Щодо належного та ефективного способу захисту при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо таке майно надалі не було відчужено третій особі
Звернення стягнення на іпотечне майно у позасудовому порядку на підставі іпотечного договору
84. Як установлено судами, між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір № 01/2011 від 01.02.2011. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем укладено іпотечний договір № 506 від 01.02.2011, за яким відповідачу передано в іпотеку нерухоме майно.
85. Приписами частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
86. Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» врегульовані питання передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.
Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на момент звернення з позовом).
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (частина друга статті 37 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на момент звернення з позовом).
87. У пункті 5.2 (5.2.1) іпотечного договору № 506 від 01.02.2011 сторони погодили іпотечне застереження, відповідно до якого передбачено право іпотекодержателя при зверненні стягнення на предмет іпотеки отримати на праві власності предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
88.Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно в договорі. З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем. Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 21.03.2018 у справі № 760/14438/15-ц, від 29.05.2018 у справі № 369/238/15-ц, від 13.03.2019 у справі № 520/7281/15-ц.
89. На підставі іпотечного застереження в іпотечному договорі № 506 від 01.02.2011 відповідач (іпотекодержатель) звернув стягнення на іпотечне майно в позасудовому порядку.
90.30.12.2019 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дерев`янко Л. М. (як державним реєстратором) було здійснено державну реєстрацію права власності об`єктів нерухомого майна за АТ «Мегабанк».
91. Отже, відповідач вчинив дії, спрямовані на набуття права власності на нерухоме майно в позасудовому порядку на підставі іпотечного договору, укладеного з позивачем. Державний реєстратор у встановленому Законом № 1952-IV порядку здійснив реєстраційну дію (виконав визначену законом технічну функцію) щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно за відповідачем.
Державна реєстрація - офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття права власності на майно
92. Позивач звернувся до суду з позовом про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за відповідачем. Відповідач вважає такий спосіб захисту неналежним.
93. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом № 1952-IV.
94. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV).
95. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону № 1952-IV).
96. У частині третій статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) встановлено, що право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.
97.Тобто державна реєстрація права власності закріплена законом як елемент позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки.
98. У практиці Великої Палати закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13) та інші).
99.Отже, державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк» - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття права власності на таке майно за АТ «Мегабанк» та водночас елемент позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. Внаслідок цього право позивача було порушено та між сторонами виник спір про право цивільне.
Належний та ефективний спосіб захисту
100. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).
101. У статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.
102.Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.
103. Як зазначено вище, у цій справі суди встановили порушення прав позивача. Як наслідок, суду необхідно встановити належний та ефективний спосіб захисту прав позивача з огляду на обставини цієї справи.
104.Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).
105.Разом із цим судом першої інстанції було встановлено, що спірне нерухоме майно не відчужувалось третім особам. На момент звернення позивача з позовом та розгляду справи судом першої інстанції право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за АТ «Мегабанк».
106.Судом також було встановлено, що підставою виникнення у АТ «Мегабанк» права власності на кожен із об`єктів спірного нерухомого майна є іпотечний договір № 506. Іпотекодавцем за цим договором є позивач, а іпотекодержателем - АТ «Мегабанк».
107.Тобто між позивачем та АТ «Мегабанк» наявні договірні відносини (іпотечний договір № 506), які регулюють звернення стягнення на спірне нерухоме майно. АТ «Мегабанк» звернув стягнення на спірне нерухоме майно на підставі зазначеного договору.
108.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.
109. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.
110.Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.
111.Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.
112.Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
113.При цьому абзацом другим частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент подання позовної заяви) встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
114.Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 30.12.2019 опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.
115. Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майновідомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.
116.Слід ще раз звернути увагу, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою.
117.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог (за яким позивач у позовній заяві повинен вказати спосіб захисту, визначений приписами ЦК України та ГК України) суперечить завданню господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
118.Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті.
119.Позивач фактично обґрунтовує позовні вимоги наявністю у нього права власності на спірне нерухоме майно та протиправністю дій відповідача щодо позбавлення позивача такого права (звернення стягнення на предмет іпотеки поза межами провадження у справі про банкрутство). Суди встановили порушення прав позивача відповідачем. У цьому разі відмова у позові виключно з причини відсутності посилання на певний спосіб захисту, передбачений частиною другою статті 16 ЦК України, не відповідає завданню господарського судочинства (зокрема, щодо справедливого та своєчасного вирішення судом спорів), визначеному у частині першій статті 3 ГПК України.
120. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що з метою унеможливлення неодноразового відчуження спірного майна існує інститут забезпечення позову (глава 10 розділу І ГПК України). У подібних спорах вжиття відповідних заходів забезпечення позову може не допустити подальше відчуження нерухомого майна, тим самим забезпечивши позивачу ефективну можливість захистити свої права без необхідності повторного звернення до суду.
Щодо застосування частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV
121. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначивши, що існують різні підходи у судовій практиці Верховного Суду щодо застосування приписів абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV стосовно ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
122. В абзаці третьому частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом), зокрема, встановлювалося, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
123. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зазначене положення закону обумовлено тим, що суд вирішує спір про право. Скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов`язано з підставою для проведення такої реєстрації, з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності.
124. Під час розгляду справ цієї категорії суд повинен надати оцінку всім обставинам, які мали місце при зверненні стягнення на іпотечне майно. Тим самим суд визначає: (а) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей); (б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому (в) в цієї особи відсутнє право власності, а отже (г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини).
125.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.
126.Вирішивши наявний між сторонами спір про право на користь позивача, суд тим самим в мотивувальній частині рішення виснував, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, правильно застосувавши положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом).
Процедура вчинення дій державним реєстратором на підставі судового рішення
127. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення Закону № 1952-IV регламентують процедуру внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За загальним правилом, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, державний реєстратор повинен керуватися положеннями Закону № 1952-IV, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення.
128.Абзацом другим частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у чинній нині редакції) передбачено, що якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав.
129. Чинна нині редакція абзацу другого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV встановлює, що у разі якщо в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.
130.Чинне нині положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV також містить пряму вказівку на те, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.
131.Таким чином, порядок дій державного реєстратора у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення врегульований чинними нині абзацами другим і третім частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV.
132.Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.
133.При цьому, в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV, відомості про право власності відповідача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вилучаються. Задоволення позову є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії - внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення.
Щодо суті спору в частині звернення стягнення на нерухоме майно
134. Велика Палата Верховного Суду ще раз наголошує на тому, що захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. У випадку подальшого відчуження нерухомого майна (що є предметом іпотеки за іпотечним договором № 506) задоволення заявлених позовних вимог є неможливим.
135. У касаційній скарзі АТ «Мегабанк» зазначає, що станом на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції власником нерухомого майна (що є предметом іпотеки за іпотечним договором № 506) є ТОВ «ЛЮКС ЛТД ГРУПП». На підтвердження зазначених обставин АТ «Мегабанк» надало до Західного апеляційного господарського суду копії витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, які наявні в матеріалах справи.
136.У відзиві на касаційну скаргу позивач стверджує, що 29.12.2020 (під час розгляду справи № 914/2350/18 (914/608/20) в суді апеляційної інстанції) АТ «Мегабанк» відчужило зазначене нерухоме майно на користь ТОВ «ЛЮКС ЛТД ГРУПП», про що зроблено відповідні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
137. Під час розгляду справи судом касаційної інстанції сторони також підтвердили, що на цей час право власності на нерухоме майно (що є предметом іпотеки за іпотечним договором № 506) зареєстровано за ТОВ «ЛЮКС ЛТД ГРУПП».
138. Доводи банку у касаційній скарзі про необхідність залучення до участі у справі набувача нерухомого майна - ТОВ «ЛЮКС ЛТД ГРУПП» - як третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними. Якщо позивач звернеться до суду з вимогою про витребування нерухомого майна від його кінцевого набувача, про якого містяться відповідні відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, такий набувач має бути відповідачем.
139. Отже, увипадку подальшого відчуження АТ «Мегабанк» нерухомого майна (що є предметом іпотеки за іпотечним договором № 506) скасування рішень про державну реєстрацію права власності від 30.12.2019 не зможе забезпечити поновлення порушених прав позивача на відповідне нерухоме майно. Більше того, за наявних обставин, задоволення такого позову може призвести до порушення прав іншої особи - набувача майна, на що, зокрема, вказує практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
140. Так, відповідно до рішення у справі «Атіма Лімітед» проти України» (заява № 56714/11) заявник (другий покупець) купив акції у іншої юридичної особи (першого покупця), яка, своєю чергою, купила акції на аукціоні в межах програми приватизації. Прокурор в інтересах Київської міської ради звернувся з позовом до першого покупця з вимогою про визнання договору купівлі-продажу недійсним і повернення акцій територіальній громаді. Позов був задоволений, а акції зареєстровані за територіальною громадою. У рішенні ЄСПЛ наголошено, що судові рішення de facto призводять до втручання в майно заявника, і що витребування акцій від заявника могло бути можливим лише шляхом подання проти нього віндикаційного позову. ЄСПЛ, зокрема, постановив, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
141.На підставі викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за наведених обставин скасування рішень про державну реєстрацію права власності від 30.12.2019 не є ефективним способом захисту порушених прав позивача. Отже, у позові у цій частині слід відмовити.
Щодо неналежності приватного нотаріуса (державного реєстратора) як відповідача у спірних правовідносинах
142. Позивач зазначив одним зі співвідповідачів у справі приватного нотаріуса (державного реєстратора). З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
143.Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 14 ГПК України).
144.Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини третьої статті 162 ГПК України).
145.Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування (стаття 4 та частина перша статті 45 ГПК України).
146.Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, тоді як установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 71)).
147.Велика Палата Верховного Суду вважає, що зміст і характер спірних правовідносин, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивача є саме з банком чи іншою особою-набувачем майна, що було у заставі (іпотеці) банку, а не з приватним нотаріусом, який виконував функції державного реєстратора.
148. Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 75)).
149.З огляду на те, що приватний нотаріус (державний реєстратор) є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах, у позові до нього слід відмовити саме із цієї підстави.
Щодо відступу від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
150.Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.10.2021 у справі № 545/1883/20, про те, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності призведе до відновлення порушених прав позивача і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
151. Пункт 126 цієї постанови свідчить, що обов`язок суду скасовувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав (обтяжень) слід розуміти як обов`язок суду вирішити наявний спір про право.
152.Отже, на момент подання позову та прийняття відповідного рішення судом першої інстанції задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію права власності від 30.12.2019 поновить права позивача та не призведе до стану правової невизначеності щодо спірного нерухомого майна.
153.Таким чином, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з урахуванням конкретних обставин справи та положень абзаців другого та третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами).
154.На підставі викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.10.2021 у справі № 545/1883/20, про те, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності призведе до відновлення порушених прав позивача і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
155. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
156. Відповідно до частини першої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
157. З огляду на викладене в мотивувальній частині цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 та рішення Господарського суду Львівської області від 17.09.2020 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) слід скасувати в частині задоволених позовних вимог. Ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
_03_03.png)
