У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому з урахуванням уточнень просила:
- визнати об`єктом спільної сумісної власності її та ОСОБА_3 нежитлове приміщення - магазин А-1, розташований на АДРЕСА_1 ;
- в порядку поділу майна подружжя визнати за нею ( ОСОБА_1 ) право власності на Ѕ частину нежитлового приміщення - магазин А-1, розташований на АДРЕСА_1 на земельній ділянці Нововодолазької селищної ради;
- визнати право власності на Ѕ частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого на АДРЕСА_1 ;
- визнати право власності на Ѕ частину земельної ділянки, кадастровий номер 6324255100:008:0021, площею 0,1250 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташованої на АДРЕСА_1 ;
- визнати право власності на Ѕ частину автомобіля марки «FORD TRANZIT», 2003 року випуску, вантажопасажирський С, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та стягнути з відповідача понесені витрати на правову допомогу й судові витрати у справі.
У жовтні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом про поділ майна подружжя, в якому просив:
- визнати житловий будинок, розташований на АДРЕСА_2 , об`єктом спільної сумісної власності його та ОСОБА_1 ;
- визнати за ним право власності на Ѕ частину житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_2 ;
- право власності на Ѕ частину телевізора марки «SAMSUNG», телевізора марки «GRUNDIG», кондиціонера повітря марки «BALLU», вбудованої робочої поверхні газової плити, вбудованої робочої поверхні газової духовки, холодильника «SNAIGE»,; холодильник «NORD», набору меблів «СОНАТА», 4 диванів, столу для кухні, меблів для кухні, мікрохвильової печі марки «SAMSUNG», пральної машинки марки «ARISTON», чека від 13 грудня 2006 року;
- право власності на Ѕ частину житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_2 ;
- право власності на Ѕ частину земельної ділянки, кадастровий номер 6324255100:01:008:0021, площею 0,1250 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташованої на АДРЕСА_2 ;
- власності на Ѕ частину автомобіля марки «FORD TRANZIT» 2003 року випуску, вантажопасажирський С, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
У вересні 2020 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до суду клопотання про забезпечення позову, в якому просила накласти арешт на автомобіль марки «FORD TRANZIT», 2003 року випуску; накласти заборону на експлуатацію даного транспортного засобу; визначити постійне місце знаходження транспортного засобу за місцем фактичного проживання відповідача у справі.
Обґрунтовуючи необхідність застосування заходів забезпечення позову, зазначала, що невжиття заходів забезпечення може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Нововодолазького районного суду міста Харкова від 18 серпня 2020 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково.
Заборонено відчуження в будь-який спосіб транспортного засобу - автомобіля марки «FORD TRANZIT», 2003 року випуску, вантажопасажирський С, шасі № НОМЕР_3 , реєстраційний № НОМЕР_1 , дата реєстрації 12 березня 2008 року (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , видане ВРЕР № 13 ГУ МВС України 12 квітня 2008 року).
В іншій частині клопотання про забезпечення позову відмовлено.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи заяву, виходив із необхідності вжиття заходів забезпечення позову, оскільки існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Заборона вчиняти певні дії щодо спірного майна подружжя призведе до збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу.
Відмовляючи у забезпеченні позову у вигляді накладення заборони на експлуатацію транспортного засобу, суд виходив із того, що позивачем не доведено, що спірний автомобіль використовується відповідачем всупереч вимог технічних норм; вказана експлуатація унеможливлює збереження транспортного засобу у стані, придатному для подальшого використання; відповідач свідомо порушує вимоги чинного законодавства у зв`язку з використанням спірного автомобіля.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні клопотання про заборону на експлуатацію транспортного засобу та визначення постійного місця знаходження транспортного засобу, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 оскаржила її в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково.
Ухвалу Нововодолазького районного суду Харківської області від 18 серпня 2020 року змінено в частині відмови у задоволенні клопотання про заборону на експлуатацію транспортного засобу.
Заборонено вчиняти певні дії, а саме: користуватись та керувати транспортним засобом «FORD TRANZIT», 2003 року випуску, вантажопасажирський С, шасі № НОМЕР_3 , реєстраційний № НОМЕР_1 , дата реєстрації 12 березня 2008 року (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , видане ВРЕР № 13 ГУ МВС України 12 квітня 2008 року), що зареєстрований за ОСОБА_3 , будь-якій особі.
В іншій частині ухвалу суду залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Забороняючи вчиняти певні дії, а саме користуватись та керувати транспортним засобом «FORD TRANZIT», апеляційний суд виходив із того, що одноособове використання спірного автомобіля відповідачем порушує права позивача, як співвласника на користування об`єктом спільного майна подружжя; постійна експлуатація автомобіля, який є джерелом підвищеної небезпеки призводить до його прискореного зносу, негативно впливає на його ринкову вартість постійним зменшенням його цінності та може привести до його втрати; автомобіль втрачає свою майнову цінність, у нього збільшується ступінь зносу та взагалі він може зазнати таких суттєвих ушкоджень, що його не можливо буде не використовувати за призначенням, ані продати, ані поділити між подружжям.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Колегія суддів приймає аргументи касаційної скарги з таких мотивів.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, ухваленого за його позовом. Забезпечення позову спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, відчужити його тощо.
Відповідно до частини першої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечений накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання тощо.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Забороняючи ОСОБА_3 у порядку забезпечення позову про поділ майна подружжя користуватись та керувати транспортним засобом «FORD TRANZIT», апеляційний суд керувався тим, що одноособове використання спірного автомобіля відповідачем за первісним позовом порушує права позивача, як співвласника, а постійна експлуатація автомобіля призведе до його прискореного зносу, що може негативно вплинути на ринкову вартість транспортного засобу або призвести до його втрати.
Проте заборона експлуатації та керування спірними транспортними засобами не може вплинути на виконання рішення суду у разі задоволення позову та суперечить конструкції забезпечення позову. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 646/1660/20 (провадження № 61-14281ск20).
Ураховуючи наведене, апеляційний суд помилково скасував правильне по суті судове рішення суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення апеляційного суду постановлено без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу, скасувати постанову апеляційного суду в оскарженій частині із залишенням в цій частині в силі ухвали суду першої інстанції.
_03_03.png)
