ОСОБА_6 до апеляційної скарги та про детальне ознайомлення з його змістом.
Проте за результатами касаційного розгляду встановлено, що суд апеляційної інстанції у рішенні від 13 квітня 2022 року взагалі не виклав наведених у доповненні ОСОБА_6 доводів, не перевірив їх (крім доводу про відсутність процесуальних повноважень на участь у справі прокурора ОСОБА_25 ).
Як убачається з доповнення обвинуваченого, ОСОБА_6 , поміж іншого, посилаючись на статті 86, 87 КПК, указував про недопустимість низки доказів, які отримав слідчий СУ ГУМВСУ у Львівській області ОСОБА_20 , оскільки він не входив до групи слідчих. Так, акцентував, що 10 листопада 2014 року цей слідчий долучив до матеріалів кримінального провадження Ф. 1 на ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , допитав підозрюваного ОСОБА_12 , виніс постанову про призначення стаціонарної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_6 , 11 листопада 2014 року звернувся із запитом до директора магазину «Мандарин» у м. Стебнику про витребування запису камер відеоспостереження, а 12 числа цього ж місяця отримав такий запис і провів допит неповнолітнього свідка ОСОБА_17 . Крім того, обвинувачений за принципом «плодів отруєного дерева» посилався на неналежність таких доказів, а саме: протоколів проведення слідчих експериментів із ОСОБА_12 та ОСОБА_17 від 10 листопада 2014 року та 22 січня 2015 року відповідно; протоколу пред`явлення речей для впізнання від 07 квітня 2015 року з ОСОБА_17 ; висновку експерта від 23 березня 2015 року № 149; протоколу огляду місця події від 10 листопада 2014 року.
Свою позицію обвинувачений мотивував тим, що в матеріалах кримінального провадження є постанова від 09 листопада 2014 року про створення групи слідчих, відповідно до якої до останньої включено лише слідчих СВ Дрогобицького МВ ГУМВС України у Львівській області, а слідчий СУ ГУМВСУ у Львівській області ОСОБА_20 у ній не зазначений. При цьому вказав на постанову про закриття кримінального провадження від 30 липня 2018 року, згідно з якою, зі слів ОСОБА_20 , здійснювати провадження йому було доручено 13 листопада 2014 року і на те, що всупереч вимогам ст. 110 КПК відповідна постанова відсутня.
Разом з тим, за змістом ухвали апеляційного суду, жодних мотивів на спростування наведених вище доводів у ній не зазначено.
Надання апеляційним судом обґрунтованих відповідей на ці питання та доводи обвинуваченого ОСОБА_6 , наведені в доповненні, є важливим для вирішення питання про допустимість доказів і, відповідно, доведеність винуватості обвинувачених у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.
Отже, аргументи, наведені в касаційних скаргах сторони захисту, у частині неналежної перевірки доводів щодо повноважень слідчих заслуговують на увагу, у зв`язку з чим указані обставини підлягають перевірці та оцінці під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції, зокрема з урахуванням висновків об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 04 жовтня 2021 року у справі № 724/86/20 та від 14 лютого 2022 рокуу справі № 477/426/17 щодо питань перевірки доказів з точки зору їх допустимості через виникнення в учасників провадження відповідних сумнівів, з огляду на те чи були вони зібрані уповноваженими особами.
Якщо під час апеляційного розгляду буде встановлено, що в установленому порядку повноваження слідчих не підтверджуються, апеляційному суду необхідно ухвалити рішення з урахуванням позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17, відповідно до якої суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.
Крім того, суд апеляційної інстанції не спростував доводу обвинуваченого ОСОБА_6 щодо неналежної, на його думку, правової процедури реалізації керівником обласної прокуратури повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК. Так, скаржник стверджував про недопустимість та неналежність усіх доказів, зібраних слідчими СУ ГУМВСУ у Львівській області, у зв`язку з тим, що в матеріалах провадження відсутня постанова прокурора про визначення підслідності від Дрогобицького МВ ГУМВС за СУ ГУМВСУ у Львівській області.
Зазначений довід обвинуваченого потребує апеляційної перевірки з урахуванням норм статей 216, 218 КПК.
Водночас суд касаційної інстанції наголошує, що норма ч. 5 ст. 36 КПК покликана вирішити питання фактично про передоручення досудового розслідування у випадку, коли воно здійснюється неефективно. Однак це не означає, що слідчий підрозділ вищого рівня в межах одного органу, якому підслідне кримінальне провадження, не вправі проводити досудове розслідування відразу після внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР (постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 263/15845/2019 (провадження 51-6165км19)).
Також захисник ОСОБА_7 подавав клопотання про дослідження в ході апеляційного розгляду доказів та про призначення судово-почеркознавчої експертизи (а. п. 207-210 т. 10).
Однак під час прослуховування технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове засідання суду апеляційної інстанції від 13 квітня 2022 року встановлено, що апеляційний суд не вирішив клопотання в частиніпризначення судово-почеркознавчої експертизи, що, на думку колегії суддів, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
З огляду на вищезазначені порушення й на те, що вирішення інших викладених у скаргах сторони захисту доводів пов`язано з переоцінкою сукупності зібраних доказів, колегія суддів не вбачає підстав для їх перевірки в ході касаційного розгляду та вважає, що з урахуванням вимог, заявлених в апеляційних скаргах і доповненнях сторони захисту, відповідно до засади інстанційності перевірки судових рішень зазначені доводи має перевірити суд апеляційної інстанції.
Враховуючи наведене, необхідно задовольнити частково касаційні скарги захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 й ОСОБА_10 , скасувати на підставі, передбаченій п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року щодо ОСОБА_6 й ОСОБА_10 та в порядку ч. 2 ст. 433 КПК щодо ОСОБА_12 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати наведене, ретельно перевірити всі доводи апеляційних скарг з доповненнями, в тому числі щодо надання показань неповнолітнім свідком ОСОБА_17 під тиском працівників поліції, про що зазначає сторона захисту, оскільки, зважаючи на надані в суді першої інстанції цим свідком показання про наявність такого тиску і показання його матері ОСОБА_26 про застосування до нього кайданок, колегія суддів вважає неналежною перевірку доводів сторони захисту в цій частині судом апеляційної інстанції, який всупереч вищенаведеному зазначив про те, що вказані особи не покликалися на застосування недозволених методів слідства. За наслідками апеляційного розгляду необхідно ухвалити законне, обґрунтоване, належним чином вмотивоване рішення.
Згідно з ч. 3 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.
Враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, зокрема переховуванню ОСОБА_6 від суду, колегія суддів вважає за необхідне обрати йому запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
_03_03.png)
