Саме по собі набуття особою, яка не брала участь у справі, права власності на майно щодо якого виник спір. зокрема після ухвалення судом першої інстанції рішення. не обов'язково свідчить про те, що судовим рішенням вирішено питання щодо її прав, свобод, і

Прокурор зазначав, що вказана вище земельна ділянка знаходиться на відстані 129-291 м від урізу води, відтак відноситься до земель водного фонду і передана відповідачеві з порушенням норм земельного та водного законодавства.

Враховуючи викладене, прокурор просив скасувати розпорядження Комінтернівської РДА від 27 грудня 2012 року, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_1 , зобов`язати повернути земельну ділянку до земель запасу.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2015 року у задоволенні позову прокурора відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокурор не мав права звертатися до суду із позовом щодо витребування земельної ділянки, а мав на підставі частини сьомої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» порушити відповідне провадження. Крім того, суд послався на те, що відповідач проживає на території проведення Антитерористичної операції і відсутність можливості повідомлення його про дату, час та місце розгляду справи є суттєвою обставиною при відмові у задоволенні позову.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2016 року рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов прокурора Комінтернівського району Одеської області задоволено. Скасовано розпорядження Комінтернівської РАД від 27 грудня 2012 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Чорноморської селищної ради (за межами населеного пункту)». Визнано недійсним виданий 29 грудня 2012 року ОСОБА_1 державний акт серії ЯМ № 373085 на право власності на земельну ділянку загальною площею 2 га, розташовану на території Черноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути зазначену земельну ділянку до земель запасу державної власності. Розподілено судові витрати.

Апеляційний суд виходив із того, що спірна земельна ділянка входить до прибережної захисної смуги і передача її у власність ОСОБА_1 відбулась із порушенням земельного та водного законодавства.

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ як особа, яка не брала участі у справі, з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та передати справу на новий апеляційний розгляд.

27 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до п. 7 ч. 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалу суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивовано тим, що у практиці Верховного Суду України та Верховного Суду сформувалася різна практика щодо вирішення питання можливості апеляційного/касаційного оскарження рішення особою, яка набула право власності на спірне майно після ухвалення рішення судом першої інстанції. При цьому колегія суддів Касаційного цивільного суду дійшла висновку про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 13 березня 2017 року № 6-1783цс16 та від 06 вересня 2017 року № 6-1099цс17, зокрема щодо права касаційного оскарження особи, яка набула право власності на майно після ухвалення судом першої інстанції рішення.

18 грудня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційне провадження в справі підлягає закриттю з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.

Отже, необхідною умовою для набуття особою, яка не брала у часті у справі, права касаційного оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків.

✔️✔️Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що саме по собі набуття особою, яка не брала участі у справі, права власності на майно щодо якого виник спір, зокрема після ухвалення судом першої інстанції рішення, не обов`язково свідчить про те, що судовим рішенням вирішено питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків. Натомість питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення. Отже, підстав для відступлення від висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 13 березня 2017 року № 6-1783цс16 та від 06 вересня 2017 року № 6-1099цс17, не вбачається.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_2 вважає, що судовим рішенням апеляційної інстанції не вирішено питання про його права, свободи, інтереси або обов`язки з огляду на наступне.

✔️Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельних ділянок з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Зазначений висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (провадження № 12-303гс18), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19).

✔️Отже, розпорядження про затвердження проекту землеустрою за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване, незалежно від того, чи було воно визнане судом недійсним або скасоване. Тому судове рішення про скасування розпорядження про затвердження проекту землеустрою є правовою оцінкою суду, сформульованою судом при розгляді цієї справи за участі відповідача, і така оцінка не є обов`язковою для судів при розгляді іншої справи, в тому числі за участі скаржника - особи, яка не брала участі у цій справі.

Тому судове рішення про задоволення позову в цій частині не вирішує питання про права та обов`язки особи, яка не брала участі у цій справі.

Щодо задоволення вимоги про визнання недійсним державного акта від 27 грудня 2012 року на право власності на спірну земельну ділянку, виданого на ім`я відповідачки ОСОБА_1 .

✔️Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого незаконного володіння,зокрема у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18). Тому аналогічно наведеним вище висновкам щодо вимоги про скасування розпорядження про затвердження проекту землеустрою судове рішення про визнання недійсним державного акта є правовою оцінкою суду, сформульованою судом при розгляді цієї справи за участі відповідача, і така оцінка не є обов`язковою для судів при розгляді іншої справи, в тому числі за участі скаржника - особи, яка не брала участі у цій справі. Слід також мати на увазі, що державні акти на право власності або користування землею втратили значення документа, що посвідчує право власності або користування, оскільки речові права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (стаття 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Тому судове рішення про задоволення позову в цій частині також не вирішує питання про права та обов`язки особи, яка не брала участі у цій справі.

Щодо задоволення вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що судове рішення про задоволення позову стосується особи щодо якої ухвалено це рішення і не визначає права чи обов`язки інших осіб.

✔️Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такий висновок наведений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18). Водночас такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Такі ж правила застосовуються і в разі виникнення спору щодо земельної ділянки, яка належить до водного фонду. За висновком Великої Палати Верховного Суду, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням статті 59 ЗК України має розглядатися як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовна вимога зобов`язати повернути земельну ділянку має розглядатися як негаторний позов (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, провадження № 14-452цс18). Відповідно рішення суду про задоволення негаторного позову передбачає внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності позивача, але за умови, що право власності на нерухоме майно зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою.

Тому судове рішення про задоволення позову в цій справі не вирішує питання про права та обов`язки особи - ОСОБА_2 .

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Ураховуючи те, що рішення Апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2016 року не вирішує питання про права та обов`язки ОСОБА_2 , який не брав участі у справі, тому касаційне провадження за його касаційною скаргою підлягає закриттю.