Щодо скасування рішення МКАС при ТПП України від 05 листопада 2021 року у справі №143/2021
ТОВ «Сіейті» при зверненні із заявою про скасування рішення МКАС при ТПП України від 05 листопада 2021 року у справі №143/2021 посилалося на те, що рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору; спір не підпадає під умови арбітражної угоди, а також містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди.
Рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасоване судом лише у випадках, передбачених цією статтею, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасовано у разі, якщо: 1) сторона, що подала заяву про скасування, надасть докази того, що: а) одна із сторін в арбітражній угоді була недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки - за законом України; або б) її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або в) рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, проте якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою; або г) склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить закону, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не відповідали закону; або 2) суд визначить, що: а) відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; або б) арбітражне рішення суперечить публічному порядку України (частини перша, друга статті 459 ЦПК України).
Тлумачення статті 459 ЦПК України свідчить, що тягар доведення наявності підстав для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу покладається на сторону, яка звертається із заявою про скасування такого рішення.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року у справі № 761/45271/17 (провадження № 61-47547св18) зазначено, що:
«рішення державного суду про скасування арбітражного рішення як результат розгляду справи про оспорювання цього рішення може бути винесено лише за наявності (доведеності) однієї з підстав, передбачених частиною другою статті 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», частиною другою статті 459 ЦПК України. Отже, законодавство України, допускаючи оспорювання арбітражного рішення шляхом подання клопотання про його скасування, визначає вичерпний перелік підстав, за наявності однієї з яких арбітражне рішення може бути скасоване».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 березня 2020 року в справі № 920/241/19 зроблено висновок, що:
«арбітражна угода має позитивний і негативний ефект: вона зобов`язує сторони передавати спори в арбітраж і надавати складу арбітражу компетенцію щодо спорів, охоплених арбітражною угодою (позитивний ефект). Якщо виникає спір, який належить до обсягу арбітражної угоди, будь-яка зі сторін може передати його на розгляд складу арбітражу. З іншої сторони, арбітражна угода перешкоджає сторонам у спробах вирішити їх спори в суді (негативний ефект). Уклавши арбітражну угоду, сторони визначили інший обов`язковий для них порядок реалізації належних їм прав застосування судових засобів правового захисту, саме у певному (або певних) міжнародному комерційному арбітражеві. Сторона, яка уклала арбітражну угоду, не може ігнорувати такі її умови і замість обраного арбітражу звернутися до суду держави, який був би компетентним вирішити спір у разі неукладення між сторонами такого роду арбітражної угоди. Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10.06.1958, далі - Нью-Йоркська конвенція) закріплює підхід здійснення примусового виконання арбітражних рішень і арбітражних угод, який ґрунтується на презумпції дійсності та автономності арбітражних угод, формальної і матеріально-правової (частина 1 статті ІІ Нью-Йоркської конвенції). Ця презумпція дійсності може бути спростована лише за обмеженим переліком підстав.
Принцип автономності арбітражної угоди (separabiliti) свідчить, по-перше, що дійсність основного договору в принципі не впливає на дійсність включеної до нього арбітражної угоди і, по-друге, основний договір і арбітражна угода можуть бути підпорядковані різним законам. Така автономність арбітражної угоди дає можливість сторонам спірних правовідносин мати гарантію, що спір буде розглянуто у будь-якому випадку саме арбітражем, оскільки наявність арбітражного застереження унеможливлює звернення до державних судових установ. Укладаючи арбітражне застереження, сторони зазвичай передбачають передачу до арбітражу будь-яких спорів, у тому числі спорів щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражного застереження). У подальшому, якби сторона могла відмовитися від арбітражу і заперечувати компетенцію арбітрів, посилаючись на недійсність контракту, то недобросовісна сторона завжди використовувала би таку можливість для зриву арбітражу. Необхідно враховувати, що принцип автономності арбітражної угоди від основного договору полягає у тому, що арбітражна угода та основний договір розглядаються як дві окремі угоди, тому недійсність договору не може бути підставою для автоматичної недійсності арбітражної угоди. За змістом Нью-Йоркської конвенції кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв`язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об`єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов`язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди)».
У розділі 10 контракту № 60381406 від 09 січня 2020 року сторони домовилися про те, що: «даний контракт регулюється й тлумачиться у відповідності до матеріального права України, виключаючи будь-які колізійні норми і виключаючи Конвенцію ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Будь-які суперечки між сторонами щодо тлумачення, змісту чи виконання контракту, або з питань правових наслідків даного контракту чи з питань його розірвання, підлягають вирішенню в МКАС при ТПП України у відповідності до його Регламенту».
У рішенні МКАС при ТПП України від 05 листопада 2021 року у справі №143/2021 (а. с. 3-14) зазначено, що:
представником ТОВ «Сіейті» 16 серпня 2021 року було подано заяву, яка надійшла до суду 18 серпня 2021 року, про відсутність компетенції у МКАС при ТПП України щодо даного спору. Представник відповідача заявив про відсутність у МКАС при ТПП України компетенції розглядати даний спір, посилаючись на те, що перелік спорів, передбачених розділом 10 Контракту від 09 січня № 60381406 є вузьким і до компетенції МКАС при ТПП України не віднесено спори щодо порушення контракту.
Арбітражне застереження в розділі 10 Контракту не містить вказівку про «усі спори», а визначає конкретний та виключний перелік, що обмежується спорами щодо тлумачення, змісту чи виконання контракту, або з питань правових наслідків даного контракту. Оскільки вказаний спір стосується невиконання (порушення) контракту, він не охоплюється вказаним арбітражним застереженням. Тому у МКАС при ТПП України відсутня компетенція розглядати вказаний спір (пункт 5, 5.1.);
проаналізувавши положення розділу 10 Контракту від 09 січня № 60381406 та надані представниками сторін пояснення, Арбітражний суд дійшов висновку щодо наявності компетенції МКАС при ТПП України розглядати зазначений спір, з огляду на наступне. У розділі 10 Контракту № 60381406 міститься арбітражне застереження, яке відповідає вимогам статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» і статті 2 Регламенту МКАС при ТПП України. В арбітражному застереженні визначено перелік спорів, що можуть бути передані на розгляд арбітражному суду; повне найменування арбітражної інституції, яка вирішує спір - МКАС при ТПП України, а також зазначено, що спір підлягає вирішенню у відповідності до Регламенту. Отже, компетенція МКАС ґрунтується на письмовій арбітражній угоді сторін. Що міститься в контракті. Твердження відповідача про те, що укладене сторонами арбітражне застереження виключає з компетенції МКАС при ТПП України спори щодо порушення контракту є безпідставним з огляду на те, що сторони узгодили, що до компетенції МКАС при ТПП України належать «будь-які суперечки між сторонами щодо тлумачення, змісту чи виконання контракту, або з питань правових наслідків даного контракту чи з питань його розірвання». В силу положень ЦК України термін «виконання» включає в себе, як належне виконання (Глава 48 ЦК України), так і неналежне виконання - порушення зобов`язання, яким є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (стаття 610 ЦК України). У випадку неналежного виконання настають правові наслідки, зокрема відшкодування збитків та сплата неустойки (стаття 611 ЦК України).
Арбітражним застереженням не передбачено, що воно стосується саме належного виконання. Більш того, відповідно до цього арбітражного застереження передаються на розгляд МКАС при ТПП України і суперечки щодо правових наслідків. З огляду на це, спір про стягнення збитків та неустойки, які є правовими наслідками неналежного виконання, охоплюються арбітражним застереженням і підлягає розгляду МКАС при ТПП України» (пункт 16.6).
Усталеним як в доктрині приватного права, так і судовій практиці, є те, що під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади згідно яких здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці. Принцип реального виконання слід розуміти як виконання зобов`язання в натурі, тобто вчинення саме тих дій які складають зміст зобов`язання. За нормально розвитку зобов`язальних правовідносин зобов`язання виконується належно і реально. Особливості прояву принципу реального виконання зобов`язання передбачені ЦК для випадків його порушення. «Порушення зобов`язання» є родовою категорією, яка складається з двох видів: невиконання зобов`язання і неналежного виконання зобов`язання (див., зокрема: Цивільне право : підручник : у 2 т. / за ред. В.І. Борисової, ОСОБА_5 , В.Л. Яроцького. - Х.: Право, 2011. - Т. 2. - С. 32 - 50; Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців) / За ред. проф. І.В. Спасибо-Фатєєвої. - Х. : Страйд, 2012. - Том 7 : Загальні положення про зобов`язання та договір. - С. 471; постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20) зазначено, що «з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності».
Тобто, з урахуванням принципу тлумачення favor conractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності. Тому є очевидним, що термін «виконання» охоплює в собою спори і пов`язані із невиконанням контракту.
За таких обставин, необґрунтованими є доводи апеляційної скарги ТОВ «Сіейті» про те, що МКАС при ТПП України винесено рішення щодо спору не передбаченого арбітражною угодою, а також щодо спору, що не підпадає під умови арбітражної угоди. Тому відсутні підстави для скасування рішення МКАС при ТПП України від 05 листопада 2021 року у справі №143/2021 з підстави, передбаченої підпунктом в) пункту 1) частини другої статті 459 ЦПК України.
ТОВ «Сіейті» також зазначає, що рішення МКАС при ТПП України від 05 листопада 2021 року у справі №143/2021 підлягає скасуванню з підстав порушення публічного порядку, оскільки пунктом 14 постанови НБ України № 18 від 24 лютого 2022 року «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» уповноваженим установам заборонено здійснювати транскордонний переказ валютних цінностей з України, переказ коштів на кореспондентські рахунки банків нерезидентів у гривнях/іноземній валюті, відкриті в банках - резидентах, уключаючи перекази, що здійснюються за дорученням клієнтів, крім визначених в цьому пункті випадків.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2019 року в справі № 761/39565/17 (провадження № 61-5333св19) зроблено висновок про те, що «застереження про порушення публічного порядку як підстава для відмови у визнанні та наданні дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення, є своєрідним механізмом, який закріплює пріоритет державних інтересів над приватними, охороняє публічний порядок держави від будь-яких негативних впливів на нього.
Застереження про публічний порядок у міжнародному праві не допускає визнання на території держави рішення арбітражного суду, якщо в результаті його виконання буде вчинено дії, які прямо заборонені законом або заподіюють шкоду суверенітету чи безпеці держави.
Під публічним порядком слід розуміти правопорядок держави, визначені принципи і засади, які становлять основу існуючого у ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканості й основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо). Публічний порядок будь-якої держави включає фундаментальні принципи і засади правосуддя, моралі, які держава має намір захистити навіть тоді, коли це не має прямого стосунку до самої держави; правила, які забезпечують фундаментальні політичні, соціальні та економічні інтереси держави; обов`язок держави з дотримання своїх зобов`язань перед іншими державами та міжнародними організаціями. Правова концепція публічного порядку існує для того, щоб захистити державу від іноземних арбітражних рішень, які порушують діючі в державі фундаментальні принципи справедливості і правосуддя. Ці положення покликані встановити правовий бар`єр на шляху рішень, ухвалених всупереч кардинальним процесуальним і матеріально-правовим принципам, на яких тримається публічний порядок. Вони також призначені не допустити можливість визнання та надання дозволу на виконання рішень, пов`язаних з корупцією чи неприпустимим невіглаством арбітрів. У той же час необґрунтована відмова у наданні дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражного суду є свого роду блокуванням рішення і може, у випадку свавільного застосування, носити характер штучного нормативного бар`єру, який з точки зору міжнародного права є абсолютно недопустимим. Це блокування не тільки не відповідатиме цілям міжнародного арбітражу, але й буде порушувати законні права, які це арбітражне рішення може фактично надавати стягувачу в інших державах.
Відмова у визнанні та наданні дозволу на примусове виконання на території України арбітражного рішення може порушувати гарантії, передбачені частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, становитиме непропорційне втручання у право власності стягувача на присуджені грошові кошти».
Доводи ТОВ «Сіейті» про те, що пунктом 14 постанови НБ України № 18 від 24 лютого 2022 року «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» уповноваженим установам заборонено здійснювати транскордонний переказ валютних цінностей з України, переказ коштів на кореспондентські рахунки банків нерезидентів у гривнях/іноземній валюті, відкриті в банках - резидентах, уключаючи перекази, що здійснюються за дорученням клієнтів, крім визначених в цьому пункті випадків, не свідчить про те, що арбітражне рішення не суперечить публічному порядку України.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
За таких обставин, установивши, що рішення МКАС при ТПП України від 05 листопада 2021 року у справі №143/2021 ухвалене у спорі, який виник на підставі укладеного між сторонами контракту, його вирішення передбачено арбітражною угодою та постановлено в межах компетенції МКАС, арбітражне рішення не суперечить публічному порядку України, і ТОВ «Сіейті» не доведено наявності підстав для скасування арбітражного рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про скасування арбітражного рішення.
Суддя-доповідач: Крат В.І.
З урахуванням принципу тлумачення favor conractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності
_03_03.png)
