Перебування тривалий час на заробітках у іншій державі без згоди дружини не можна розцінювати як поважну причину непроживання у житловому будинку

Особа звернулася до суду із позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Позивач покликалася на те, що вона є власником жилого будинку, відповідач не проживає у будинку із серпня 2001 року та його місце проживання їй невідомо.

Тому позивач просила суд усунути перешкоди у користуванні будинком шляхом визнання особи таким, що втратив право на користування жилим приміщенням.

Суди встановили, що відповідно до довідки виконавчого комітету сільської ради відповідач зареєстрований, але не проживає в будинку із 2001 року, періодично з`являвся у будинку, а із вересня 2017 року в жилому будинку не проживає, будь-яких витрат на оплату комунальних послуг не проводить. Позивач позбавлена можливості отримувати субсидію. У період із 2000 року по травень 2018 року відповідач систематично проживав у Російській Федерації, а із травня 2018 року - у Республіці Польща.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову. Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач без поважних причин не проживав в жилому будинку більше одного року, що є підставою для задоволення позову. Суд зазначив, що перебування тривалий час на заробітках у іншій державі без згоди дружини не можна розцінювати як поважну причину непроживання у житловому будинку.

Відповідач звернувся до ВС з касаційною скаргою. Відповідач покликався на те, що не має іншого місця проживання та позбавлений можливості придбати для себе інше житло, оскільки усі свої заощадження використав на здійснення покращень у спірному будинку. А апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що перебування відповідача за кордоном без згоди позивача є неповажною причиною непроживання останнього у спірному будинку понад один рік, оскільки відповідач є дієздатною особою.

Касаційний цивільний суд не знайшов підстав для скасування судових рішень.

Суд зазначив, що відповідно до частини другої статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Вичерпного переліку поважності причин непроживання у житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Суд касаційної інстанції зауважив, що зазначена норма матеріального права закріплює право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

ВС вказав, що суди попередніх інстанцій, керуючись положеннями статті 156 ЖК УРСР та статті 405 ЦК України, обґрунтовано виходили із того, що відповідач був відсутній у будинку за місцем своєї реєстрації понад один рік без поважних причин, тривале перебування відповідача за кордоном без домовленості із позивачем не може розцінюватися як поважна причина непроживання у спірному будинку, а тому наявні правові підстави для визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням.

Суд зазначив, що посилання заявника у касаційній скарзі на те, що відповідач не має іншого місця проживання та позбавлений можливості придбати для себе інше житло, оскільки усі свої заощадження використав на здійснення покращень у спірному будинку, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, з огляду на те, що у такому випадку права відповідача можуть бути захищені шляхом звернення до суду із позовом про визнання спірного житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя, у зв`язку з істотним збільшення вартості майна (постанова від 14.02.2020 у справі №695/3221/18).