Положення п. 6 ч. 1 ст. 425 КПК слід вважати такими, що передбачають право прокурора на касаційне оскарження судових рішень у частині вирішення цивільного позову, якого прокурор не заявляв

Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою

Перша судова палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду ухвалою від 21 лютого 2022 рокукримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на підставі ч. 2 ст. 4341 КПК передала на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - об`єднана палата).

Таке рішення Перша судова палата мотивуваланеобхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року (справа № 442/3929/18).

Відповідно до цієї постанови розглянуто касаційну скаргу прокурора на вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_17 , яку визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК, та виправдано у зв`язку з недоведенням, що в діянні обвинуваченої є склад кримінального правопорушення, а також відмовлено

в задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_18 .

Зазначену касаційну скаргу прокурора задоволено частково, вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 березня 2021 року щодо ОСОБА_17 у частині вирішення цивільного позову скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Перша судова палата вказала, що правовідносини в цьому кримінальному провадженні та у справі № 442/3929/18 є подібними, оскільки стосуються нормативного регулювання права прокурора на подання касаційної скарги

в частині розв`язання цивільного позову, заявленого цивільним позивачем.

При цьому, на переконання суддів Першої судової палати, на відміну від вищевказаного правового підходу аналіз вимог ст. 1311 Конституції України, статей 2, 22, пунктів 3, 5 ч. 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», статей 3, 36, 425 КПК не дає підстав для висновку про наявність у прокурора права на подання касаційної скарги в частині розв`язання цивільного позову, заявленого цивільним позивачем.

Обґрунтовуючи свою позиціюв ухвалі від 21 лютого 2022 року,касаційний суд послався на те, що подання прокурором касаційної скарги щодо розв`язання цивільного позову, за відсутності умов для реалізації функції представництва інтересів громадянина або держави в суді відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», виходить за межі повноважень прокурора, безумовною функцією якого в судовому провадженні є лише підтримання публічного (державного) обвинувачення.

Зважаючи на наведене, Перша судова палата дійшла висновку про наявність підстав для передачі кримінального провадження щодо ОСОБА_1 на розгляд об`єднаної палати.

Виходячи зі змісту рішення Верховного Суду, від висновку якого Перша судова палата вважала за необхідне відступити, об`єднаною палатою в цьому кримінальному провадженні підлягає вирішенню питання, чи має право прокурор звертатися з касаційною скаргою на судові рішення в частині вирішення цивільного позову, якого він не заявляв.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор Кулаківський К.О. підтримав касаційну скаргу прокурора, а касаційну скаргу представника потерпілого підтримав частково, просив судові рішеннящодо ОСОБА_1 скасувати в частині вирішення цивільного позову і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора Кулаківського К.О., перевіривши матеріали кримінального провадження та викладені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів об`єднаної палати дійшла таких висновків.

Щодо права прокурора на звернення з касаційною скаргою на судові рішення

в частині вирішення цивільного позову, якого він не заявляв

Як убачається зі змісту рішення Верховного Суду в справі № 442/3929/18, в касаційній скарзі прокурор ставив питання про перегляд судових рішень із підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Касаційний суд, погодившись із твердженням прокурора про порушення місцевим судом вимог ч. 3 ст. 129 КПК і неправильне вирішення питання щодо цивільного позову, визнав це істотним порушенням кримінального процесуального закону, яке позбавляє позивача можливості добиватися відшкодування завданої йому шкоди в порядку цивільного судочинства.

Водночас аналогічні доводи про істотні порушення вимог КПК під час розв`язання цивільного позову наведено прокурором і в касаційній скарзі у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 .

Мотивуючи свою позицію щодо відсутності права прокурора на звернення з касаційною скаргою на судові рішення в частині вирішення цивільного позову, якого прокурор не заявляв, Перша судова палата в ухвалі від 21 лютого 2022 року зробила посилання на такі нормативні положення:

«27. У кримінальному провадженні прокурор виконує декілька функцій, зокрема,

у ст. 1311Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

28. Остання функція у частині оскарження судових рішень конкретизується у п. 3 ч. 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», де зазначається, що під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи. Разом з тим, реалізація прокурором цього права у межах функції представництва інтересів громадянина або держави у суді можлива лише при умовах, визначених ч. 2 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», змістом якої закріплено, що прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. До того ж наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у суді відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

29. Аналогічні умови щодо подання прокурором цивільного позову в інтересах громадян передбачені у ч. 3 ст. 128 КПК».

З огляду на вказані положення ст. 1311Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 3 ст. 128 КПК, а також визначення процесуальної функції «підтримання публічного (державного) обвинувачення», колегія суддів Першої судової палати дійшла висновків про таке:

- реалізація функції публічного (державного) обвинувачення не може охоплювати повноваження прокурора ініціювати касаційне оскарження в частині розв`язання цивільного позову, заявленого цивільним позивачем, який має самостійне право на подання касаційної скарги в частині вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні (пункти 7, 8 ч. 1 ст. 425 КПК) (п. 31 ухвали

від 21 лютого 2022 року);

- за відсутності умов для реалізації функції представництва інтересів громадянина або держави в суді, що закріплені ч. 2 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», подання прокурором касаційної скарги щодо розв`язання цивільного позову виходить за межі повноважень прокурора, безумовною функцією якого в судовому провадженні є лише підтримання публічного (державного) обвинувачення (п. 32 ухвали від 21 лютого 2022 року).

Аналіз мотивів, зазначених в ухвалі від 21 лютого 2022 року про передачу кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 на розгляд об`єднаної палати, вказує на те, що в основу висновку щодо відсутності права прокурора на звернення з касаційною скаргою на судові рішення в частині вирішення цивільного позову, якого прокурор не заявляв, покладено невідповідність положень КПК, які не встановлюють меж права на касаційне оскарження судових рішень прокурором, змісту функції підтримання публічного (державного) обвинувачення в суді та функції представництва інтересів громадянина або держави в суді за умов, визначених ч. 2 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Однак колегія суддів об`єднаної палати не може погодитися з таким підходом з огляду на нижченаведене.

Так, стверджуючи про наявність такої невідповідності, колегія суддів Першої судової палати виходить із тих функцій прокуратури в суді, які закріплені в Законі України «Про прокуратуру»: підтримання державного обвинувачення в суді (п. 1 ч. 1 ст. 2); представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України (п. 2 ч. 1 ст. 2).

При цьому, покликаючись на закріплені в КПК повноваження прокурора у кримінальному провадженні, колегія суддів Першої судової палати фактично переносить його процесуальні можливості при здійснення функції представництва інтересів громадянина або держави в суді на реалізацію функції підтримання державного обвинувачення.

Водночас чинний КПК визначає термін «прокурор» як особу, яка обіймає посаду, передбачену ст. 15 Закону України «Про прокуратуру», та діє в межах своїх повноважень. А положеннями ч. 4 ст. 36 КПК закріплено право на подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами не лише за прокурором у кримінальному провадженні, але й за прокурорами вищого рівня незалежно від їх участі в судовому провадженні, а також їх право доповнювати, змінювати або відмовлятись від цих скарг, заяв, які внесені ними, керівниками, першими заступниками чи заступниками керівників або прокурорами прокуратур нижчого рівня.

При цьому звертає на себе увагу узагальнюючий характер повноважень прокурора, визначених ст. 36 КПК, оскільки детально повноваження й обов`язки прокурора у кримінальному провадженні конкретизуються в нормах розділів та глав цього Кодексу, які регулюють відповідні стадії кримінального процесу і процесуально-правові інститути.

Разом з тим, аналіз конструкції ч. 1 ст. 425 КПК, яка регламентує право на касаційне оскарження учасників кримінального провадження, вказує на те, що ця норма не лише визначає коло суб`єктів такого оскарження, але й встановлює для більшості з них межі касаційного оскарження.

Але для прокурора ця норма не встановлює меж касаційного оскарження.

Крім того,згідно з ч. 2 ст. 1 КПК кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Однак за винятком правил щодо пріоритетності норм Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та необхідності урахування практики Європейського суду з прав людини, будь-яка невідповідність положень КПК й інших законів чи підзаконних нормативно-правових актів України має вирішуватись відповідно до правила, яке є важливою складовою засади законності кримінального провадження та закріплено в ч. 3 ст. 9 КПК, а саме: «закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу».

Зазначене правило вказує на таку особливу ознаку кримінального процесуального права, як його фундаментальність - пріоритетний характер кримінальних процесуальних норм під час здійснення кримінального провадження в разі розбіжності правил галузевих режимів регулювання (за винятками, прямо передбаченими Конституцією України та самим КПК).

А тому будь-яке звуження закріплених у КПК повноважень прокурора щодо оскарження судових рішень у кримінальному провадженні через констатацію їх невідповідності закріпленим у Законі України «Про прокуратуру» функціям прокуратури в суді буде суперечити засадничим вимогам, що містяться в положеннях ч. 3 ст. 9 КПК.

До того ж відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України судоустрій, судочинство, статус суддів; засади судової експертизи; організація і діяльність прокуратури, нотаріату, органів досудового розслідування, органів і установ виконання покарань; порядок виконання судових рішень; засади організації та діяльності адвокатури визначаються виключно законами України.

Таку виключну компетенцію Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні продубльовано й у ст. 1 КПК: порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч. 1); кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (ч. 2); зміни до кримінального процесуального законодавства України можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до законодавства про кримінальну відповідальність, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення (ч. 3).

З огляду на зазначене, звуження закріплених в КПК повноважень прокурора у кримінальному провадженні, у тому числі й шляхом встановлення меж його права на касаційне оскарження судових рішень, можливо лише шляхом внесення змін до норм цього Кодексу.

І нарешті, колегія суддів об`єднаної палати звертає увагу, що встановлення виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у багатьох випадках може впливати й на обсяг кримінальної відповідальності особи (кваліфікацію діяння, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й, відповідно, вирішення питання про призначення покарання чи можливість звільнення від його відбування).

Разом з тим, державне обвинувачення і є процесуальною діяльністю прокурора, що полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (п. 3 ч. 1 ст. 3 КПК).

Відповідно ж до п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, входять до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

А обов`язок доказування цих обставин за загальним правилом (ч. 1 ст. 92 КПК) покладається саме на слідчого, прокурора (за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 92 КПК, та установлених цим Кодексом випадків, коли такий обов`язок покладається на потерпілого).

Ураховуючи все вищезазначене та виходячи з особливостей поставленого питання у межах конкретного кримінального провадження, колегія суддів об`єднаної палати доходить висновку, що положення п. 6 ч. 1 ст. 425 КПК слід вважати такими, що передбачають право прокурора на касаційне оскарження судових рішеньу частині вирішення цивільного позову, якого він не заявляв.

Щодо доводів касаційних скарг прокурора та представника потерпілого

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У пункті1 ч. 1 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

А згідно із ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до ст. 370 і ч. 2 ст. 418 КПК ухвала суду апеляційної інстанції повинна бути законною, обґрунтованою і вмотивованою. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 419 КПКпри залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Однак указаних вимог закону в ході розгляду цього кримінального провадження апеляційний суд не дотримався.

Так, положенням ч. 1 ст. 129 КПК визначено, що суд, зокрема, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.

Згідно з ч. 3 ст. 129 КПК у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених ч. 1 ст. 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.

Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції залишив без розгляду цивільний позовПАТ «Державний ощадний банк України» про стягнення з ОСОБА_1 збитків на суму 7247,63 грн, зазначивши, що комісія та банківські відсотки не можуть вважатися упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи, і позови з цими вимогами, що не стосуються суті обвинувачення, в кримінальному провадженні розгляду не підлягають.

Не погоджуючись із цим вироком, представник потерпілогоПАТ «Державний ощадний банк України» подав апеляційну скаргу, у якій з посиланням на приписи ст. 129 КПК просив суд у частині вирішення цивільного позову скасувати вирок щодо ОСОБА_19 та ухвалити новий вирок, задовольнивши в повному обсязі цивільний позов.

Переглядаючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції об`єктивно не перевірив доводів апеляційної скарги представника потерпілого, який вказував про порушення місцевим судом положень ст. 129, ч. 4 ст. 374 КПК та вважав незаконним рішення про залишення цивільного позову без розгляду, вичерпних відповідей на них не надав, не навів належних мотивів, з яких виходив під час постановлення ухвали, та підстав, з яких апеляційну скаргу залишив без задоволення.

При цьому апеляційний суд залишив поза увагою, що ч. 3 ст. 129 КПК передбачено можливість залишення позову без розгляду лише у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених ч. 1 ст. 326 КПК.

Отже, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, а наведені порушення є істотними і такими, що могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зважаючи на те, що апеляційний розгляд здійснювався за апеляційною скаргою представника потерпілого, в якій ставились питання про скасуванняу частині вирішення цивільного позову вироку щодо ОСОБА_19 , ухвалення нового рішення та задоволення в повному обсязі цивільного позову, об`єднана палатавважає, що допущені порушення можливо виправити при новому апеляційному розгляді.

А тому ухвала суду апеляційної інстанції на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати зазначене в цій постанові, перевірити всі доводи апеляційної скарги представника потерпілого та ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення.

Виконуючи приписи ст. 442 КПК, об`єднана палата робить висновок про те, як саме повинна застосовуватись норма права, яка передбачає право прокурора на касаційне оскарження судових рішень у частині вирішення цивільного позову, якого він не заявляв, та із застосуванням якої не погодилася Перша судова палата, що передала справу на розгляд об`єднаної палати.

Висновок щодо застосування положень п. 6 ч. 1 ст. 425 КПК:

З огляду на те, що ст. 425 КПК прокурора не віднесено до учасників кримінального провадження, щодо яких встановлюються межі касаційного оскарження, положення п. 6 ч. 1 вказаної статті слід вважати такими, що передбачають право прокурора на касаційне оскарження судових рішень у частині вирішення цивільного позову, якого прокурор не заявляв.