1. 24 квітня 2020 року Дніпровська міська рада (далі - Міськрада, позивач) звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «АТП 11263» (далі - ПрАТ «АТП 11263», відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Міськради (далі - Департамент Міськради, третя особа), про стягнення збитків у розмірі 946 634,71 грн.
2. На обґрунтування позову Міськрада зазначила, що у зв`язку із визнанням рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2009 року у справі № 31/339?09 права власності Закритого акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство № 11263» (далі - ЗАТ «АТП № 11263») на самовільно переобладнані та побудовані об`єкти нерухомого майна у відповідача відповідно до Закону України «Про планування і забудову територій» та Положення про порядок залучення коштів замовників (забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська, затвердженого рішенням Міськради від 21 березня 2007 року № 6/11 (далі - Порядок № 6/11), виник обов`язок взяти пайову участь у розвитку інфраструктури міста шляхом укладення з позивачем відповідного договору та перерахування до міського бюджету грошового внеску. Проте відповідач до позивача не звертався, до введення вказаної нерухомості в експлуатацію пайового внеску не сплатив.
3. Про порушення свого права на отримання коштів пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра Міськрада дізналася після подання громадянкою ОСОБА_1 29 листопада 2018 року заяви про затвердження проекту землеустрою для відведення земельної ділянки за фактичним розміщенням нерухомого майна.
4. Позивач стверджує, що внаслідок ухилення забудовника (відповідача) від укладення договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра та від свого обов`язку перерахувати пайовий внесок до введення об`єкта нерухомості в експлуатацію (що було здійснено рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2009 року у справі № 31/339-09) територіальній громаді міста Дніпра в особі Міськради завдано збитків у розмірі пайової участі, а саме в сумі 946 634,71 грн.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
12. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2020 року у справі № 904/2258/20 позов задоволено повністю. Стягнуто з ПрАТ «АТП 11263» на користь Міськради 946 634,71 грн збитків і 14 199,52 грн судового збору.
13. Суд першої інстанції виходив з того, що положеннями Закону України «Про планування і забудову територій» на момент виникнення спірних правовідносин було встановлено обов`язок замовників будівництва звернутись до відповідного органу місцевого самоврядування для сплати коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра.
14. Також відповідно до частини третьої статті 23 Господарського кодексу України (далі - ГК України) правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов`язковими для виконання усіма учасниками господарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній території. Враховуючи зазначене, Порядок № 6/11, викладений в редакції Порядку № 5/14, був обов`язковим для застосування та виконання відповідачем.
15. На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, що внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача щодо його обов`язку взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, позивач був позбавлений права отримати відповідну суму коштів на розвиток інфраструктури міста Дніпра.
16. Не ініціювання відповідачем укладення договору, обов`язок укладення якого визначений законом, ухилення замовника будівництва від укладення договору про пайову участь, направленого відповідачеві третьою особою, є порушенням зобов`язання зі сплати коштів пайового внеску на створення та розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра, що прямо передбачено чинним законодавством. При цьому невиконання такого зобов`язання не звільняє замовника будівництва від обов`язку сплатити кошти пайової участі, в тому числі і після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію
17. Крім того, врахувавши дату, коли позивач дізнався про факт порушення свого права, та направлення позивачем відповідачу претензії, дату пред`явлення позову до суду, місцевий господарський суд встановив, що позивач звернувся до суду з цим позовом у межах строку позовної давності, внаслідок чого відмовив у задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.
18. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10 лютого 2021 року рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2020 року у справі № 904/2258/20 скасовано. Прийнято нове рішення про відмову в позові.
19. Апеляційний господарський суд виходив з того, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин Порядок № 5/14, якого не існувало на час виникнення у відповідача обов`язку щодо сплати пайового внеску. Натомість на час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок № 6/11, який містив розрахунок розміру пайової участі замовників на підставі опосередкованої вартості, що узгоджується з вимогами чинної на той час статті 27-1 Закону України «Про планування і забудову територій».
20. У зв`язку із цим суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими заперечення відповідача проти наявного у справі проекту договору пайової участі, який містить посилання на неправильний розрахунок величини пайової участі (а розмір величини пайової участі забудовника є істотною умовою договору), та посилання на Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» і Порядок № 5/14, які не були чинними на час виникнення правовідносин між сторонами.
21. Крім того, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що листом від 18 липня 2019 року № 10/15-367 відповідачу було направлено два примірники вказаного проекту договору, оскільки на самому листі відсутні відмітки відповідача про їх отримання, а наявне повідомлення про вручення поштового відправлення не підтверджує ні факту відправки саме примірників договору, ні факту їх отримання відповідачем.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо дії у часі нормативних актів, якими встановлювався обов`язок замовника будівництва взяти участь у розвитку інфраструктури населеного пункту
36. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
37. Як установили суди попередніх інстанцій, відповідачу у справі належали на праві власності будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_1. Відповідачем за вказаною адресою було переобладнано приміщення в будівлі літ. Б-2, самовільно збудовано прибудову літ. Фш-1 та ангари літ. 2Б-1, літ. 2В-1, літ. 2Г-1, літ. 2Д-1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2009 року у справі № 31/339-09 визнано за відповідачем право власності на вказані об`єкти нерухомого майна без додаткових актів уведення в експлуатацію. Вказане судове рішення набуло законної сили 24 листопада 2009 року.
38. Станом на 24 листопада 2009 року був чинним Закон України «Про планування і забудову територій» у редакції від 14 жовтня 2009 року, який містив статтю 27-1 «Пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту».
39. Згідно із частиною першою статті 27-1 Закону України «Про планування і забудову територій» створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів належить до відання відповідних органів місцевого самоврядування.
40. Відповідно до частин другої та третьої вказаної статті замовник, який має намір здійснити будівництво об`єкта містобудування у населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником після прийняття об`єкта в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
41. При цьому за змістом статті 23 Закону України «Про планування і забудову територій» під будівництвом у цьому Законі мається на увазі розміщення та здійснення будівництва нових об`єктів, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт, впорядкування існуючих об`єктів містобудування, розширення та технічне переоснащення підприємств.
42. У частинах п`ятій - сьомій статті 27-1 Закону України «Про планування і забудову територій» передбачено, що величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування, відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі (внеску) замовника від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об`єкта містобудування, визначеної згідно з державними будівельними нормами, без урахування витрат з придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішньо- та позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
Встановлений органом місцевого самоврядування розмір пайової участі (внеску) замовника не може перевищувати граничного розміру пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів.
Граничний розмір пайової участі (внеску) замовника на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів з урахуванням не заборонених законом інших відрахувань, встановлених органом місцевого самоврядування, не може перевищувати:
- 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об`єкта містобудування - для нежитлових будівель та/або споруд (крім будівель закладів культури та освіти, медичного і оздоровчого призначення);
- 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об`єкта містобудування - для житлових будинків, будівель закладів культури та освіти, медичного і оздоровчого призначення.
43. Згідно із частинами дев`ятою - тринадцятою статті 27-1 Закону України «Про планування і забудову територій» розмір пайової участі (внеску) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається не пізніше десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва (реконструкції) об`єкта містобудування, з техніко-економічними показниками.
Договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до одержання дозволу на виконання будівельних робіт.
Істотними умовами договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту є: розмір пайового внеску; терміни (графік) оплати пайового внеску; відповідальність сторін.
Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайового внеску (участі) замовника у створення інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
Пайовий внесок сплачується в повній сумі єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Граничний термін сплати пайового внеску не повинен перевищувати одного місяця після прийняття об`єкта містобудування в експлуатацію.
44. Спори, пов`язані з пайовою участю (внеском) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, вирішуються судом (частина п`ятнадцята статті 27-1 Закону України «Про планування і забудову територій»).
45. Таким чином, станом на час визнання за відповідачем права власності на переобладнане та самовільно збудоване нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, законом був установлений обов`язок замовника будівництва взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, який мав бути реалізований шляхом звернення до органу місцевого самоврядування щодо укладення договору про пайову участь, укладення з органом місцевого самоврядування такого договору до моменту одержання дозволу на виконання будівельних робіт та сплати визначеного органом місцевого самоврядування у вказаному договорі пайового внеску протягом одного місяця після прийняття об`єкта містобудування в експлуатацію.
46. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2009 року у справі № 31/339-09 визнано за відповідачем право власності на переобладнане та самовільно збудоване нерухоме майно без додаткових актів введення в експлуатацію. Отже, дату набрання цим судовим рішення законної сили (24 листопада 2009 року) слід вважати датою прийняття відповідного об`єкта містобудування в експлуатацію.
47. Враховуючи наведені вище законодавчі норми, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про виникнення у листопаді 2009 року у відповідача як замовника будівництва вказаного нерухомого майна обов`язку взяти участь у розвитку інфраструктури міста Дніпра.
48. Як стверджує позивач, ПрАТ «АТП 11263» до моменту закінчення дії договорів оренди відповідних земельних ділянок (09 квітня 2018 року) не доводило до відома Міськради як орендодавця земельних ділянок про обставини спорудження об`єктів нерухомості, не зверталося до Міськради щодо укладення договору про пайову участь та не сплачувало пайового внеску на розвиток інфраструктури міста Дніпра у зв`язку із переобладнанням та будівництвом зазначених об`єктів. Відповідачем указані обставини не спростовуються. Загальна кошторисна вартість будівництва позивачу невідома.
49. Відповідно до Закону України «Про планування і забудову територій» та постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2007 року № 40 «Про встановлення граничного розміру коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів» рішенням Міськради від 21 березня 2007 року затверджено Порядок № 6/11.
50. У розділі 2 Порядку № 6/11 містяться такі визначення:
- обов`язковий внесок - сума коштів, що визначена для перерахунку в міський бюджет на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська;
- замовник (забудовник) - будь-яка юридична або фізична особа, що здійснює будівництво, реконструкцію, влаштування об`єктів у межах міста Дніпропетровська;
- об`єкт - будь-яка капітальна або тимчасова будівля чи споруда, або частина такої будівлі чи споруди, чи інший об`єкт нерухомості, а також відкриті майданчики, зокрема: літні майданчики, автостоянки, склади, ринки, виставки та та інші.
51. Згідно з розділом 3 Порядку № 6/11 обов`язковий внесок сплачують замовники (забудовники), які: здійснюють на території міста будівництво (реконструкцію) об`єктів; змінюють функціональне призначення об`єктів; змінюють функціональне призначення квартир, житлових будинків на нежитлові; погоджують документи на самовільно збудовані об`єкти.
52. Відповідно до розділу 4 Порядку № 6/11 нарахування обов`язкового внеску здійснюється на всі об`єкти, що знаходяться в межах міста, окрім: об`єктів, що фінансуються за рахунок коштів державного, обласного та міського бюджетів та коштів комунальних підприємств міста, за наявності довідки замовника (забудовника) про джерела фінансування; релігійно-культових об`єктів за наявності гарантійного листа замовника (забудовника) щодо відсутності комерційної діяльності на території об`єкта; індивідуальних житлових будинків, площею до 120 кв. м; індивідуальних гаражів для легкового автотранспорту інвалідів; об`єктів незавершеного будівництва, які придбані в процесі приватизації відповідно до Закону України «Про особливості приватизації об`єктів незавершеного будівництва»; об`єктів на замовлення виробничих підприємств у межах їх землекористування.
53. У розділі 5 Порядку № 6/11 з-поміж іншого вказано, що величина обов`язкового внеску розраховується виходячи з розміру відсотків від розрахункової вартості будівництва (реконструкції), улаштування об`єкта з урахуванням обладнання, що входить до складу будівництва, та коефіцієнта території, на якій розміщено об`єкт, у розмірах (обсягах), зазначених у додатку 1 до цього Порядку.
Сума обов`язкового внеску не може бути нижчою добутку загальної площі об`єкта і мінімального розміру обов`язкового внеску з одного квадратного метра, передбаченого в додатку 1 до цього Порядку.
Замовник (забудовник) зобов`язаний перерахувати не менше 30 % від загальної суми нарахованого обов`язкового внеску по об`єкту (окрім об`єктів реконструкції, виведених із житлового фонду) в міський бюджет до прийняття відповідного рішення виконкому Міськради по об`єкту. Залишок коштів перераховується під час введення об`єкта в експлуатацію до прийняття відповідного рішення виконкому Міськради про затвердження акта державної приймальної комісії по об`єкту. Сплата здійснюється замовником (забудовником) виключно грошовими коштами.
54. Закон України «Про планування і забудову територій» втратив чинність 12 березня 2011 року у зв`язку із прийняттям Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», стаття 40 якого визначала умови пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, подібні до наведених вище.
55. З метою приведення Порядку № 6/11 у відповідність із Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» рішенням Міськради від 29 липня 2011 року було затверджено нову редакцію Порядку № 6/11, а саме Порядок № 5/14.
56. Третя особа у своїх поясненнях вказує, що оскільки про порушення своїх прав сторона позивача дізналася у 2019 році, розмір несплаченого відповідачем пайового внеску Департаментом Міськради розраховано відповідно до чинних на той момент положень статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку № 5/14.
57. Такий підхід до визначення розміру пайового внеску, належного до сплати з відповідача за переобладнане та самочинно збудоване майно, введене в експлуатацію в 2009 році, суперечить частині першій статті 5 ЦК України, отже, є неправильним, про що обґрунтовано зауважено судом апеляційної інстанції. Пайовий внесок має бути розрахований на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у відповідача обов`язку щодо сплати пайового внеску, а не на той момент, коли позивач дізнався про його несплату відповідачем.
58. Водночас за умови встановлення судом наявності правових підстав у цілому для стягнення з відповідача на користь позивача коштів пайової участі саме лише неправильне визначення позивачем правового акта, відповідно до якого здійснено розрахунок пайового внеску, не може бути підставою для відмови в позові про стягнення такого внеску.
59. Зокрема, як неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду, відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 (916/1051/20).
60. У пункті 7.43 постанови від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
61. Отже, апеляційний господарський суд, встановивши, що до спірних правовідносин помилково застосовано Порядок № 5/14, якого не існувало на час виникнення у відповідача обов`язку щодо сплати пайового внеску, мав самостійно застосувати належний нормативно-правовий акт для правильного вирішення цієї справи.
62. Ухилення замовника будівництва від укладення з органом місцевого самоврядування договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не звільняє такого забудовника від обов`язку укласти договір та сплатити визначений законом пайовий внесок.
63. У цій справа Міськрада звернулася до суду з позовом до ПрАТ «АТП 11263» про стягнення збитків (упущеної вигоди), мотивуючи свої вимоги тим, що внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача щодо його обов`язку взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, яка є формою протиправної поведінки, орган місцевого самоврядування був позбавлений права отримати на розвиток інфраструктури населеного пункту відповідну суму коштів.
64. Відповідно до частин першої - третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
65. Згідно зі статтею 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
66. При цьому за змістом статей 216-217 ГК України відшкодування збитків є видом господарських санкцій, тобто відповідальністю за правопорушення у сфері господарювання.
67. Отже, визначаючи належний до застосування нормативно-правовий акт у справі за позовом про стягнення збитків, господарський суд має враховувати загальновизнаний принцип права, визначений у частині другій статті 5 ЦК України: акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
68. Також слід зауважити, що Велика Палата Верховного Суду уже робила висновки щодо правильного застосування частин першої та другої статті 5 ЦК України, зокрема у спорах з Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про відшкодування моральної шкоди.
Так, у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Закон України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» не міг ретроспективно встановити обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи (пункти 48, 86).
У постанові від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Тобто спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Щодо вирішення спору по суті
69. Законом України від 20 вересня 2019 року № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» з 01 січня 2020 року із Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виключено статтю 40.
При цьому у пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону зазначено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
2) пайова участь не сплачується у разі будівництва:
- об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;
- будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;
- будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;
- індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;
- об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;
- об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури;
- об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;
- об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;
- об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу);
- об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків;
- об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства;
- об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових;
- об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції).
70. Таким чином, станом на час подання позову та вирішення справи судом першої інстанції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» були визначені нові розміри пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту та нові види об`єктів, забудовники яких звільнялися від сплати відповідного пайового внеску у 2020 році.
71. Отже, встановивши наявність правових підстав для стягнення з ПрАТ «АТП 11263» на користь Міськради збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі несплаченого пайового внеску за переобладнання та самочинне будівництво нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, суди попередніх інстанцій мали правильно визначити розмір спричинених збитків відповідно до Закону України «Про планування і забудову територій» і Порядку № 6/11, які були чинними на момент виникнення у відповідача обов`язку зі сплати пайового внеску.
72. Так, в апеляційній скарзі ПрАТ «АТП 11263» посилалося на те, що спірний об`єкт будівництва є об`єктом транспортної інфраструктури відповідача, у зв`язку із чим відповідач має бути звільнений від пайового внеску за здійснення вказаного будівництва (зокрема, на підставі абзацу дев`ятого підпункту 2 пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні»).
73. Натомість суд апеляційної інстанції зазначеного аргументу відповідача не досліджував з огляду на висновок суду про незастосування до спірних правовідносин положень законів, прийнятих з питання пайової участі у 2011, 2019 роках.
74. У частинах першій та другій статті 300 ГПК України зазначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
75. Враховуючи, що суд касаційної інстанції не уповноважений самостійно встановити обставини, які мають вирішальне значення для правильного вирішення цього спору, справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
76. Інші аргументи касаційної скарги, зокрема щодо наявності в оскаржуваній постанові апеляційного господарського суду взаємовиключних висновків, не змінюють наведених висновків Великої Палати Верховного Суду по суті касаційного перегляду судових рішень попередніх інстанцій у цій справі, тому правовій оцінці не підлягають.
Щодо відступлення від висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року у справі № 726/2395/19-ц
77. У постанові від 02 червня 2021 року у справі № 726/2395/19-ц за позовом Чернівецької міської ради до фізичної особи про відшкодування збитків Касаційний цивільний суд зазначив, що оскільки Чернівецька міська рада звернулася до суду із цим позовом 12 грудня 2019 року, тобто після виключення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», на підставі якої просила стягнути з фізичної особи збитки у розмірі 791 615,40 грн, завдані невиконанням зобов`язання щодо сплати пайової участі, у Верховного Суду відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних вище постановах.
Положення про порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Чернівці, затверджене рішенням Чернівецької міської ради від 24 грудня 2015 року № 54, прийняте на виконання Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а отже, оскільки положення статті 40 виключено, то стягнення таких збитків лише на підставі вказаного Положення є безпідставним.
Враховуючи те, що фізична особа не подавала касаційну скаргу, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, оскільки для вирішення цього спору немає значення, за яким алгоритмом здійснюється розрахунок збитків, з огляду на те, що положення закону, на підставі якого Чернівецька міська рада мала право вимагати стягнення таких збитків, виключено.
78. Як зазначено в останньому абзаці наведеного витягу з постанови від 02 червня 2021 року у справі № 726/2395/19-ц, оскільки відповідач не оскаржував судових рішень попередніх інстанцій у касаційному порядку, Касаційний цивільний суд не формулював висновку щодо дії у часі статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у взаємозв`язку зі статтею 5 ЦК України, а отже, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від висновків, наведених у постанові Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року у справі № 726/2395/19-ц.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
81. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи порушено норми статті 86 ГПК України, неповно досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2020 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10 лютого 2021 року слід скасувати, а справу № 904/2258/20 направити до Господарського суду Дніпропетровської області на новий розгляд.
82. Під час нового розгляду суду слід встановити, чи відноситься спірний об`єкт будівництва або окремі його частини до об`єктів транспортної інфраструктури, що може бути підставою для звільнення відповідача від сплати пайового внеску,правильно визначити розмір збитків відповідно до нормативно-правових актів, які підлягають застосуванню до спірних відносин, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові, та постановити законне й обґрунтоване рішення.
_03_03.png)
