Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь кошти на відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Позивач зазначав, що ДТП виникла внаслідок порушення вимог Правил дорожнього руху відповідачем, який, виїжджаючи з другорядної дороги, не надав перевагу руху автомобілю під керуванням позивача, чим створив аварійну ситуацію.
Згідно з експертним висновком у діях відповідача є невідповідність Правилам дорожнього руху, що перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з ДТП та є вина відповідача у його скоєнні. А відсутність постанови про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності не спростовує вини останнього
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у позові. Суди виходили з того, що за відсутності вироку в кримінальній справі та постанови про адміністративне правопорушення єдиним доказом, який підтверджує або спростовує наявність вини сторін в заподіяні шкоди внаслідок ДТП, є висновок експерта, складений в рамках кримінального провадження. Оскільки вказаним висновком встановлена невідповідність дій Правилам дорожнього руху обох учасників ДТП, при цьому позивач мав технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем відповідача, місцевий суд дійшов висновку, що спричинення позивачу шкоди знаходиться у причинному зв`язку з його неправомірними діями, а тому позовні вимоги є необґрунтованими.
Касаційний цивільний суд не погодився з висновком судів попередніх інстанцій, скасував судові рішення, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції зазначив, що підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, визначені статтею 1188 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:
1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;
2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;
3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
ВС зазначив, що системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що обов`язок відшкодувати шкоду, завдану іншому володільцю джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.
Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них у частині, заподіяній нею (у порядку часткової відповідальності). У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам.
КЦС зауважив, що суди попередніх інстанцій, досліджуючи висновок експерта, як один з доказів у справі, не взяли до уваги, що у ньому встановлена невідповідність дій Правилам дорожнього руху обох учасників ДТП, а тому відповідно до вимог статті 1188 ЦК України завдана кожним з них шкода підлягає відшкодуванню залежно від ступеня вини.
При цьому відсутність постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності та закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності.
За результатами розгляду справи ВС вказав на те, що суди попередніх інстанцій неповно оцінили докази і не встановили ступінь вини кожного з учасників ДТП, а також інші обставини, які мають істотне значення для відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, яка мала місце як наслідок неправомірних дій водіїв транспортних засобів (постанова від 18.03.2020 у справі № 328/2750/18).