У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Національної поліції у Черкаській області (далі - ГУ НП в Черкаській області) з позовом, у якому просила: визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП в Черкаській області від 16 березня 2018 року за № 712 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 »; визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП в Черкаській області від 16 березня 2018 року за № 100 о/с «Про звільнення з роботи - старшого статиста сектору інформаційної підтримки Черкаського ВП ГУ НП в Черкаській області»; поновити її на роботі старшого статиста сектору інформаційної підтримки Черкаського Відділу поліції ГУНП в Черкаській області з 16 березня 2018 року; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 березня 2018 року і до часу фактичного поновлення на роботі.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі наказу ГУ НП у Черкаській області від 03 січня 2017 року позивач була прийнята на посаду старшого статиста сектору інформаційної підтримки Черкаського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі - Черкаський ВП ГУНП в Черкаській області).
09 січня 2018 року ОСОБА_1 написала заяву про надання невикористаної частини щорічної відпустки за 2017 рік за відпрацьований період з 07 листопада 2016 року до 06 листопада 2017 року на 11 діб (з урахуванням 1 святкового дня) з 28 лютого 2018 року до 10 березня 2018 року.
Згідно листка непрацездатності від 27 лютого 2018 року ОСОБА_1 була звільнена від роботи з 27 лютого 2018 року до 01 березня 2018 року та з 02 березня 2018 року до 06 березня 2018 року.
07 березня 2018 року позивач надала листок непрацездатності до УФЗБО ГУ НП в Черкаській області через заступника начальника відділу розрахункового касового обслуговування УФЗБО ГУ НП в Черкаській області Гончар Л. В. та повідомила виконуючого обов`язки начальника Черкаського ВП ГУ НП в Черкаській області Рудя М. О. про необхідність продовження (перерахування) щорічної відпустки, відповідно до статті 80 КЗпП України у зв`язку із непрацездатністю, яка відповідно підтверджена оригіналом листка непрацездатності.
12 березня 2018 року, 13 березня 2018 року та 14 березня 2018 року було складено акти про відсутність ОСОБА_1 на роботі.
16 березня 2018 року наказом ГУ НП в Черкаській області № 712 до неї застосовано дисциплінарне стягнення за порушення трудової дисципліни (прогули 12-14 березня 2018 року) у вигляді звільнення. Головним аргументом відповідача для її звільнення була відсутність жодних заяв, які були б підставою для продовження щорічної відпустки у відповідності до статті 80 КЗпП України та статті 11 Закону України «Про відпустки».
16 березня 2018 року наказом ГУ НП в Черкаській області № 100 о/с звільнено з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.
Наказ про звільнення позивач вважає протиправним, оскільки вона не вчиняла жодних дисциплінарних проступків, не порушувала трудової дисципліни, будь-які пояснення від неї з даного приводу не відбиралися, а акти про відсутність працівника на роботі є сфальсифікованими.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 березня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач правомірно прийняв рішення про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни у вигляді звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки остання скоїла прогули без поважних причин.
Постановою апеляційного суду Черкаської області від 05 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 березня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду виходила із того, що згідно з положеннями статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про відпустки» державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Відповідно до частини четвертої статті 80 КЗпП України у разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону України «Про відпустки».
Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період (частина четверта стаття 11 Закону України «Про відпустки»).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України власник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України).
Тобто, прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Таким чином, у пункті 4 статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.
У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 289/51/16-ц (провадження № 61-13864св18), колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що положення чинного законодавства не передбачають можливості працівнику самостійно без погодження з роботодавцем продовжувати період відпустки, навіть у разі тимчасової непрацездатності у період відпустки. Питання визначення строків та періодів перенесення чи продовження відпустки у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю працівника в період відпустки вирішується за заявою працівника наказом роботодавця.
Таким чином, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виходила з того, що питання визначення строків та періодів перенесення чи продовження відпустки у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю працівника в період відпустки вирішується за заявою працівника наказом роботодавця.
У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 466/4738/18 (провадження № 61-7543св19) колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про те, що позивач, перебуваючи у відпустці та знаходячись у цей період на лікарняному, який на час закінчення відпустки було закрито і не подавши заяви роботодавцю про продовження відпустки, самостійно продовжив перебування у відпустці, без дотримання встановленої нормами трудового законодавства процедури, тобто вчинив прогул без поважних причин.
Таким чином, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду виходила з того, що працівник у разі непрацездатності одержує право на продовження щорічної відпустки, що реалізується на підставі поданої заяви, у якій він висловлює бажання щодо продовження чи перенесення відпустки, роботодавцем в свою чергу видається відповідний наказ із зазначенням усіх необхідних для наказу реквізитів, у тому числі із зазначенням підстави видачі наказу. Із наказом працівник повинен бути ознайомлений.
У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанції встановлено факт повідомлення позивачем начальника відділу кадрів Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області про продовження відпустки.
Академічний тлумачний словник української мови надає такі тлумачення:
перенесення - відкладати на інший час;
продовжувати, продовжити - вести далі почате, не зупиняючись, безперервно; діяти далі; повертатися (після перерви) до початого.
Конструкція статті 80 КЗпП України містить терміни «перенесення» та «продовження» і передбачає наявність згоди між працівником і власником або уповноваженим ним органом у разі перенесення щорічної відпустки на новий термін.
Конструкція частини другою статті 11 Закону України «Про відпустки» також містить терміни «перенесення» і «продовження» та передбачає, що щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.
У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період (частина четверта стаття 11 Закону України «Про відпустки»).
Приписів щодо обов`язкового погодження продовження відпустки у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку під час її тривалості та звернення працівника із відповідною заявою до роботодавця у випадку саме «продовження» відпустки означені норми не містять.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від правової позиції, викладеної у означених вище постановах Верховного Суду, оскільки вважає, що «продовження» щорічної відпустки у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку під час її тривалості погодження із власником або уповноваженим ним органом не потребує.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із обґрунтуванням підстав, визначених у частині шостій статті 403 цього Кодексу.
У справі, яка переглядається, звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України здійснено наказом відповідача від 16 березня 2018 року у зв`язку з прогулами без поважних причин, що мали місце з 12 березня 2018 року по 14 березня 2018 року.
Під час перебування у черговій щорічній відпустці з 28 лютого 2018 року по 10 березня 2018 року ОСОБА_1 хворіла з 27 лютого 2018 року по 06 березня 2018 року .
Відмовляючи в задоволенні позову про поновлення на роботі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що оскільки позивач не зверталась до відповідача за погодженням питання щодо продовження відпустки та допустила прогули без поважних причин, то відповідач правомірно прийняв рішення про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни у вигляді звільнення за прогули без поважних причин за пунктом 4 частиною першою статті 40 КЗпП України.
У постанові від 18 липня 2018 року у справі №223/558/15-а ( провадження №К/9901 /8860/18) Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду при розгляді спору про утримання раніше виплачених сум відпускних та матеріальної допомоги на оздоровлення голови міської ради, суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що заява працівника про продовження відпустки через хворобу працівника під час відпустки повинна бути погоджена з власником або уповноваженим органом, повинно бути прийнято відповідне рішення (наказ, розпорядження), з яким працівник повинен бути ознайомлений, що підтверджує взаємну згоду між працівником та власником або уповноваженим органом щодо перенесення або продовження відпустки.
Вирішуючи спір у справі № 200/2166/19 про поновлення прокурора, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 28 квітня 2020 року, посилаючись, серед іншого, на Положення про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 12 жовтня 2016 року № 357, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 07 листопада 2016 року за № 1450/29580 (що було чинним на час виникнення спірних правовідносин), погодився з висновком суду про те, що для узгодження з роботодавцем нового терміну надання позивачу щорічної основної відпустки останній мав подати відповідну заяву.
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеного у наведених вище постановах з огляду на таке.
Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці (Преамбула КЗпП України).
Відповідно до статті 1 КЗпП України Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Згідно із статтею 10 Закону України «Про відпустки» щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.
Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 80 КЗпП України та частини другої статті 11 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.
Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону України «Про відпустки» (частина четверта статті 80 КЗпП України, частина четверта статті 11 Закону України «Про відпустки»).
Конструкція статті 80 КЗпП України містить терміни «перенесення» та «продовження» і передбачає наявність згоди між працівником і власником або уповноваженим ним органом у разі перенесення щорічної відпустки на новий термін.
Конструкція частини другою статті 11 Закону України «Про відпустки» також містить терміни «перенесення» і «продовження» та передбачає, що щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.
У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період (частина четверта стаття 11 Закону України «Про відпустки»).
Приписів щодо обов`язкового погодження продовження відпустки у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку під час її тривалості та звернення працівника із відповідною заявою до роботодавця у випадку саме «продовження» відпустки означені норми не містять.
Виходячи буквального значення слів та враховуючи загально дозвільний принцип регулювання приватних правовідносин, таку ситуацію необхідно тлумачити наступним чином: продовження відпустки не потребує спеціальних дій зі сторони працівника, тоді як перенесення потребує згоди роботодавця та ініціативи працівника. Так само, оскільки працівник вже подав заяву про відпустку, то в разі вибору ним варіанту "продовження" відпустки, не має необхідності подавати ще одну заяву, оскільки відпочинок поновлюється після перерви. Натомість, у разі вибору варіанту "перенесення" відпустки, працівник погоджує з роботодавцем новий час відпочинку і повинен написати заяву про таке бажання, а роботодавець видати новий наказ.
Системне тлумачення норм Закону України «Про відпустки» та КЗпП у їх взаємозв`язку дає підстави зробити висновок про відсутність законодавчо встановленої вимоги щодо погодження із власником або уповноваженим ним органом продовження щорічної відпустки у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, під час її тривалості, рівно як і форми такого погодження.
Продовження щорічної відпустки у разі тимчасової непрацездатності працівника, що настала під час відпустки, є обов`язком роботодавця, для виконання якого йому достатньо отримати від працівника належно оформлений листок непрацездатності, що у встановленому законодавством порядку засвідчує тимчасову непрацездатність, незалежно від того, чи подав працівник відповідну заяву.
Отже, настання обставин, зазначених у цих нормах означає, що працівник може на свій розсуд вирішувати питання про продовження відпустки на період, безпосередньо наступний за днем припинення дії цих обставин. При продовженні відпустки, якщо тимчасова непрацездатність наступила під час її використання, невикористана частина відпустки по закінченню тимчасової непрацездатності використовується працівником на свій розсуд. Ця частина відпустки надається працівнику шляхом видання наказу. Підставою для такого наказу є листок тимчасової непрацездатності.
Таким чином продовження невикористаної частини щорічної відпустки у разі тимчасової непрацездатності працівника, що настала під час відпустки, відбувається автоматично, є обов`язком роботодавця, для виконання якого йому достатньо отримати від працівника належно оформлений листок непрацездатності, що у встановленому законодавством порядку засвідчує тимчасову непрацездатність, незалежно від того, чи подав працівник відповідну заяву.
Відсутність заяви від працівника щодо продовження відпустки не може відмінити/скасувати законодавчо встановлений обов`язок роботодавця продовжити відпустку на дні тимчасової непрацездатності, а тим більше не може бути вирішальною підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за прогул без поважних причин
_03_03.png)
