Ухвала суду про накладення арешту на майно, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України, не підлягає окремому апеляційному оскарженню

Порядок ухвалення слідчим суддею, судом рішення про арешт майна та його скасування унормовано статтями 173, 174 КПК України.

Арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, передбачених статтею 131 КПК України, суть якого полягає у тимчасовому, до скасування у встановленому порядку, позбавленні за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна (частина перша статті 170 КПК України).

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Арешт майна застосовується з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

З клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову, також - цивільний позивач (частина перша статті 171 КПК України).

Предметом розгляду Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду є вирішення питання чи можливе апеляційне оскарження ухвали суду про накладення арешту на майно, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених ч.1 ст. 392 КПК України.

Кримінальна процесуальна діяльність здійснюється у певній послідовності та включає в себе стадії кримінального провадження, які тісно пов'язані між собою, проте відрізняються одна від одної безпосередніми завданнями, особливим колом учасників, специфікою процесуальних відносин, а також підсумковими рішеннями.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України, кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Досудове розслідування - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (п. 5 ст. З КПК України).

У цій стадії компетентні державні органи (слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа) здійснюють:

- процесуальну діяльність з прийняття та реєстрації заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, приймають рішення про початок досудового розслідування;

- досудове розслідування злочинів у формі досудового слідства, а кримінальних проступків - у формі дізнання.

Також провадиться комплекс процесуальних дій, спрямованих на швидке, повне, неупереджене встановлення обставин вчиненого кримінального правопорушення, осіб, які його вчинили, тощо. Водночас досудове розслідування має своїм завданням охорону прав, свобод і законних інтересів учасників провадження, захист особи від незаконного та необґрунтованого обвинувачення та обмеження її прав і свобод.

Зроблені за результатами досудового розслідування слідчим, прокурором висновки щодо наявності події кримінального правопорушення, винуватості особи у його вчиненні, виступають для суду версією обвинувачення, що підлягає безпосередній, всебічній перевірці в суді в умовах рівності сторін та змагальності.

З метою охорони конституційних прав і свобод людини під час досудового розслідування широко здійснюється судовий контроль у формі видачі судових дозволів на застосування переважної більшості заходів забезпечення кримінального провадження, проведення частини слідчих (розшукових) дій, а також розгляду та вирішення скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора.

Судове провадження – це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами.

Підготовче провадження - це стадія кримінального провадження, в якій суд за участю прокурора та інших учасників кримінального провадження (обвинуваченого, захисника, потерпілого, його представника та законного представника, цивільного позивача, його представника та законного представника, цивільного відповідача та його представника) здійснює процесуальну діяльність, спрямовану на вирішення питання про можливість розгляду матеріалів кримінального провадження по суті у судовому засіданні.

Судовий розгляд - це стадія кримінального провадження, в якій суд колегіально або суддя одноособово за участю сторін з дотриманням усіх засад кримінального провадження розглядає кримінальне провадження по суті, тобто вирішує питання про наявність чи відсутність діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, про наявність складу кримінального правопорушення у цьому діянні, про наявність чи відсутність вини обвинуваченого у вчиненні цього кримінального правопорушення, про необхідність призначення обвинуваченому покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення та інші питання, передбачені законом.

Судовий розгляд здійснюється відповідно до загальних положень - закріплених законом правил, що відображають характерні риси судового розгляду та забезпечують реалізацію на цьому етапі усіх засад кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 318 КПК України, судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.

Апеляційне провадження - це стадія кримінального провадження, в якій суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення, ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили у зв'язку з поданою на них апеляційною скаргою.

Серед завдань апеляційного провадження - охорона прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження через недопущення до виконання незаконних, необґрунтованих, невмотивованих рішень. Виконання цього завдання забезпечується наданням відповідним особам права на апеляційне оскарження судових рішень, що є складовим елементом загального права особи на судовий захист.

Апеляційне провадження характеризується встановленим переліком судових рішень, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку (ст. 392 КПК України), визначеним колом суб'єктів апеляційного оскарження (ст. 393 КПК України), особливостями апеляційного оскарження окремих судових рішень (ст. 394 КПК України), його порядком і строками (ст. 395 КПК України), визначеною формою апеляційної скарги та наслідками її недотримання (ст. ст. 396, 399 КПК України), а також умовами, підставами, порядком і наслідками апеляційного розгляду.

Статтею 392 КПК України визначено судові рішення, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Відповідно до ч. 1 вказаної норми до них належать судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме:

1) вироки, крім випадків, передбачених статтею 394 цього Кодексу;

2) ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру;

3) інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 392 КПК України, ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.

Ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 392 КПК України, в апеляційному порядку також можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, згідно п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК України, під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про арешт майна або відмову у ньому.

Відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями статті 394 цього Кодексу.

За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції приймає одне з таких рішень (ч. 1 ст. 407 КПК України):

1) залишає вирок або ухвалу без змін;

2) змінює вирок або ухвалу;

3) скасовує вирок повністю чи частково та ухвалює новий вирок;

4) скасовує ухвалу повністю чи частково та ухвалює нову ухвалу;

5) скасовує вирок або ухвалу і закриває кримінальне провадження;

6) скасовує вирок або ухвалу і призначає новий розгляд у суді першої інстанції.

Певну специфіку підсумкових рішень має ця стадія за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду на підставі угоди та за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті (ч. 2, 3 ст. 407 КПК України).

Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2019 від 13.06.2019 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

Законом України від 02.12.2020 № 1027-IX «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо забезпечення виконання рішення Конституційного Суду України стосовно оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою» були внесені зміни в ряд статей КПК України, які передбачають механізм, порядок, строки, наслідки оскарження ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

Також доповнено частину першу статті 76 КПК України, згідно положень якої суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не має права брати участі у цьому ж провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій, крім випадків перегляду ним в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, яка була постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

Частина 7 статті 173 КПК України, надаючи право особі (підозрюваному, обвинуваченому, третім особам) оскаржити судове рішення щодо арешту майна, не роз’яснює, яким чином це право має бути реалізовано: до постановлення вироку суду по кримінальному провадженню, або після постановлення такого вироку.

Слід зазначити, що законодавець не передбачив форму та процедуру окремого оскарження ухвали суду про накладення арешту на майно, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України.

Судами в процесі здійснення правосуддя реалізовуються повноваження щодо правозастосування, а повноваження щодо нормотворення належать саме законодавчому органу. Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін і доповнень є прерогативою законодавчої гілки влади і не належить до повноважень суду.

Натомість, одночасне оскарження ухвали суду щодо накладення арешту на майно разом із вироком у кримінальній справі прямо передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 392 КПК України.

Також статтею 174 КПК України унормовано порядок скасування арешту майна, що фактично дорівнює перегляду первинної ухвали судді з цього питання. Скасування арешту майна здійснюється тим самим судом, який розглядає кримінальне провадження по суті, за ініціативою осіб, перелічених у п. 1 ст. 174 КПК України.

Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно (частини 1, 2 ст. 174 КПК України).

Окрім того, на етапі завершення кримінального провадження можливий перегляд питання про арешт майна.

Згідно ч. 3 ст. 174 КПК України прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Таким чином, можна резюмувати, що в силу ч. 2 ст. 392 КПК України ухвалу судді (суду) про арешт майна може бути переглянуто під час апеляційного оскарження вироку по відповідному кримінальному провадженню, а також скасовано в порядку статті 174 КПК України. Це свідчить про те, що чинне законодавство в принципі не виключає можливість перегляду відповідної ухвали судді (суду), але визначає певні межі для його реалізації.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Тобто, йдеться про право на апеляційний перегляд справи, тобто, кінцевого рішення суду по кримінальному провадженню, а не про апеляційний перегляд всіх без винятку ухвал, постановлених слідчим суддею і судом у кримінальному провадженні на всіх його стадіях.

Такий підхід цілком узгоджується із міжнародними стандартами.

Згідно п. 5 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року, ратифікованого 19 жовтня 1973 року, кожен, кого засуджено за будь-який злочин, має право на те, щоб його засудження і вирок були переглянуті вищестоящою судовою інстанцією згідно з законом.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. За ч. 2 ст. 2 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд вищою судовою інстанцією винесеного йому вироку або призначеної міри покарання. Дотримання цього права, включаючи підстави, на яких воно може бути здійснено, регулюється законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15 лютого 2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Суд зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини»).

Враховуючи викладене, на думку Суду, цілком доцільним є обмеження можливості окремого оскарження в апеляційному порядку ухвали судді (суду) про арешт майна. Така процедура передбачена чинним КПК України, який у свою чергу не виключає можливості скасування ухвали судді (суду) про арешт майна або подання на неї заперечень разом із апеляційним оскарженням вироку суду по кримінальному провадженню.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, які застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Арешт на майно у кримінальному провадженні накладається, як правило, з метою забезпечення ефективного виконання покарання після винесення вироку , а також відшкодування шкоди, завданої злочином. Тому можливість довільного оскарження цього заходу забезпечення кримінального провадження може створити ситуацію, коли учасники зловживатимуть своїми правами. Тому проблему оскарження ухвали суду про арешт майна слід розглядати і в ракурсі застосування принципу пропорційності.

Як підкреслює з цього приводу Конституційний Суд України (рішення від 13.06.2019 № 4-р/2019 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України ) обсяг права на апеляційний перегляд справи, що визначається законом, має гарантувати особі ефективну реалізацію права на судовий захист задля досягнення цілей правосуддя, забезпечуючи захист інших конституційних прав і свобод такої особи. Обмеження доступу до суду апеляційної інстанції, як складової права на судовий захист, можливе лише з обов’язковим дотриманням конституційних норм і принципів, а саме пріоритетності захисту фундаментальних прав і свобод людини і громадянина, а також принципу верховенства права, відповідно до якого держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду, яка забезпечить ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема дасть можливість відновлювати порушені права і свободи особи та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки суду першої інстанції.

Конституційний Суд України вважає, що під правомірним обмеженням конституційних прав і свобод людини і громадянина слід розуміти передбачену Конституцією України можливість втручання держави за допомогою юридичних засобів у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина, яке відповідає вимогам верховенства права, потрібності, доцільності та пропорційності у демократичному суспільстві. Метою такого обмеження є охорона основоположних цінностей у суспільстві, до яких належать, зокрема, життя, свобода та гідність людини, здоров’я і моральність населення, національна безпека, громадський порядок (рішення від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 2, 3 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури" від 28 січня 2016 року № 955-VIII зі змінами).

Тому, повертаючись до доводів касаційної скарги представника цивільного відповідача ТзОВ «Комунальник 1» – адвоката Турчин Ю.І., Об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду, приходить до висновку, що апеляційний суд, приймаючи рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника цивільного відповідача ТзОВ «Комунальник 1» – адвоката Турчин Ю. І. на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 04 серпня 2021 року, діяв у відповідності до вимог статей 392, 399 КПК України.

З огляду на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги колегія суддів не вбачає.

Виконуючи приписи ст. 442 КПК України, об`єднана палата робить висновок про те, як саме повинна застосовуватись норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд об`єднаної палати.

Висновок:

Ухвала суду про накладення арешту на майно, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених ч.1 ст. 392 КПК України, не підлягає окремому апеляційному оскарженню.

В силу ч. 2 ст. 392 КПК України ухвалу судді (суду) про арешт майна може бути переглянуто під час апеляційного оскарження вироку по відповідному кримінальному провадженню, а також скасовано в порядку статті 174 КПК України. Це свідчить про те, що чинне законодавство не виключає можливість перегляду відповідної ухвали судді (суду), але визначає певні межі для її реалізації.