Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, - встановлення факту безпосередньої участі у проведенні антитерористичної операції (АТО) та бойових діях, як доброволець у період з 06 травня по 06 серпня 2014 року у складі добровольчого формування територіальної оборони у певній військовій частині. Заінтересованими особами визначені Міністерство оборони України та Волинський обласний військовий комісаріат.
Як видно з матеріалів справи, заявник звертався до Командування Сухопутних військ із відповідною заявою, однак його заяву спрямували для розгляду до комісії обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, яка відмовила йому у встановленні такого факту з огляду на відсутність належних правових повноважень стосовно встановлення таких фактів.
Ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційного суду, провадження у справі було закрито на підставі п. 6 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Судові рішення мотивовані тим, що юридичний факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає встановленню в судовому порядку, оскільки фактично стосується незгоди з рішеннями та діями відповідних посадових осіб щодо непідтвердження факту безпосередньої участі заявника у проведенні АТО. Разом із цим заявнику було роз`яснено, що отримавши відмову обласного військового комісаріату, у разі незгоди з його рішенням, він має право звернутися за захистом свого права зі скаргою на рішення обласного військового комісаріату за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи те, що заявник оскаржував зазначені судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, справа була розглянута Великою Палатою Верховного Суду.
За результатами розгляду справи Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок наступного змісту: не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.
За таких обставин суди правильно встановили, що заява щодо встановлення юридичного факту, який просить встановити заявник, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв’язку з чим ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційного суду, провадження у справі було закрито правильно.
ВП ВС звернула увагу на те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Виходячи зі змісту чинного цивільного процесуального законодавства, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з`ясована мета його встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо).
_03_03.png)
