Графік спілкування бабусі із малолітніми онуками має уникати створення конфліктних ситуацій та дотримуватися режиму дітей

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для

її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного

і соціального розвитку.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування,

які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 вказаної Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того,

щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання

і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального

і соціального розвитку дитини.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням

та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

СК України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права

і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових

і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів. Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім`ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов`язку перед батьками, дітьми

та іншими членами сім`ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (стаття 1 СК України).

Частиною другою статті 2 СК України визначено, що цей Кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком.

Згідно із частинами восьмою, дев`ятою та десятою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Положеннями статті 257 СК України визначено, що баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки та інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Відповідно до статті 263 СК України спір щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 цього Кодексу.

За правилами частини другої статті 159 СК України суд визначає способи участі у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням ставлення батьків

до виконання своїх обов`язків, особистої прихильності дитини, її віку, стану здоров`я та інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення

з дитиною присутністю іншої особи.

Одним із найважливіших прав дитини є право на сімейне виховання. Право дитини на сімейне виховання включає також право на спілкування з іншими членами сім`ї: дідом, бабою, братами, сестрами, іншими родичами.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом

як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (§ 54) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою

та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Отже, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників,

які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поширюються, у тому числі, і на відносини між бабою, дідом

та онуками, якщо між ними існують достатньо тісні зв`язки (рішення ЄСПЛ

у справі «Kruskic v. Croatia» від 25 листопада 2014 року, §108). ЄСПЛ зазначає, що держава повинна за загальним правилом забезпечити збереження сімейного зв`язку там, де він існує. Відносини між бабою, дідом і онуками

за своїм характером відрізняються від відносин між батьками і дітьми і, зокрема вимагають меншого ступеня захисту. Право на повагу до сімейного життя баби, діда у відносинах з їхніми онуками передбачає, у першу чергу, право підтримувати звичайні стосунки з онуками, навіть якщо такий контакт зазвичай відбувається за згодою особи, яка має батьківську відповідальність» (рішення ЄСПЛ у справі «Bogonosovy v. Russia»

від 05 березня 2019 року, § 82).

Подібні правові висновки щодо врахування найкращих інтересів дитини висловлені у рішенні ЄСПЛ від 23 липня 2019 року у справі «Швець проти України» (заява № 22208/17), а також у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові

від 12 квітня 2021 року у справі № 638/12278/15 (провадження

№ 61-14491сво20).

При цьому у вищевказаній постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначено, що: «Для врахування балансу інтересів у цій справі Верховний Суд звертається до положення статті 257 СК України, згідно з якою баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Тлумачення наведених норм матеріального права у системному поєднанні

з прецедентними рішеннями Європейського суду з прав людини дає Верховному Суду підстави вважати, що дід має право на особисте спілкування з дитиною, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати йому спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає, що саме збалансування наведених вище прав і гарантій має бути основою для належного виконання рішення суду про участь у спілкуванні дитини з дідом».

Подібні за змістом висновки викладено Верховним Судом у постанові

від 19 травня 2022 року у справі № 607/9336/20 (провадження

№ 61-20367св21), вирішуючи питання про права діда та баби на спілкування

зі своєю онукою та на участь у її вихованні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Крім того, ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному

та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ

від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, спір стосується прав баби

на спілкування зі своїми онуками та встановлення графіка спілкування

з онуками без присутності матері.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування

не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку

про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково

і встановлено їй наступний час спілкування з малолітніми онуками: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : щосуботи з 10 години 00 хвилин до 18 години

00 хвилин за місцем проживання дітей та їх матері - ОСОБА_3 , зобов`язано батьків дітей не чинити їй перешкоди у спілкуванні з онуками.

При цьому судові рішення мотивовані необхідністю забезпечення якнайкращих інтересів дітей.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд уважає, що суди попередніх інстанцій, правильно встановивши фактичні обставини спору, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, вірно застосували положення Конвенції про права дитини, Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод, СК України й ухвалили обґрунтоване рішення

по суті вирішення спору, яке відповідає принципу якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 (баба) має право спілкуватися зі своїми онуками у силу положень статті 257 СК України.

Вирішуючи питання про графік спілкування позивача з онуками, суди врахували, що батьки не дійшли згоди щодо визначення у добровільному порядку місця проживання малолітніх дітей, а рішення з цього питання відповідними органами чи судом не приймалося, наявний конфлікт між колишнім подружжям - батьками дітей, що створює перешкоди у вільному спілкуванні між онуками та бабусею. Разом із цим, врахувавши інтереси малолітніх дітей та конкретні обставини саме цієї справи, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, правильно визначив порядок спілкування бабусі з онуками, з яким Верховний Суд погоджується, оскільки такий забезпечує якнайкращі інтереси дітей.

При цьому такі висновки судів попередніх інстанцій враховують зв`язок бабусі з онуками, на чому наголошує у касаційній скарзі ОСОБА_1 .

Однак графік її спілкування із малолітніми онуками має уникати створення конфліктних ситуацій та дотримуватися режиму дітей.

Судами надано належну правову оцінку акту комісії від 14 вересня 2021 року (а. с. 108-121, т. 2), відповідно до якого малолітні діти: ОСОБА_4

та ОСОБА_5 , разом із матір`ю - ОСОБА_3 , станом на 14 вересня

2021 року проживають по АДРЕСА_3 й з`ясовано житлово-побутові умови

їх проживання, емоційний стан дітей, що спростовує доводи касаційної скарги про те, що судами не з`ясовано місце перебування матері та дітей.

Посилання заявника касаційної скарги про те, що спілкування позивача

з онуками у присутності матері дітей може негативно вплинути на їх психологічний та емоційний стан, відхиляються Верховним Судом, оскільки вони є припущенням, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій надано відповідну правову оцінку факту відкритого досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12021046590000017 від 24 березня 2021 року за ознаки вчинення ОСОБА_2 кримінальних правопорушень, передбачених

частиною першою статті 129, частинами першою, другою статті 125, частиною третьою статті 289, частиною третьою статті 15, частиною першою статті 115 КК України, а також постановам слідчого у вказаному кримінальному провадженні, якими потерпілій ОСОБА_3 та її близьким родичам на час проведення досудового розслідування забезпечено державну охорону, у контексті конкретних обставин даної справи

та реалізації принципу забезпечення якнайкращих інтересів дітей, з якою Верховний Суд погоджується.

Доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними, так як зводяться

до незгоди з висновками судів по суті вирішення спору й до власного тлумачення норм матеріального та процесуального права, що не може бути правовою підставою для скасування судових рішень.

При цьому відповідні доводи ОСОБА_1 не спростовують правильності зроблених судами висновків, які стосуються питання про встановлення порядку участі баби у вихованні онуків. У даному випадку необхідно керуватися виключно якнайкращими інтересами дітей, які мають право

на побачення та спілкування з бабусею, що відповідає вимогам закону, проте забезпечення цього права повинно узгоджуватися з інтересами малолітніх дітей.

Крім того, судами вірно наголошено й про те, що позивач не позбавлена можливості у разі зміни вищевказаних обставин, які мають істотне значення у справі, вирішити питання про зміну порядку та способу участі у вихованні онуків.

Колегія суддів звертає увагу заявника касаційної скарги, що, з урахуванням установлених у цій справі обставин, не вбачається неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права,

а зроблені судами висновки узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду у даній категорії справ, яка є сталою та сформованою.

У зв`язку з цим безпідставними є посилання заявника касаційної скарги

на відсутність висновку Верховного Суду у подібних, на думку ОСОБА_1 , правовідносинах. При цьому колегія суддів наголошує, що у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89

ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться

до незгоди з висновками судів і переоцінки доказів, що у силу вимог

статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ указав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь

на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно

від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді,

та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надана оцінка всім важливим аргументам сторін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

#судовапрактика #сімейніспори #встановленняграфікуспілкування