Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, що суд першої інстанції відхилив клопотання щодо визнання наданих заявником повідомлень неналежними доказами в розумінні статті 100 ЦПК України, Верховний Суд врахував таке.
Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_1 додав до заяви скріншоти повідомлень, надісланих йому ОСОБА_2 за допомогою застосунку «Viber».
Ці скріншоти суди першої та апеляційної інстанцій вважали належними доказами, надали їм належну оцінку та врахували під час постановлення рішення у справі.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (частина перша статті 100 ЦПК України).
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина третя статті 100 ЦПК України).
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина п`ята статті 100 ЦПК України).
Верховний Суд встановив, що ОСОБА_2 , заперечуючи проти доказів, поданим ОСОБА_1 , просила визнати їх неналежними, оскільки скріншоти повідомлень подані в паперовій формі без оригіналу електронного доказу.
Оцінюючи такі заперечення, потрібно враховувати, що за правилами частини п`ятої статті 100 ЦПК України ОСОБА_2 не була позбавлена можливості заявити клопотання про огляд оригіналу електронного доказу, проте таким правом не скористалася, при цьому не заперечувала сам факт відправлення нею цих повідомлень, не намагалася спростувати такі твердження ОСОБА_1 , а тому доводи касаційної скарги в цій частині Верховний Суд відхиляє, зробивши висновок, що загалом такі доводи свідчать про вимогу здійснити переоцінку доказів у справі, що не належить до повноважень суду касаційної інстанцій, визначені у статті 400 ЦПК України.
Верховний Суд у постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 зазначив, що подання електронного доказу в паперовій копії саме лише не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу виключно у тому випадку, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.
Також у постановах від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20 (провадження № 61-2904св21) Верховний Суд зазначив, що не є порушенням норм процесуального права нездійснення дослідження оригіналу електронного доказу за наявності в матеріалах справи паперових копій цих доказів та за відсутності обґрунтованих сумнівів у їх відповідності оригіналу.
Посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 159/4550/19 (провадження № 61-884св20) не підтверджує неправильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається, оскільки у зазначеній постанові Верховний Суд, застосувавши правила частин першої та третьої статті 100 ЦПК України, дійшов висновку про направлення справи на новий апеляційний розгляд, зазначивши, що апеляційний суд дійшов передчасних висновків про залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, не надав оцінки наявним у матеріалах справи смс-повідомленням, які надходили на телефон заявника; не врахував, що електронні докази є одним із видів доказів згідно з правилами глави 5 «Докази та доказування» ЦПК України.
Наведене дає підстави для висновку, що Верховний Суд фактично зазначив, що електронні докази у вигляді смс-повідомлень та записів телефонних розмов на підтвердження фактів вчинення психологічного насильства повинні враховуватися судом для всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи, що спростовує доводи ОСОБА_2 , що такі докази є неналежними.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Оскільки надані до суду скріншоти повідомлень підтверджують вчинення ОСОБА_2 психологічного насильства над ОСОБА_1 , суди першої та апеляційної інстанцій, надаючи оцінку усім зібраним у справі доказам, обґрунтовано врахували їх як належні докази. Доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
_03_03.png)
