Судимість особи, навіть на знята та непогашена, НЕ може бути перепоною для звільнення такої особи від відбування покарання з випробуванням (ВС/ККС у справі № 759/13520/18 від 06.08.2020)

Кримінальним законом, а саме статтею 65 Кримінального кодексу України визначено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Таким чином законодавцем саме суду надано дискреційні повноваження щодо визначення виду та міри покарання за чинення того чи іншого злочину.

При цьому одним із факторів, які виливають на вирішення вказаного питання є дані про особу винного.

При цьому одним із постулатів кримінального права є те, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

У даній справі особу, яка була раніше засуджена за вчинення тяжких злочинів та має не зняту та не погашену судимість було засуджено за ч. 1 ст. 289 КК України до покарання у вигляді обмеження волі та звільнено від відбування вказаного покарання із випробуванням та призначенням іспитового строку 1 рік.

Апеляційний суд із таким рішенням місцевого суду погодився.

Натомість прокурор, вважаючи, що призначене покарання є надто м’яким на вирок та ухвалу судів подав касаційну скаргу.

Однак Касаційний цивільний суд із такими доводами прокурора не погодився та у своїй постанові зазначив, що підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

У даному ж випадку місцевий суд при приззначенні покарання урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є злочином середньої тяжкості, дані про особу засудженого, який раніше судимий, позитивно характеризується, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, повністю визнав свою вину та у вчиненому щиро розкаявся. Обставин, що обтяжують покарання, судом встановлено не було.

Одночасно ККС послався на те, що непогашена судимість не є та не може бути перешкодою для застосування до засудженого ст. 75 КК України (постанови Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 337/3654/16-к, від 28 травня 2020 року у справі № № 753/13972/17).

Постанова

Іменем України

06 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 759/13520/18

Провадження № 51 - 1556 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів Матієк Т.В., Яковлєвої С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,

прокурора Піх Ю.Г.,

розглянув в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12018100080006344 від 08 липня 2018 року щодо

ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Києва, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого за вироком Святошинського районного суду м. Києва від 05 квітня 2012 року за ст.ст. 121 ч. 2, 296 ч. 4 КК України до 7 років позбавлення волі,

за ст. 289 ч. 1 КК України,

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь в розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - Здрака С.В. на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 24 січня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 .

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 24 січня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 289 ч. 1 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 4 роки.

На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік і на нього покладено відповідні обов`язки.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.

Так, за обставин детально наведених у вироку суду, ОСОБА_1 08 серпня 2018 року приблизно о 04 год. 00 хв., перебуваючи за адресою: м. Київ, вул. Булгакова, 3, шляхом вільного доступу, незаконно заволодів автомобілем марки «Форд Транзіт», д.н.з НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_2 , завдавши останньому майнової шкоди.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року апеляційну скаргу прокурора Київської місцевої прокуратури № 8 м. Києва Дзіся Б.О. залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_1 у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_1 внаслідок м`якості, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням кримінального процесуального закону. Вважає необґрунтованим висновок судів щодо наявності підстав для призначення ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі та застосування до нього ст. 75 КК України, а ухвалу про залишення вироку без зміни такою, що не відповідає ст. 419 КПК України, оскільки в ній, на думку прокурора, не зазначено підстав, з яких апеляційна скарга прокурора залишена без задоволення.

Заперечень на касаційну скаргу прокурора від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні прокурор вважала касаційну скаргу обґрунтованою і просила її задовольнити частково, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ст. 289 ч. 1 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до ст. 75 ч. 1 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Доводи касаційної скарги прокурора про невідповідність призначеного судом першої інстанції покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості та неправильне застосування ст. 75 КК України не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки судів щодо призначеного ОСОБА_1 основного покарання у виді обмеження волі із застосуванням ст. 75 КК України.

При вирішенні питання щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_1 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості, дані про особу засудженого, який раніше судимий, позитивно характеризується, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, повністю визнав свою вину та у вчиненому щиро розкаявся. Обставин, що обтяжують покарання, судом встановлено не було.

Врахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення і перевиховання ОСОБА_1 без його ізоляції від суспільства, призначивши йому покарання у виді обмеження волі та звільнивши від його відбуття з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Покарання засудженому ОСОБА_1 призначено судом першої інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Що стосується доводів прокурора про наявність у ОСОБА_1 непогашеної судимості, то це відповідно до закону не є перешкодою для застосування до нього ст. 75 КК України (постанови Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 337/3654/16-к, від 28 травня 2020 року у справі № № 753/13972/17).

З огляду на викладене Суд вважає правильними висновок суду про можливість виправлення засудженого ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

Отже, доводи касаційної скарги прокурора про невідповідність призначеного судом першої інстанції покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_1 внаслідок м`якості та неправильне застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України є безпідставними, вони не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи і не відповідають вимогам закону.

Разом із наведеним, Суд бере до уваги те, що Святошинський районний суд м. Києва ухвалою від 19 лютого 2020 року звільнив ОСОБА_1 від відбування покарання, призначеного йому за вироком Святошинського районного суду м. Києва від 24 січня 2019 року за ст. 289 ч. 1 КК України, на підставі ст. 78 ч. 1 КК України у зв`язку із закінченням іспитового строку. Зі змісту цієї ж ухвали вбачається, що прокурор Фіронова О.О. не заперечувала проти звільнення засудженого ОСОБА_1 на таких підставах.

Наведена обставина свідчить про те, що призначене ОСОБА_1 покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням було достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

За таких обставин правових підстав вважати призначене засудженому ОСОБА_1 покарання із застосуванням інституту умовного звільненняявно несправедливим через м`якість Суд не вбачає.

При розгляді апеляційної скарги прокурора, суд апеляційної інстанції її доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги прокурора щодо м`якості призначеного йому покарання у виді обмеження волі та безпідставності застосування до ОСОБА_1 ст. 75 КК України, перевірив і своє рішення належним чином мотивував, зазначивши підстави, з яких визнав їх необґрунтованими. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги прокурора, скасування вирок та ухвали і призначення нового розгляду в суді першої інстанції не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 24 січня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь в розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - Здрака С.В.- без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.