У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Державного навчального закладу «Сумське міжрегіональне вище професійне училище» з позовом про усунення перешкод у користуванні житловою площею у гуртожитку.
Позов мотивовано тим, що відповідно до розпорядження № 6 в червні 2004 року вона була направлення в розпорядження ПТЛ-16 м. Суми для роботи на посаді майстра виробничого навчання зі строком прибуття до 01 вересня 2004 року. 31 серпня 2004 року наказом № 54 вк від 31 серпня 2004 року по Сумському професійному ліцею її прийнято на посаду майстра виробничого навчання. 18 червня 2007 року Сумським професійним ліцеєм, в особі директора, видано ордер № 33 на право проживання в гуртожитку СПЛ, кімната № 521 за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з нею у житловій за вказаною проживали та зареєстровані малолітні діти: донька - ОСОБА_2 та син - ОСОБА_3 . З вересня 2016 року адміністрацією Державного навчального закладу «Сумське міжрегіональне професійне училище» в особі виконуючого обов`язки директора закладу - ОСОБА_4 їй та її малолітнім дітям протиправно чиняться перешкоди в користуванні житловою площею в гуртожитку. Перешкоди полягають у тому, що відповідно до розпорядження № 29 від 07 вересня 2016 року за підписом в.о. директора ОСОБА_4, черговим по гуртожитку заборонено пропускати її до житлової кімнати. У кімнаті залишилися її особисті речі та речі її малолітніх дітей. Власного житла вона не має. Вона на даний час не працює, оскільки знаходиться у відпустці по пологах, а тому кошти, щоб винаймати квартиру у неї відсутні. Зазначала, що у відповідності із нормами ЖК України не може бути виселено, зокрема, одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.
Просила суд ухвалити рішення, яким усунути перешкоди в користуванні житловою площею в гуртожитку та зобов`язати виконуючу обов`язки директра ОСОБА_4 та будь-яких інших посадових осіб Державного навчального закладу «Сумське міжрегіональне вище професійне училище» не перешкоджати ОСОБА_1 та її малолітнім дітям: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в користуванні кімнатою № 521 по АДРЕСА_1 .
Державний навчальний заклад «Сумське міжрегіональне вище професійне училище» звернувся до суду з зустрічним позовом, який обґрунтовує тим, що Державний навчальний заклад «Сумське міжрегіональне вище професійне училище» є балансоутримувачем державної власності - нерухомого майна, зокрема гуртожитку для учнів навчального закладу, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 31 серпня 2004 року наказом № 54вк на підставі заяви ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) її було прийнято на посаду майстра виробничого навчального закладу. В січні 2005 року ОСОБА_7 ( ОСОБА_1 ) було надано кімнату в гуртожитку № 538 , видано ордер та укладено договір майнового найму від 18 січня 2005 року на строк до 18 січня 2006 року. 18 червня 2007 року ОСОБА_8 було видано ордер № 33 на право проживання в кімнаті № 521 та укладено договір майнового найму до 01 червня 2008 року. 01 березня 2011 року ОСОБА_8 звільнилась з посади майстра виробничого навчання за власним бажанням, але залишилась проживати в гуртожитку. На початку 2016 року відповідач разом з дітьми фактично припинила користуватися кімнатою в гуртожитку, але кімнату не звільнила. Ураховуючи цільове призначення гуртожитку та підстави заселення (у зв`язку з прийняттям на роботу) на даний час відповідач не має законних підстав користуватися наданою хй кімнатою. Просив суд виселити ОСОБА_1 , неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_2 з кімнати № 521 гуртожитку для учнів навчального закладу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 15 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 , яка діє у тому числі і в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено. Зобов`язано усунути перешкоди в користуванні житловою площею в гуртожитку та зобов`язано в. о. директора Державного навчального закладу «Сумське міжрегіональне вище професійне училище» ОСОБА_4 та інших службових осіб Державного навчального закладу «Сумське міжрегіональне вище професійне училище» не перешкоджати ОСОБА_1 та її малолітнім дітям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в користуванні кімнатою № 521 в гуртожитку по АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічного Державного навчального закладу «Сумське міжрегіональне вище професійне училище» до ОСОБА_1 про виселення її та малолітніх дітей з гуртожитку, відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що виселення ОСОБА_1 , з малолітніми дітьми з гуртожитку є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла і є недопустимою в даному випадку. Крім того, ОСОБА_1 був зроблений ремонт у кімнаті де вона проживає з дітьми, у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що вона має інше житло, а тому перешкода їй з дітьми в користуванні кімнатою та виселення з вказаного житла є грубим порушенням права на житло ОСОБА_1 , її неповнолітніх дітей, та є недопустимим.
Постановою апеляційного суду Сумської області від 15 листопада 2017 року апеляційну скаргу Державного навчального закладу «Сумське міжрегіональне вище професійне училище» відхилено. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 15 вересня 2017 року залишено без змін.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зазначив про те, що місцевий суд належно оцінив докази та ухвалив рішення на основі повно і всебічно з`ясованих обставин справи.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді прав Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У своїй діяльності Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи.
Стаття 8 Конвенції про захист людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) закріплює право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла, і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автоматичне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Кожному гарантується недоторканість житла (стаття 30 Конституції України).
У частині четвертій статті 9 ЖК УРСР визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 128 ЖК України жила площа у гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.
На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку (стаття 129 ЖК України).
Суди установили, що ОСОБА_1 з дітьми вселилася у спірне жиле приміщення на підставі спеціального ордеру, постійно проживає і зареєстрована там, не має іншого житла на момент подання позову про виселення, тому є підстави стверджувати, що вона має достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а спірна квартира є їхнім «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої й апеляційної інстанцій.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
_03_03.png)
