Чинне законодавство не містить жодної правової норми, яка б обмежувала певним строком процедуру примусової реалізації іпотечного майна і тим більше пов’язувала б сплив цього строку із правовим наслідком у вигляді припинення іпотеки.

На підставі укладеного з Акціонерним товариством "Укрсоцбанк" (правонаступник - Акціонерне товариство "Альфа-Банк", далі – АТ "Альфа-Банк", відповідач, банк, іпотекодержатель) іпотечного договору від 02.10.2008 №834/19-27/35/8-251 Приватне підприємство "Віталія-Плюс" (далі – ПП "Віталія-Плюс", позивач, іпотекодавець) виступило майновим поручителем за виконання Янбековою В.В. грошових зобов’язань за кредитним договором від 02.10.2008 №834/18-27/35/8-286, передавши в іпотеку банку нерухоме майно - нежитлові приміщення першого поверху №1-7, 9-21 площею 443,4 кв.м., другого поверху №1-11, площею 435,5 кв.м., третього поверху №1-17, площею 435,9 кв.м. в літері "А-3" за адресою: м. Харків, вул. Костичева, 25-В (далі - нежитлові приміщення).

2. Внаслідок невиконанням Янбековою В.В. своїх кредитних зобов’язань в загальній сумі 2 579 186,57 грн. банк звернувся з позовом до ПП "Віталія-Плюс" про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням господарського суду Харківської області від 26.09.2011 у справі №66/260-10, яке набрало законної сили, позов задоволений: звернуто стягнення на предмет іпотеки – нежитлові приміщення; визначено спосіб реалізації предмета іпотеки за вартістю не нижчою від ринкової у розмірі 8 594 642 грн. шляхом продажу предмету іпотеки у порядку статті 38 Закону "Про іпотеку"; надано банку право на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, а також право проведення дій, пов'язаних із збереженням та реалізацією предмета іпотеки; зобов'язано ПП "Віталія-Плюс" звільнити займані приміщення; надано банку до моменту продажу предмету іпотеки право на господарське управління предметом іпотеки; з метою збереження предмету іпотеки до його реалізації надано банку право обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами.

3. У травні 2019 року ПП "Віталія-Плюс" звернулось з позовом до АТ "Альфа-Банк" про (1) визнання наказу господарського суду Харківської області від 23.11.2011 у справі № 66/260-10 таким, що не підлягає виконанню; (2) визнання договору іпотеки від 02.10.2008 № 834/19-27/35/8-251 припиненим.

4. Позивач зазначає, що не зважаючи на задоволення своїх грошових вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, банк не бажає зареєструвати за собою право власності на іпотечне майно на підставі рішення суду у справі № 66/260-10 та не проводить протягом тривалого часу його реалізацію, що надало б можливість погасити кредитну заборгованість за рахунок предмета іпотеки. Вказане порушує принцип рівності прав та обов’язків кредитора, позичальника (боржника) і поручителя та штучно призводить до невиконання кредитних зобов’язань. У свою чергу позивач після прийняття судового рішення у справі №66/260-10 законно розраховував на погашення кредитного боргу за рахунок предмета іпотеки, однак банк не виконав свого обов’язку щодо виконання судового рішення, що призвело до грубого порушення прав позивача, які підлягають захисту шляхом припинення іпотечного договору судом. В якості правової підстави позову позивач вказує статтю 17 Закону України "Про іпотеку" та статтю 651 Цивільного кодексу України.

5. Рішенням Господарського суду Харківської області від 30 вересня 2019 року позов задоволений частково, визнано припиненим укладений між сторонами договір іпотеки від 02.10.2008 №834/19-27/35/8-251.

6. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на приписи статей 3, 17 Закону України "Про іпотеку" та дійшов висновку, що припинення іпотеки у зв`язку з застосуванням цього закону є правом суду, рішення якого повинно прийматись з урахуванням конкретних обставин справи. У даному випадку допущене відповідачем зловживання правом у формі тривалого невиконання судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки призвело до грубого порушення прав іпотекодавця, який законно розраховував на погашення боргу за рахунок предмета іпотеки, вартість якого значно перевищує розмір кредитного боргу. Внаслідок умисної бездіяльності банку позивач тривалий час перебуває в стані правової невизначеності, володіючи обтяженим майном без права ним користуватися та розпоряджатися. При цьому законодавством не визначено спосіб добровільного виконання майновим поручителем (позивачем) рішення суду про звернення стягнення на іпотечне майно шляхом його продажу банком на прилюдних торгах, а відсутність чітко встановленого законом правила поведінки для позивача, який позбавлений можливості виконати вказане рішення суду добровільно, погіршує становище останнього.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

15. Оцінюючи доводи касаційної скарги позивача, які змістовно дублюють підстави заявленого позову, Верховний Суд їх відхиляє та зазначає наступне.

16. Відповідно до визначених ПП "Віталія-Плюс" у позовній заяві підстав позову по суті єдиною обставиною, з якою позивач пов’язує факт припинення іпотеки, є не задоволення відповідачем протягом значного проміжку часу своїх грошових вимог за рахунок примусової реалізації належного позивачу предмета іпотеки на виконання судового рішення про задоволення вимог іпотекодержателя. Отже, позивач по суті намагається довести наявність порушеного права, як іпотекодавця, через бездіяльність іпотекодержателя щодо задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного майна.

17. За загальним правилом, передбаченим статтею 629 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), договір є обов`язковим для виконання його сторонами, а цивільні права, які випливають із договору, захищаються у тій самій мірі та у той самий спосіб, що і права, які прямо чи опосередковано передбачені актами цивільного законодавства.

17.1. Стабільність та обов`язковість договірних відносин втілена також у положеннях статті 651 ЦК України, якими не допускається одностороння зміна або розірвання договору, крім випадків, коли це передбачено законом або самим договором.

17.2. Змістом частин 1, 2 статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави.

17.3. Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

18. Укладаючи іпотечний договір, позивач, як іпотекодавець (майновий поручитель), шляхом вільного волевиявлення прийняв на себе всі ризики, пов’язані з невиконанням позичальником (Янбековою В.В.) умов кредитного договору та настання відповідних несприятливих для нього наслідків у разі невиконання основного зобов`язання боржником, добровільно обмеживши своє право власності на предмет іпотеки у встановлений чинним законодавством спосіб.

19. У свою чергу підстави припинення іпотеки передбачені статтею 17 Закону України "Про іпотеку", до яких зокрема належать: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки відповідно до цього закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених законом.

20. Отже, положеннями наведеного вище спеціального Закону щодо врегулювання правовідносин іпотеки визначено вичерпний перелік підстав для припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України, жодної з яких позивачем у заявленому позові не наведено та апеляційним господарським судом у даній справі не встановлено.

21. Сама по собі наявність судового рішення про задоволення вимог банку, як і обставини, пов’язані з процедурою виконання судового рішення, не припиняють та не змінюють правовідносин сторін за договором іпотеки до фактичного погашення вимог кредитора за рахунок примусової реалізації предмета іпотеки. При цьому чинне законодавство не містить жодної правової норми, яка б обмежувала певним строком процедуру примусової реалізації іпотечного майна і тим більше пов'язувала б сплив цього строку із правовим наслідком у вигляді припинення іпотеки.

22. Як було зазначено вище, укладаючи договір іпотеки, позивач свідомо та у визначений законодавством спосіб обмежив своє право власності на предмет іпотеки та передбачав ймовірність звернення стягнення на належне йому майно у примусовому порядку, а тому наявність або відсутність волевиявлення кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки жодним чином не впливає та не порушує прав іпотекодавця.

23. Більше того, апеляційним господарським судом було встановлено обставини (пункт 9 Постанови), які свідчать про вчинення саме позивачем та іншими особами в його інтересах цілеспрямованих дій, які полягали у поданні численних позовів з метою затягування процедури реалізації предмета іпотеки на виконання судового рішення у справі №66/260-10. Отже, позивач, свідомо перешкоджаючи відповідачу в реалізації своїх прав іпотекодавця, намагається з метою припинення іпотеки у межах даного провадження переконати суд у протилежному – допущенню умисної бездіяльності відповідачем, що свідчить про недобросовісність поведінки саме позивача.

24. За змістом частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду вправі звернутися особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, при цьому позивачем має бути визначено які його права порушені відповідачем та якими законодавчими актами передбачено право позивача на звернення із заявленим позовом.

25. Стаття 15 ЦК України встановлює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. При цьому вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

26. У даному випадку позивачем не було доведено порушення його права, за захистом якого було пред'явлено позов у цій справі, з огляду на відсутність законодавчо визначених підстав припинення іпотеки, що є самостійною підставою для відмови у позові.

27. Окрім наведеного Верховний Суд obiter dictum звертає увагу на власну усталену судову практику щодо способу захисту права у формі визнання договору припиненим, якого цивільне законодавство (стаття 16 ЦК України) не передбачає, а встановлює в якості такого способу можливість зміни або припинення правовідношення судом, який зокрема може бути реалізований шляхом розірвання договору в судовому порядку, що має інший правовий зміст (правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17, Верховного Суду в постанові від 05.02.2020 у справі № 914/393/19).