1. Позивачка є споживачем природного газу. Вона не має вдома газового лічильника. Тому вартість спожитого природного газу для неї треба визначати згідно з нормами споживання, які для людей, які не мають приладів обліку природного газу, визначив уряд.
2. Кабінет Міністрів України затвердив норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників згідно з постановою від 8 червня 1996 року № 619 «Про затвердження норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» (далі - постанова № 619). Починаючи з другої половини 2014 року, уряд неодноразово вносив до цих норм зміни здебільшого у бік їхнього зменшення. Одним із таких рішень про внесення змін до постанови № 619 була постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 237 «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» (далі - постанова № 237).
3. Після того, як адміністративний суд визнав незаконною та нечинною постанову № 237, постачальник у червні 2018 року донарахував позивачці обсяги спожитого природного газу за період з 6 травня 2015 року до 31 січня 2016 року включно на підставі норм споживання, які передбачала постанова № 619 у редакції постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» від 6 серпня 2014 року № 409 (далі - постанова № 409). Ці норми були вищими, ніж визначені згідно з постановою № 237. Тому у позивачки виник борг. Вона з ним не погодилася. Звернулася до суду з вимогами визнати цей борг безпідставним і скасувати його, а також зобов`язати постачальника природного газу списати борг з особового рахунку позивачки.
4. Суд першої інстанції ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову через необґрунтованість вимоги визнати борг безпідставним і його скасувати та через неналежність вимоги зобов`язати постачальника списати борг. Апеляційний суд це рішення скасував. Задовольнив позов частково у межах вимоги визнати борг безпідставним і зобов`язати його списати та відмовив у вимозі скасувати борг.
5. З цим судом не погодився постачальник природного газу і подав касаційну скаргу. Розглядаючи її, Велика Палата Верховного Суду мала вирішити, зокрема, такі питання:
5.1. Які способи захисту з тих, що обрала позивачка, є ефективними для захисту її прав та інтересів у спірних правовідносинах?
5.2. Чи дотриманий принцип юридичної визначеності у відносинах відповідача з позивачкою?
5.3. Чи обґрунтовано відповідач донарахував позивачці обсяг спожитого природного газу за попередній період у зв`язку з визнанням судом нечинною постанови № 237?
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1.1) Які способи захисту з тих, що обрала позивачка, є ефективними для захисту її прав та інтересів у спірних правовідносинах?
16. Позивачка просила суд відновити її права шляхом визнання безпідставним і скасування нарахованого їй боргу та зобов`язання відповідача такий борг списати. Суд першої інстанції вважав, що вимога зобов`язати списати борг, на відміну від іншої вимоги, є неналежним способом захисту прав позивачки. Апеляційний суд зробив інший висновок: вказав на те, що неналежним способом захисту є вимога скасувати борг, бо достатньо визнати його таким, який відповідач нарахував безпідставно, та зобов`язати відповідача цей борг списати.
17. Задовольнивши ці вимоги, апеляційний суд, на думку відповідача, фактично допустив втручання у господарську діяльність останнього. Велика Палата Верховного Суду з цим доводом відповідача не погоджується. Вважає, що суд апеляційної інстанції правильно визначив, що належним та ефективним способом захисту прав позивачки є визнання боргу безпідставним і зобов`язання його списати з особового рахунку.
18. За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа, яка звернулася до суду, має право на захист її майнового права чи інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
19. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3)).
20. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, примусове виконання обов`язку в натурі та припинення правовідношення (пункти 1, 5 і 7 частини другої статті 16 ЦК України).
21. Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.12) та від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 57)).
22. Велика Палата Верховного Суду вважає, що вимога про визнання боргу безпідставним є вимогою про визнання відсутності права відповідача донарахувати обсяг спожитого природного газу та відсутності обов`язку позивачки, який кореспондує вказаному праву, з оплати боргу, що виник унаслідок донарахування. Така вимога є ефективним способом захисту інтересу позивачки в юридичній визначеності у спірних правовідносинах.
23. Крім того, ефективним способом захисту прав позивачки є і вимога зобов`язати відповідача списати з її особового рахунку донараховану заборгованість за спожитий природний газ. Така вимога є вимогою про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України). Її можна заявити як разом із вимогою про визнання боргу безпідставним, так і окремо.
24. Задоволення вимоги зобов`язати постачальника списати з особового рахунку донараховану заборгованість може бути способом захисту права споживача на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). Якщо споживач не має наміру сплачувати борг (тому, що не згоден із його існуванням; тому, що постачальник пропустив позовну давність для стягнення боргу у судовому порядку, тощо), а постачальник і не списує борг з особового рахунку на вимогу споживача, і не звертається до суду за його стягненням, то споживач буде надалі одержувати від постачальника рахунки із зазначенням боргу. Таке відображення спірного боргу в особовому рахунку може спровокувати споживача на помилкову сплату коштів всупереч його волі.
25. Задоволення вимоги зобов`язати постачальника природного газу списати з особового рахунку споживача донараховану заборгованість унеможливить виставлення цим постачальником рахунків на суму боргу. Тоді як списання постачальником суми боргу з особового рахунку споживача на письмову вимогу останнього (у позасудовому порядку) не позбавляє постачальника права звернутися до суду з вимогою про стягнення боргу, якщо суд не визнав цей борг безпідставним.
26. Вимога про скасування боргу по суті є вимогою про припинення правовідношення (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України): якщо особа вважає, що її борг існує (тобто існує і правовідношення, змістом якого є право кредитора вимагати сплати боргу та кореспондуючий обов`язок боржника), вона може просити суд цей борг скасувати (тобто припинити зазначене правовідношення) з підстав, передбачених законом. Водночас у цій справі позивачка вважає, що борг відсутній. З огляду на вказане суд апеляційної інстанції правильно виснував про відмову у задоволенні вимоги про скасування боргу, донарахованого позивачці.
27. Близький за змістом висновок Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду сформулював у постанові від 3 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц. Згідно з цим висновком у випадку порушення юридичною особою законодавства під час нарахування плати за централізоване постачання опалення споживач має право оскаржити у суді такі дії та вимагати провести відповідний перерахунок.
(1.2) Чи дотриманий принцип юридичної визначеності у відносинах відповідача з позивачкою?
28. Позивачка вважала, що у неї не міг виникнути борг з оплати за спожитий природний газ унаслідок того, що Окружний адміністративний суд міста Києва у справі № 826/16447/15 визнав незаконною та нечинною постанову № 237, бо таке судове рішення не створює відповідачеві підстави для донарахування позивачці обсягу спожитого нею природного газу на підставі постанови № 619 у редакції постанови № 409. На думку відповідача, він не перераховував такі обсяги для позивачки, а виставив до сплати рахунок з об`ємами природного газу, приведеними у відповідність до постанови № 619 у редакції постанови № 409, бо під час дії «незаконної постанови… № 237 споживачі, оселі яких були необладнані приладами обліку, сплачували вартість природного газу за заниженими нормами споживання» (а. с. 26). Суд апеляційної інстанції констатував, що відповідач у спірних правовідносинах діяв усупереч принципу юридичної визначеності. Велика Палата Верховного Суду з цим висновком погоджується.
29. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Цей принцип є однією з основних засад цивільного судочинства (пункт 1 частини третьої статті 2 ЦПК України). Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 129 Конституції України, частина перша статті 10 ЦПК України), на якому повинно ґрунтуватися судове рішення (частина перша статті 263 ЦПК України).
30. Одним із елементів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Відсутність ясності приписів, зокрема через постійну їхню зміну, скасування, визнання протиправними, нечинними, може негативно вплинути на гарантування їх однакового застосування та на захист адресатів цих приписів від свавілля.
31. На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07,§ 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)). Вказане стосується і тих ситуацій, коли такими органами є суди, що вирішують спори споживачів з постачальниками природного газу чи останніх зі споживачами.
32. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
33. Принцип верховенства права пронизує всі положення Конвенції, включно з протоколами до неї. Тому держава-учасниця Конвенції має забезпечити, щоб акти її правотворчості та правозастосування цьому принципу відповідали, зокрема у частині гарантування юридичної визначеності у кожних спірних правовідносинах. З цією метою, маючи позитивні обов`язки за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, держава повинна встановити таке правове регулювання відповідних відносин, щоби максимально усунути ситуації юридичної невизначеності щодо долі коштів споживачів, борг яких після визнання протиправними (незаконними) та нечинними актів уряду може штучно виникати внаслідок перерахунку обсягу спожитого природного газу у бік збільшення.
34. Велика Палата Верховного Суду вважає, що правове регулювання у спірних правовідносинах щодо споживання природного газу населенням у разі відсутності газового лічильника не відповідає критерію якості закону. Таке регулювання не є передбачуваним і доступним через визнання за судовими рішеннями урядових змін до норм споживання природного газу населенням (у разі відсутності газового лічильника) повністю чи частково протиправними (незаконними) та нечинними або визнання судом протиправними дій уряду із запровадження цих змін.
35. За змістом абзацу 11 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (далі - Закон № 1875-IV), який втратив чинність 10 червня 2018 року, послуги з постачання природного газу є різновидом комунальних послуг(близький за змістом припис передбачає пункт 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року).
36. Споживач має право одержувати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо (пункт 2 частини першої статті 20 Закону № 1875-IV).
37. Виконавець, тобто суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, зобов`язаний надавати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру цін/тарифів, норми споживання, режим надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо (абзац 5 частини першої статті 1, пункт 4 частини другої статті 21 Закону № 1875-IV).
38. Норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (абзац 13 частини першої статті 1 Закону № 1875-IV).
39. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У платіжному документі мають бути передбачені графи для зазначення поточних та попередніх показань засобів обліку споживання комунальних послуг, різниці цих показань або затверджених норм, ціни/тарифу на даний вид комунальних послуг і суми, яка належить до сплати за надану послугу (частини друга та четверта статті 32 Закону № 1875-IV).
40. З огляду на вказані приписи споживач має право знати, які норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газового лічильника існують станом на час надання йому послуги з постачання природного газу. Таке право постачальник (виконавець) забезпечує, зокрема, вказуючи відповідну норму у платіжному документі.
41. Відповідно до абзацу п`ятого підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» у разі невстановлення населенню у строки, зазначені у цьому підпункті, лічильників газу з вини суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.
42. Населення у разі відсутності приладів обліку природного газу споживає газ за нормами, встановленими законодавством, до строків, передбачених у частині першій статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (абзац другий частини третьої статті 11 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» (далі - Закон № 2467-VI), який втратив чинність 1 жовтня 2015 року; аналогічне правило - у реченні другому абзацу першого частини третьої статті 18 Закону України «Про ринок природного газу» (далі - Закон № 329-VIII), який набрав чинності 8 травня 2015 року та введений у дію 1 жовтня 2015 року).
43. До набрання чинності постановою № 237 норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газового лічильника визначали згідно з постановою № 619 у редакції постанови № 409, зокрема:
при використанні газової плити за наявності централізованого гарячого водопостачання - 6 куб. метрів людино-місяць;
при використанні газової плити у разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача - 9 куб. метрів людино-місяць;
при використанні газової плити та водонагрівача - 18 куб. метрів людино-місяць.
44. 29 квітня 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 237 про внесення нових змін до постанови № 619. Згідно з цими змінами уряд зменшив норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газового лічильника порівняно з тими, які були запроваджені згідно з постановою № 409, зокрема:
при використанні газової плити за наявності централізованого гарячого водопостачання - 3 куб. метри людино-місяць;
при використанні газової плити у разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача - 4,5 куб. метра людино-місяць;
при використанні газової плити та водонагрівача - 9 куб. метрів людино-місяць.
45. 21 вересня 2015 року Окружний адміністративний суд міста Києва у справі № 826/16447/15 визнав незаконною та нечинною постанову № 237. Однак не вказав, з якого моменту вона втратила чинність. Тому 27 листопада 2015 року в ухвалі роз`яснив свою постанову від 21 вересня 2015 року, вказавши, що постанова № 237 є нечинною з моменту її прийняття.
46. 24 березня 2016 року Київський апеляційний адміністративний суд у справі № 826/16447/15 постановив ухвалу, згідно з якою скасував ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2015 року.
47. 28 січня 2016 року Вищий адміністративний суд України у справі № 826/16447/15 постановив ухвалу, згідно з якою залишив без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року як у мотивувальній, так і в резолютивній частинах. Зазначив, що проєкт постанови № 237 як регуляторного акта не був оприлюднений, відсутній аналіз регуляторного впливу цього акта та його погодження з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, внаслідок чого порушений принцип передбачуваності. Вказане є достатньою підставою для визнання постанови № 237 незаконною та нечинною з моменту її прийняття. Це означає, що з того часу вона не породжує юридичних наслідків.
48. На підставі такої ухвали Вищого адміністративного суду України сформувалася правозастосовна практика щодо втрати чинності постановою № 237 саме з моменту її прийняття (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2019 року у справі № 524/8888/16-ц і від 1 серпня 2019 року у справі № 234/8086/16-ц). Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що спосіб, у який суди так витлумачили процесуальний закон і застосували роз`яснення Вищого адміністративного суду України, викладене у мотивувальній частині його ухвали від 28 січня 2016 року у справі № 826/16447/15, вплинув на можливість ретроспективного застосування більших норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газового лічильника.
49. З моменту ухвалення остаточного судового рішення адміністративним судом у справі № 826/16447/15 у відносинах постачальника природного газу з його споживачем, який не має лічильника, досі існує юридична невизначеність, яку повноважний суб`єкт не зміг усунути.
50. 23 березня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанови № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» (далі - постанова № 203) і № 204 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 року № 409 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» (далі - постанова № 204), що мали врегулювати зазначені відносини. Однак ці постанови залишили відкритими питання про те, якими нормами споживання природного газу повинен керуватися споживач у період з 6 травня 2015 року (дня набрання чинності постановою № 237) до 31 січня 2016 року включно, оскільки уряд:
50.1. У пункті 2 постанови № 204, яка набрала чинності 24 березня 2016 року, визнав такими, що втратили чинність, постанови Кабінету Міністрів України згідно з переліком, що додається, а саме: постанову № 619 та всі наступні постанови, які вносили зміни до неї, включно з постановою № 237.
50.2. У пункті 2 постанови № 203 у первинній її редакції передбачив, що перерахунок вартості природного газу, спожитого населенням у період застосування норм споживання, визначених постановою № 237, треба буде провести у порядку, затвердженому Міністерством енергетики та вугільної промисловості. Однак це міністерство такий порядок не затвердило. А Кабінет Міністрів України на підставі постанови № 316 від 27 квітня 2016 року «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203»змінив редакцію пункту 2 постанови № 203: передбачив, що норми споживання, визначені у постанові № 203, застосовуються з 1 лютого 2016 року.
51. 30 травня 2018 року Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 826/2507/18 про задоволення позову, зокрема: визнав протиправним і нечинним пункт 1 переліку постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність (про визнання такою, що втратила чинність постанови № 619), затвердженого постановою № 204; визнав протиправною та нечинною постанову № 203. 9 серпня 2018 року Київський апеляційний адміністративний суд, а 27 листопада 2018 року - Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду залишили без змін рішення суду першої інстанції у вказаній справі.
52. 30 січня 2019 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 63, якою, зокрема, затвердив норми споживання природного газу його побутовими споживачами у разі відсутності лічильників (пункт 1 і додаток). Установив, що ці норми застосовні з 9 серпня 2018 року (абзац другий пункту 2). Крім того, вказав, щоне допускається нарахування й облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв`язку з утратою чинності постановами № 237 і № 203 (абзац третій пункту 2).
53. 21 лютого 2019 року Окружний адміністративний суд міста Києва постановив ухвалу у справі № 640/2305/19, згідно з якою забезпечив позов шляхом зупинення дії пункту 1, абзаців 2, 3 пункту 2, пункту 3 постанови № 63.
54. 27 лютого 2019 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 143, яка за змістом фактично дублює положення постанови № 63, дію яких зупинив суд у справі № 640/2305/19.
55. 14 серпня 2019 року Окружний адміністративний суд міста Києва у справі № 640/2305/19 ухвалив рішення про часткове задоволення позову та визнання протиправними дій Кабінету Міністрів України, зокрема, щодо прийняття пункту 1, абзаців 2, 3 пункту 2, пункту 3 постанови № 63. 13 листопада 2019 року Шостий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції.10 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року.
56. 13 лютого 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва у справі № 640/13591/19 ухвалив рішення про задоволення позову та визнання протиправними дій Кабінету Міністрів України, зокрема, щодо прийняття пункту 1, абзаців 2, 3 пункту 2, пункту 3, абзацу 2 пункту 4 постанови № 143.2 червня 2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. 8 липня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2020 року.
57. З огляду на означені зміни у регулюванні норм споживання природного газу, встановлених для людей, які не мають відповідних лічильників, відсутні підстави вважати, що таке регулювання відповідає принципу юридичної визначеності як складової верховенства права. Це, зокрема, стосується неможливості спрогнозувати застосування відповідних актів Кабінету Міністрів України до визначення обсягу природного газу, за який люди, маючи очікування правомірності та дійсності таких актів, щомісячно повинні сплачувати кошти. За такої ситуації недопустимо покладати тягар негативних наслідків на побутового споживача природного газу.
(1.3) Чи обґрунтовано відповідач донарахував позивачці обсяг спожитого природного газу за попередній період у зв`язку з визнанням судом нечинною постанови № 237?
58. Позивачка просила визнати безпідставним донарахований відповідачем борг за використаний нею газ без лічильника у період з 1 травня 2015 року до 31 січня 2016 року включно та зобов`язати відповідача списати цей борг з відповідного особового рахунку. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив повністю. Але апеляційний суд вказані вимоги задовольнив. Велика Палата Верховного Суду з цим висновком суду апеляційної інстанції погоджується, проте з інших мотивів.
59. Постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов`язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором (абзац перший частини першої статті 12 Закону № 2467-VI).
60. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (частина третя статті 12 Закону № 329-VIII).
61. Постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку (абзаци перший і другий частини першої статті 12 Закону № 329-VIII).
62. Споживач має право на безоплатне отримання інформації про обсяги та інші показники власного споживання природного газу (пункт 5 частини першої статті 13 Закону № 329-VIII).
63. Споживач зобов`язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів (пункт 2 частини другої статті 13 зазначеного Закону).
64. Зміна норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, зокрема унаслідок визнання повністю чи частково протиправними (незаконними) та нечинними актів уряду або протиправними його дій із запровадження таких змін, впливає на щомісячну ціну природного газу для конкретного споживача.
65. Загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
66. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів (стаття 1175 ЦК України).
67. У позивачки як у споживача перед відповідачем як постачальником природного газувиникли щомісячні зобов`язання (зокрема і впродовж травня 2015 року - січня 2016 року) щодо сплати вартості обсягу спожитого природного газу. Ціну на газ згідно з нормами обсягу його споживання відповідач зазначав у платіжних документах у межах місячних розрахункових періодів. Суди попередніх інстанцій встановили, що з травня 2015 року до січня 2016 рокувідповідач виставив позивачці рахунки за спожитий природний газ на підставі передбачених у постанові № 619 у редакції постанови № 237 норм споживання природного газу споживачами, у яких відсутній відповідний лічильник.
68. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що як позивачка, так і суди помилково зазначили період, за який відповідач у червні 2018 року донарахував обсяг спожитого природного газу: (а) позивачка у позовній заяві вказала період з 1 травня 2015 року до 31 січня 2016 року включно; (б) суд першої інстанції та Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 9 вересня 2020 року - з 1 січня 2015 року до 1 січня 2016 року включно; (в) суд апеляційної інстанції - з травня 2015 року до січня 2016 року включно.
69. І суди, і позивачка не зважили на те, що першим днем донарахування обсягу природного газу було 6 травня 2015 року - дата набрання чинності постановою № 237, згідно з якою норми споживання для людей, які не мають газових лічильників, зменшились. Донарахування обсягу природного газу позивачці відбулося лише за 26 днів травня 2015 року, про що відповідач зазначив у рахунку за червень 2018 року, а саме вказав, що за травень 2015 року донарахував позивачці 3,77 м. куб обсягу природного газу із загальної норми 4,5 м. куб. людино-місяць. Суд апеляційної інстанції безпідставно залишив це поза увагою. Суди на підставі зібраних доказів не встановили, що позивачка мала заборгованість з оплати вартості спожитого природного газу у вказаний період. Крім того, відповідач не заперечував належність виконання позивачкою її обов`язку з оплати вартості обсягу спожитого природного газу у період з травня 2015 року до січня 2016 року включно.
70. Після прийняття 28 січня 2016 року Вищим адміністративним судом України остаточного судового рішення у справі № 826/16447/15відповідач перерахував позивачці обсяг спожитого за період з 6 травня 2015 року до 31 січня 2016 року включно природного газу на підставі попередніх (більших) норм споживання, передбачених постановою № 619 у редакції постанови № 409, яка діяла до 5 травня 2015 року включно. Згідно з цим перерахунком відповідач донарахував позивачці такі обсяги споживання природного газу: за травень 2015 року - 3,77 м куб. (вартість 27,13 грн), за червень 2015 року - 4,5 м куб. (вартість 32,35 грн), за липень 2015 року - 4,5 м куб. (вартість 32,35 грн), за серпень 2015 року - 4,5 м куб. (вартість 32,35 грн), за вересень 2015 року - 4,5 м куб. (вартість 32,35 грн), за жовтень 2015 року - 4,5 м куб. (вартість 32,35 грн), за листопад 2015 року - 4,5 м куб. (вартість 32,35 грн), за грудень 2015 року - 4,5 м куб. (вартість 32,35 грн), за січень 2016 року - 4,5 м куб. (вартість 32,35 грн).
71. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що дії постачальника природного газу з донарахування споживачці обсягу природного газу необхідно оцінювати не тільки у контексті застосування постанови № 619 у редакції постанови № 409 і у редакції постанови № 237 щодо затверджених урядом норм споживання газу, але й у контексті забезпечення справедливого балансу конкуруючих інтересів учасників спірних правовідносин. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, досягнення якої передбачав постачальник природного газу, та засобами, які він використав для її досягнення.
72. Односторонній перегляд у сторону збільшення вартості поставленого у період з 6 травня 2015 року до 31 січня 2016 року включно й оплаченого позивачкою природного газу через перерахунок його обсягу на підставі більших норм споживання, визначених до того періоду, ставить під сумнів передбачуваність дій кожної зі сторін договору та добросовісність поведінки відповідача. Так, останній поставив позивачці природний газ і розраховував на отримання доходу відповідно до тих норм споживання природного газу населенням, які на момент надання відповідних послуг були визначені у постанові № 237, а не на більший дохід, який би він міг отримати у разі визнання цієї постанови протиправною (незаконною) та нечинною з моменту прийняття. Позивачка ж планувала видатки за спожитий обсяг природного газу на рівні тих самих норм споживання, передбачених у постанові № 237, оскільки інших норм споживання на час отримання нею послуг відповідача не було.
73. З огляду на те, що відповідач за період з 6 травня 2015 року до 31 січня 2016 року включно вже підрахував обсяг спожитого позивачкою природного газу на підставі норм споживання, передбачених постановою № 619 у редакції постанови № 237, подальший перегляд обов`язків позивачки у менш сприятливу для неї як споживачки сторону суперечить принципу справедливості. Покладення тягаря відповідальності за негативні наслідки застосування нормативно-правого акта для одного адресата (відповідача) на іншого адресата (позивачку) є непропорційним. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується із доводами позивачки про те, що, якщо відповідачеві завдано шкоду внаслідок прийняття Кабінетом Міністрів України нормативно-правового акта, який суд визнав протиправним (незаконним) і нечинним, то її не мають відшкодовувати особи, які є адресатами цього акта (споживачі).
74. Дії відповідача з донарахування позивачці обсягу спожитого природного газу на підставі норм споживання, передбачених постановою № 619 у редакції постанови № 409, суперечать чинному законодавству. Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованою вимогу позивачки про безпідставність донарахованого їй боргу за період з 6 травня 2015 року до 31 січня 2016 року включно. Обґрунтованою є і вимога позивачки про зобов`язання відповідача списати з її особового рахунку заборгованість. Задоволення цієї вимоги унеможливить виставлення відповідачем рахунків на суму зазначеного боргу. Тому відповідний висновок апеляційного суду є правильним.
(1.4) Щодо інших доводів касаційної скарги
75. Відповідач зазначив, що апеляційний суд необґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення постанов № 63 і № 143 про те, що «не допускається нарахування та облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв`язку з втратою чинності постановами Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. № 237 «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників"» (абзац третій пункту 2). Велика Палата Верховного Суду з цим аргументом відповідача погоджується частково.
76. Дію постанови № 63, зокрема у вказаній частині, 21 лютого 2019 року зупинив Окружний адміністративний суд міста Києва у справі № 640/2305/19, забезпечивши позов. А 14 серпня 2019 року цей суд визнав нечинними окремі положення вказаної постанови, включно з наведеним. Тобто станом на час прийняття постанови 28 березня 2019 року апеляційний суд не міг застосувати зупинений припис постанови № 63.
77. Крім того, слушним є аргумент відповідача про те, що апеляційний суд для вирішення спору помилково застосував лист НКРЕКП від 26 квітня 2016 року № 4125/16/7-16, який не регулює відносини сторін спору, оскільки не є нормативним актом.
78. Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятним довід касаційної скарги про недоведеність порушення права позивачки на призначення субсидії. Суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норма матеріального та процесуального права згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України.
79. Довід відповідача про те, що позивачка вже сплатила донарахований борг, Велика Палата Верховного Суду відхиляє. Відповідач не надав судам першої й апеляційної інстанцій докази такого платежу. Тому суди цей аргумент не оцінювали. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що сплата особою коштів є вольовою дією, юридичні наслідки якої слід оцінювати, виходячи зі справжньої волі платника. Якщо платник не мав можливості під час сплати коштів вказати конкретне їхнє призначення (за який саме борг він сплачує, за який період, тощо), що відбувається, зокрема, при сплаті рахунків через пошту, через веб-сайт постачальника чи інші платіжні сервіси, то здійснений платіж не можна вважати сплатою боргу, виникнення чи існування якого платник заперечує. Крім того, визнання боргу безпідставним і списання його з особового рахунку платника може мати наслідком облік кредитором переплати на цьому рахунку.
80. Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що він є неналежним. Спір виник щодо дій, які вчинив відповідач. Саме він у червні 2018 року виставив позивачці для оплати рахунок, у якому вказав суму донараховного обсягу споживання природного газу та його вартість за період з 6 травня 2015 року до 31 січня 2016 року включно. Тому немає сумніву, що відповідач за вимогами позивачки є належним.
81. Відповідач у касаційній скарзі зазначив, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою аргумент відзиву на апеляційну скаргу (а. с. 61) про те, що позовна давність незастосовна до спірних правовідносин, бо відповідач звернувся до позивачки у позасудовому порядку. Натомість позивачка наполягала на тому, що право донараховувати та стягувати борг відповідач може лише у судовому порядку у межах позовної давності, яка спливла 29 квітня 2018 року (спливлачерез три роки з дня прийняття постанови № 237). Оскільки відповідач такий позов не подав до того, як 22 жовтня 2018 року до суду звернулася позивачка, то він втратив право на таке донарахування.
82. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позовна давність не припиняє існування цивільного права чи інтересу. Її сплив (за умови подання боржником у спорі заяви про її застосування) може бути лише перешкодою для захисту цього права та інтересу судом, якщо є підстави для задоволення відповідного позову. Оскільки відповідач у червні 2018 року неправомірно донарахував обсяги спожитого природного газу за період з 6 травня 2015 року до 31 січня 2016 року включно та з позовом про стягнення з позивачки заборгованості не звертався, наведені доводи позивачки щодо позовної давності є неприйнятними. Велика Палата Верховного Суду погоджується з відповідачем у тому, що підставою для захисту прав та інтересів позивачки не є сплив позовної давності для звернення до суду відповідача з позовом про стягнення боргу з позивачки.
83. Відповідач доводив, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги підпункту «в» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України у частині прийняття або відхилення аргументів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (а. с. 60-62), зокрема, щодо належності відповідача та незастосовності позовної давності. Велика Палата Верховного Суду з цим аргументом погоджується. Але бере до уваги, що ті суттєві для вирішення справи питання, які відповідач заявив у відзиві на апеляційну скаргу, він знову виклав і в касаційній скарзі. Велика Палата Верховного Суду у цій постанові розглянула зазначені аргументи та дала на них відповіді. Тому відсутні підстави для скасування постанови апеляційного суду.
84. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 листопада 2018 року у справі № 910/710/18 відсутній висновок про те, що постанова № 237 втратила чинність з моменту її прийняття. З огляду на вказане, а також беручи до уваги висновки цієї постанови, немає підстав для відступу, про який Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив в ухвалі від 9 вересня 2020 року у справі № 766/20797/18.
(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
(2.1) Щодо суті касаційної скарги
89. Зважаючи на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам суду апеляційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу обґрунтованою частково. Тому постанову Херсонського апеляційного суду від 28 березня 2019 року слід змінити у мотивувальній частині, а в іншій частині залишити без змін.
(3) Висновки щодо застосування норм права
100. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права та примусове виконання обов`язку в натурі (пункти 1 і 5 частини другої статті 16 ЦК України).
101. Вимога про визнання боргу безпідставним є вимогою про визнання відсутності у постачальника права вимагати оплати донарахованого боргу та відсутності обов`язку (який кореспондує вказаному праву) у споживача з оплати такого боргу. Ця вимога є ефективним способом захисту інтересу боржника в юридичній визначеності у спірних правовідносинах.
102. Ефективним способом захисту прав споживача є і вимога зобов`язати постачальника списати з особового рахунку споживача донараховану заборгованість, тобто про примусове виконання обов`язку в натурі. Її можна заявити як разом із вимогою про визнання боргу безпідставним, так і окремо. Задоволення цієї вимоги унеможливить виставлення постачальником рахунків на суму боргу, який споживач не визнає, за наявності невирішеного спору, або якщо суд визнав цей борг безпідставним.
_03_03.png)
