Щодо відповідальності за заподіяння позивачу шкоди
44. Позивач стверджує, що право на відшкодування шкоди виникло у нього з 02.08.2013 (дати ДТП та отримання позивачем травми). Велика Палата Верховного Суду із цього приводу зазначає таке.
45. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю фізичній або юридичній особі, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
46. Тобто відповідальність за завдану шкоду настає лише за наявності відповідних підстав: 1) шкоди; 2) протиправної поведінки заподіювача шкоди; 3) причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; 4) вини.
47. Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
48. Шкода, завдана внаслідок ДТП - деліктне зобов`язання, в якому завдана шкода відшкодовується володільцем транспортного засобу безвідносно до наявності його вини у заподіянні такої шкоди.
49. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що: 1) шкоду завдано ушкодженням здоров`я позивача внаслідок ДТП - тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості; 2) шкода заподіяна водієм автомобіля відповідача, який порушив правила дорожнього руху та допустив наїзд на тротуар; 3) наявний причинно-наслідковий зв`язок між заподіяними позивачу тілесними ушкодженнями та ДТП; 4) наявна вина водія відповідача у скоєнні ДТП.
50. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що законодавство виокремлює різні правові режими відшкодування шкоди, завданої життю або здоров`ю фізичної особи.
51. Статтями 1195-1208 ЦК України закріплено конструкцію спеціального делікту. В порядку, визначеному цими нормами, здійснюється відшкодування шкоди, завданої життю або здоров`ю фізичної особи, у всіх випадках, крім визначених спеціальними законами. У цій ситуації відшкодування шкоди покладається безпосередньо на її заподіювача за правилами деліктної відповідальності.
52. Натомість особливості відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров`ю фізичної особи внаслідок нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, встановлюються законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Таке відшкодування відбувається на засадах соціального страхування та здійснюється уповноваженою законом публічною інституцією (Фондом соціального страхування України), яка не є заподіювачем шкоди.
53. Отже, у цій справі відшкодування завданої шкоди повинно відбуватись в порядку, визначеному статтями 1195-1208 ЦК України.
54. Відповідно до частини першої статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
55. Аналіз зазначеної норми дає підстави дійти висновку, що для виникнення у потерпілого права на відшкодування втраченого заробітку (доходу) обов`язковою умовою є факт втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності.
56. Як правильно зазначає позивач, висновком експерта від 26.11.2019 № 93 встановлено факт прямого причинно-наслідкового зв`язку між ДТП, отриманою позивачем травмою та зменшенням ступеня його професійної працездатності. Тобто зменшення ступеня професійної працездатності позивача на певний відсоток відбулося внаслідок ДТП та отриманої позивачем травми.
57. Саме лише невстановлення МСЕК ступеня втрати працездатності при встановленні групи інвалідності позивачу не може свідчити про відсутність втрати працездатності в момент отримання позивачем травми.
58. Викладене свідчить про наявність підстав для відшкодування шкоди, завданої позивачу каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.
Щодо обрахунку розміру відшкодування втраченого позивачем заробітку (доходу) з урахуванням ступеня втрати професійної працездатності
59. Відповідач зазначає, що належну до стягнення суму відшкодування необхідно обраховувати з 02.08.2013. Велика Палата Верховного Суду погоджується із вказаним твердженням з огляду на таке.
60. Статтею 3 Конституції України життя і здоров`я людини визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
61. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, - цивільно-правовий інститут, який покликаний захистити майнові та немайнові права, порушені заподіянням фізичній особі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я та втратою нею працездатності.
62. За своїм характером втрата працездатності може бути стійкою або тимчасовою. У свою чергу, стійка втрата працездатності може бути повною чи частковою. До стійкої втрати працездатності відноситься інвалідність.
63. Пунктом 27 Положення № 1317, зокрема, передбачено, що підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
64. Зазначеним вище пунктом Положення № 1317 також встановлено, що одним із критеріїв для встановлення III групи інвалідності є обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності.
65. Судами попередніх інстанцій досліджено низку доказів, які підтверджують наявність у позивача стійкого розладу здоров`я. Висновком судово-медичної експертизи від 01.10.2013 № 685 встановлено, що внаслідок ДТП ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. 28.01.2014 ОСОБА_1 уперше було встановлено ІІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК № 279398 серії 10 ААБ. Така ж група інвалідності була встановлена позивачу 02.02.2016, 13.02.2018, 02.02.2021 (довідки до акта огляду МСЕК № 207915 серії 12 ААБ, № 860911 серії 12 ААА, № 005289 серії 12 ААВ відповідно). Висновком експерта від 26.11.2019 № 93 встановлено факт прямого причинно-наслідкового зв`язку між ДТП, отриманою позивачем травмою та зменшенням ступеня його професійної працездатності.
66. Отже, позивачу внаслідок ДТП заподіяні тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості Це призвело в подальшому до встановлення йому МСЕК інвалідності (тобто констатовано наявність стійкого розладу здоров`я) та визначення ступеня втрати професійної працездатності. Зазначене свідчить, що заподіяні позивачу тілесні ушкодження мали стійкий невідновний характер.
67. Досліджені судами попередніх інстанцій висновок судово-медичної експертизи від 01.10.2013 № 685, довідки до актів огляду МСЕК та висновок експерта від 26.11.2019 № 93 в сукупності свідчать про наявність у позивача стійкого розладу здоров`я з моменту заподіяння шкоди внаслідок ДТП.
68. Відповідно до висновку експерта від 26.11.2019 № 93 зменшення професійної працездатності позивача знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку із отриманою позивачем травмою внаслідок ДТП.
69. Положення частини першої статті 1195 ЦК України пов`язують обов`язок здійснити відповідне відшкодування саме із фактом втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, не встановлюючи при цьому часових меж стосовно початку обрахування такого відшкодування.
70. Отже, момент, із яким пов`язується виникнення у позивача права на відповідне відшкодування - це момент заподіяння шкоди. Оскільки між заподіянням шкоди та ДТП встановлено прямий причинно-наслідковий зв`язок, то момент ДТП є одночасно і моментом набуття позивачем права на відшкодування шкоди.
71. Частиною першою статті 1197 ЦК України, зокрема, встановлено, що розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.
72. Таким чином, для обрахунку суми відшкодування необхідно встановити ступінь втрати потерпілим професійної працездатності.
73. Разом із цим, у статті 1197 ЦК України зазначено, що розмір втраченого заробітку (доходу) визначається саме з урахуванням ступеня втрати професійної працездатності. Тобто закон не пов`язує виникнення відповідного права на відшкодування з моментом встановлення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках.
74. Вказане свідчить, що встановлення ступеня втрати професійної працездатності особи має значення для визначення розміру втраченого нею заробітку і не може бути визначальним фактом, від якого залежить відновлення порушеного права позивача. Визначальним є заподіяння шкоди в результаті ДТП 02.08.2013.
75. Висновком експерта від 26.11.2019 № 93 встановлено, що ступінь втрати професійної працездатності громадянином ОСОБА_1 становить 45 %. Підсумовуючи викладене та з огляду на обставини цієї справи, визначення розміру відшкодування повинно здійснюватися з урахуванням встановленого ступеня втрати професійної працездатності та з моменту, коли у позивача з`явилось право на відповідне відшкодування - тобто з 02.08.2013 (дати ДТП та отримання позивачем травми).
76. Відповідно до частини четвертої статті 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням кримінального правопорушення.
Згідно з частиною першою статті 1203 ЦК України потерпілий має право на збільшення розміру відшкодування шкоди, якщо його працездатність знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди.
Частиною першою статті 1204 ЦК України передбачено, що особа, на яку покладено обов`язок відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я потерпілого, має право вимагати зменшення розміру відшкодування шкоди, якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була в нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди.
77. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що в залежності від фактичних обставин справи розмір відшкодування може бути як збільшено, так і зменшено за рішенням суду.
78. Відповідачем у цій справі не наведено обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру відшкодування.
79. Абзацами першим та другим частини першої статті 1197 ЦК України передбачено, що середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.
80. Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що середньомісячний заробіток позивача за три останні календарні місяця роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку позивача має обчислюватися виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати. Сторони не заперечували щодо такого розрахунку.
81. Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» установлено у 2013 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1147 гривень, з 1 грудня - 1218 гривень.
За статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» установлено у 2014 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі - 1218 гривень.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 гривень, з 1 вересня - 1378 гривень.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» установлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 3200 гривень.
За статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 3723 гривні.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено у 2019 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 4173 гривні.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 4723 гривні, з 1 вересня - 5000 гривень.
82. З огляду на викладене, сума яка підлягає до стягнення на користь позивача з 02.08.2013 по 30.11.2020, складає 537 387,75 грн, з яких:
- з 02.08.2013 по 31.08.2013 - 2497,50 грн (1147 * 5 * 0,45 / 31 день * 30 днів);
- з 01.09.2013 по 30.11.2013 - 7742,25 грн (1147 * 5 * 0,45 * 3 місяці);
- з 01.12.2013 по 31.08.2015 - 57 550,50 грн (1218 * 5 * 0,45 * 21 місяць);
- з 01.09.2015 по 30.04.2016 - 24 804,00 грн (1378 * 5 * 0,45 * 8 місяців);
- з 01.05.2016 по 30.11.2016 - 22 837,50 грн (1450 * 5 * 0,45 * 7 місяців);
- з 01.12.2016 по 31.12.2016 - 3600 грн (1600 * 5 * 0,45);
- з 01.01.2017 по 31.12.2017 - 86 400,00 грн (3200 * 5 * 0,45 * 12 місяців);
- з 01.01.2018 по 31.12.2018 - 100 521,00 грн (3723 * 5 * 0,45 * 12 місяців);
- з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 112 671,00 грн (4173 * 5 * 0,45 * 12 місяців);
- з 01.01.2020 по 31.08.2020 - 85 014,00 грн (4723 * 5 * 0,45 * 8 місяців);
- з 01.09.2020 по 30.11.2020 - 33 750,00 грн (5000 * 5 * 0,45 * 3 місяці).
Щодо відступу від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
83. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважав за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду від 20.06.2018 у справі № 348/2116/16-ц, щодо дати набуття потерпілою особою права на відшкодування заробітку, втраченого внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, на підставі статей 1195, 1197 ЦК України.
84. У постанові від 20.06.2018 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 348/2116/16-ц за подібних правовідносин установив, що висновком судово-медичної експертизи від 09.06.2017 № 028 встановлений прямий причинний зв`язок між ДТП та наслідками травмування у вигляді тяжких тілесних ушкоджень здоров`я позивачки, що спричинило інвалідність. Встановлено 50 % втрати професійної працездатності. Суд зазначив, що позивачу ІІ групу інвалідності за загальним захворюванням встановлено 13.05.2009, тому відповідні суми підлягають стягненню із цієї дати.
85. Натомість у цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що визначення розміру відшкодування повинно здійснюватися з урахуванням встановленого ступеня втрати професійної працездатності та з моменту, коли у позивача з`явилось право на відповідне відшкодування - тобто з 02.08.2013 (дати ДТП та отримання позивачем травми).
86. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 20.06.2018 у справі № 348/2116/16-ц, щодо дати набуття потерпілою особою права на відшкодування заробітку, втраченого внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності на підставі статей 1195, 1197 ЦК України.
_03_03.png)
