У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду міста Києва зі скаргою на дії та рішення державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ельбабаєва Б. Б. (далі - державний виконавець), у якій, з урахуванням уточнень, просила визнати неправомірними дії державного виконавця відносно виконання виконавчого листа від 09 лютого 2015 року № 754/2223/15 та щодо відкриття виконавчого провадження № 50902616 з примусового виконання постанови від 12 квітня 2016 року № 50902616 про стягнення з неї виконавчого збору в сумі 1 020,00 грн, визнати неправомірною і скасувати постанову державного виконавця від 12 квітня 2016 року № 50902616 про стягнення з неї виконавчого збору в сумі 1020,00 грн.
2. Скарга мотивована тим, що заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 31 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено частково, визнано неправомірними та такими, що не відповідають дійсності, порушують права, свободи, ганьблять честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_2 , відомості, зазначені в мережі Інтернет ОСОБА_1 стосовно неї, ОСОБА_1 зобов`язано припинити відповідні дії.
3. На підставі зазначених судових рішень Деснянським районним судом міста Києва був виданий виконавчий лист від 09 лютого 2016 року, щодо виконання якого постановою державного виконавця від 11 березня 2016 року відкрито виконавче провадження № 50438104.
4. Постановою державного виконавця від 12 квітня 2016 року закінчено виконавче провадження № 50438104, цього ж дня постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір у сумі 1 020,00 грн.
5. За твердженням ОСОБА_1 лише 14 лютого 2018 року їй стало відомо про проведення державним виконавцем дій у виконавчому провадженні № 50438104 з примусового виконання вищезазначеного виконавчого листа.
6. Однак ОСОБА_1 вважає, що виконувала судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а тому відкриття державним виконавцем виконавчого провадження № 50438104 за виконавчим листом Деснянського районного суду міста Києва від 09 лютого 2016 року та відкриття виконавчого провадження № 50902616 з примусового виконання постанови державного виконавця про стягнення з неї виконавчого збору є незаконним.
7. Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 21 грудня 2018 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, визнано неправомірними дії державного виконавця щодо виконання виконавчого листа від 09 лютого 2016 року № 754/2223/15 і щодо відкриття виконавчого провадження № 50902616 з примусового виконання постанови від 12 квітня 2016 року № 50902616 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 1 020,00 грн; визнано неправомірною і скасовано постанову державного виконавця від 12 квітня 2016 року № 50902616 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 1 020,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
8. Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заявник добровільно виконувала заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2015 року, якими не передбачено доведення за адресою, за якою це зробив державний виконавець, їх змісту заявнику. Також, державний виконавець не надав суду першої інстанції й цим судом не здобуто конкретних правових доказів, які б спростовували доводи заявника та свідчили про вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання зазначеного виконавчого листа.
9. Постановою Київського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року апеляційну скаргу державного виконавця задоволено частково, ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 21 грудня 2018 року скасовано, провадження у справі закрите.
10. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що зазначена скарга ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатись в порядку адміністративного судочинства, оскільки частиною другою статті 74 Закон України «Про виконавче провадження» закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
21. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
22. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
23. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
24. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» ( далі - Закон № 1404-VІІІ), у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
25. Відповідно до частини другої статті 63 Закону № 1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
26. За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
27. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
28. Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
29. Відповідно до частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, яка діяла на момент звернення ОСОБА_1 з відповідною скаргою до суду першої інстанції, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому Законом.
30. Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
31. Доводи ОСОБА_1 щодо її незгоди з виконанням виконавчого листа від 09 лютого 2015 року № 754/2223/15 наведені саме як підстава неправомірності, за її твердженням, постанови державного виконавця від 12 квітня 2016 року № 50902616 про стягнення з неї виконавчого збору в сумі 1 020,00 грн.
32. Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93 гс 18) та у справі № 127/9870/16- ц (провадження № 14-166 цс 18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425 цс 18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639 цс 18).
33. У зазначених постановах Велика Палата Верховного Суду зазначила, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законодавством умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в Законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Така пряма вказівка, зокрема, міститься у частині другій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, яка набула чинності 05 жовтня 2016 року, та відповідно до якої внесені зміни в ЦПК України. Ця редакція нормативного документа підлягає застосуванню у справі відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України.
34. Отже, Верховний Суд вже викладав у своїй постанові висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у відповідності з таким висновком.
_03_03.png)
