Позовні вимоги ТОВ «ТЛК «Арктика» обґрунтовані тим, що спірні виконавчі написи № 779 та № 780 вчинені з порушенням норм статей 87-89 Закону України «Про нотаріат», пунктів 1-4 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій), та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів).
6. Зокрема, позивач вважає, що приватний нотаріус Авдієнко О. В. порушила вимоги законодавства щодо: змісту виконавчих написів; отримання обсягу документів та інформації, необхідних для вчинення виконавчого напису; строку, встановленого Законом України «Про нотаріат», для вчинення виконавчого напису, оскільки вчинила спірні написи про стягнення заборгованості, з дня виникнення права вимоги за якою минуло більше одного року; безспірності заборгованості, яка є предметом вирішення господарських справ № 911/2798/16, № 910/5810/17; з`ясування наявності заборгованості на момент вчинення спірних виконавчих написів, оскільки для стягнення цієї заборгованості банк уже вчиняв виконавчі написи.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
28. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18 вересня 2019 року позов ТОВ «ТЛК «Арктика» задоволено повністю. Визнано спірні виконавчі написи такими, що не підлягають виконанню.
29. Вказане рішення суд першої інстанції мотивував так:
- Кредитний договір, який у цьому випадку не було нотаріально посвідчено, не може відноситися до документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів у розумінні положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», адже на момент звернення банку до приватного нотаріуса Авдієнко О. В. для вчинення виконавчих написів про стягнення відповідної заборгованості з ТОВ «ТЛК «Арктика» (22 травня 2017 року) діяв Перелік документів у редакції постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, в якому вже не існувало чинних положень, які б передбачали можливість вчинення таких дій на укладеному в простій письмові формі договорі;
-виконавчий напис може бути вчинено за відсутності спору між сторонами щодо заборгованості, в іншому випадку спір підлягає вирішенню судом. Однак у цьому випадку має місце не лише існування невирішених судових спорів на момент вчинення виконавчих написів № 779 та № 780 щодо стягнення спірної заборгованості, а й відсутність у цілому прозорості вимог кредитора до боржника, яка б надавала можливість визначити зміст, умови виконання та дійсний розмір спірних зобов`язань;
-банком, внаслідок порушення ТОВ «ТЛК «Арктика» взятих на себе зобов`язань, було реалізовано закріплені в Кредитному договорі права та заявлено вимогу про дострокове повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплату процентів, належних йому відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та пені за порушення умов такого договору, нарахованих станом на 09 березня 2016 року. Таким чином, правові підстави для нарахування банком процентів за користування кредитом згідно з Кредитним договором після 13 квітня 2016 року (дата спливу двадцятиденного строку з моменту отримання боржником листа банку від 10 березня 2016 року № 55/2-06/340-2042) відсутні, а відтак і відсутня можливість вчинення виконавчого напису щодо стягнення процентів за користування кредитом, нарахованих у період з 22 травня 2016 року по 22 травня 2017 року, у розмірі 22 313 873,24 грн.
30. Доводи позивача про вчинення спірних виконавчих написів із порушенням установленого законодавством річного строку суд першої інстанції відхилив, пославшись на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17.
31. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18 травня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення - про відмову в позові.
32. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що:
-ПАТ «Ощадбанк» при зверненні до нотаріуса було надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність вимог останнього, зокрема: оригінал Кредитного договору (з додатками та додатковими угодами); розрахунок заборгованості станом на 22 травня 2017 року; виписка з рахунку ТОВ «ТЛК «Арктика»; довідка про непогашення заборгованості; платіжне доручення № 1 від 05 листопада 2014 року; копія повідомлення про необхідність погашення заборгованості вих. № 31/4-12/298-5139 (з доказом отримання); копія довіреності на особу, яка підписала дану заяву, та особу, яка засвідчила копії документів. Вчиняючи виконавчі написи № 779, № 780 від 22 травня 2017 року, приватний нотаріус Авдієнко О. В. обґрунтовано керувалася пунктом 2 Переліку документів. При цьому посилання суду першої інстанції на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, якою визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (далі - постанова № 662) в частині можливості вчинення виконавчих написів на кредитних договорах, є помилковим, оскільки ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 квітня 2017 року виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 зупинено до закінчення касаційного розгляду;
-загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки незалежно від суб`єктного складу сторін правовідносин, а якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17);
-наявність судових спорів між сторонами у справах № 911/2798/16 та № 910/5810/17 не може свідчити на користь того, що заборгованість стосовно предмета стягнення за виконавчими написами № 779 та № 780 не є безспірною. Крім того, судовими рішеннями, які набрали законної сили, провадження у справі № 911/2798/16 за первісним позовом припинено за відсутністю предмета спору, у задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору відмовлено;
-вчинення приватним нотаріусом Малим О. С. 27 березня 2017 року виконавчих написів № 704 та № 705 не може свідчити про відсутність боргу на момент вчинення спірних виконавчих написів № 779 та № 780 та про подвійне стягнення з боржника, оскільки станом на час звернення ПАТ «Ощадбанк»до приватного нотаріуса Авдієнко О. В. (22 травня 2017 року) для вчинення виконавчих написів про стягнення суми заборгованості (тіло кредиту) у розмірі 97 500 000,00 грн та процентів за користування кредитом у розмірі 22 313 873,24 грн борг ТОВ «ТЛК «Арктика» перед банком не був погашений, тобто існувало право банку на звернення до нотаріуса для захисту своїх майнових прав шляхом вчинення вказаних виконавчих написів. Крім того, виконавчі написи № 704, № 705, № 779, № 780 були зведені в одне виконавче провадження та реалізовані за рахунок предмета іпотеки відповідно до акта № 53999200/24 державного виконання про реалізацію предмета іпотеки від 23 травня 2017 року;
-сторони в Кредитному договорі встановили, що договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань, а саме повного погашення заборгованості за цим договором, що спростовує твердження позивача про те, що стягнені за виконавчими написами проценти за користування кредитом були нараховані після припинення строку дії Кредитного договору;
-позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості перед кредитором за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваних виконавчих написів була іншою, ніж та, яка запропонована в них до стягнення; не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості, а отже, на момент вчинення виконавчих написів були наявні документи на підтвердження безспірності вимог кредитора.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо вирішення виключної правової проблеми у застосуванні норм, викладених у статті 88 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (у редакції, чинній на час прийняття)
57. Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
58. Главою 14 «Вчинення виконавчих написів» Закону України «Про нотаріат» визначений порядок вчинення виконавчих написів. Зокрема, норми статті 88 цього Закону (тут і далі - у первинній редакції) встановлюють, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
59. Аналогічні положення містяться у пунктах 3.1, 3.3 глави 16 «Вчинення виконавчих написів» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій.
60. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 зробила такий висновок про застосування вказаної норми права: «Строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбачений статтею 88 Закону України «Про нотаріат», безпосередньо пов`язаний з позовною давністю, встановленою ЦК України. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Отже, загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб`єктного складу сторін у правовідносинах, тобто цей строк підлягає застосуванню й у відносинах між юридичними особами. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку» (пункт 80 вказаної постанови).
61. Обґрунтовуючи наведений правовий висновок, Велика Палата Верховного Суду виходила з такого:
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень статті 88 Закону України «Про нотаріат» безпосередньо пов`язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду. Таким чином, різниця у правовій природі цих строків не має значення у цьому контексті. Тому і загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки (пункти 33-35 постанови від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17).
Стаття 88 Закону «Про нотаріат» містить різні строки для звернення до нотаріуса (три роки - у відносинах за участю громадян, і один рік - для відносин за участю підприємств, установ і організацій), оскільки на момент ухвалення Верховною Радою України цього Закону діяв Цивільний кодекс Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР), яким позовна давність визначалася залежно від суб`єктного складу сторін правовідносин, тобто три роки у відносинах за участю громадян і один рік у спорах за участю підприємств, установ і організацій. Після внесення змін до ЦК УРСР у 1995 році, а також після вступу у дію нового Цивільного кодексу України у 2004 році строки, встановлені у статті 88 Закону України «Про нотаріат», не були приведені у відповідність до позовної давності, яка вже стала визначатися залежно від сутності позовних вимог, а не за суб`єктною ознакою (пункт 36 постанови від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17).
62. З наведеного вбачається, що Велика Палата Верховного Суду в указаній справі застосувала норми частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» разом з нормами частини другої цієї ж статті, яка встановлює, що якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
63. За змістом зазначеної постанови від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, здійснюючи тлумачення частини другої статті 88 Закону України «Про нотаріат», Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що строк вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду.
64. Оскільки після внесення 11 липня 1995 року змін до статті 71 ЦК УРСР, а також після вступу у дію норми статті 257 ЦК України у 2004 році законом був встановлений інший строк (позовної) давності для захисту права за позовами юридичних осіб (строк був змінений з одного на три роки), Велика Палата Верховного Суду, застосувавши частину другу статті 88 Закону України «Про нотаріат», дійшла висновку, що строк вчинення виконавчого напису у відносинах між юридичними особами також змінився на три роки.
65. У справі № 3-239/2019(54444/19) Конституційний Суд України розглядав конституційну скаргу ТОВ «Укркава» щодо відповідності Конституції України (конституційності) саме положень частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат».
66. У Рішенні від 01 липня 2020 року № 7-р(I)/2020 Конституційний Суд України визнав положення частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» такими, що відповідають Конституції України. При цьому Конституційний Суд України виходив з такого змісту частини першої статті 88 цього Закону: «Відповідно до частини першої статті 88 Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Із дослідження наведених положень Закону вбачається, що строки для вчинення виконавчого напису нотаріусом є відмінними залежно від кола учасників правовідносин: у відносинах між юридичними особами строк скорочений порівняно зі строком, який застосовується у відносинах між фізичними особами. Таким чином, встановлюючи порядок нормативного регулювання діяльності нотаріату в частині визначення строків, у межах яких нотаріус може вчинити виконавчий напис, законодавець запровадив чітку їх диференціацію залежно від суб`єктного складу учасників правовідносин. Наведене дає підстави стверджувати, що передбачене оспорюваними положеннями Закону регулювання є реалізацією Верховною Радою України виключних повноважень визначати організацію і діяльність, у тому числі нотаріату, як це встановлено в пункті 14 частини першої статті 92 Конституції України. Конституційний Суд України вважає, що положення частини першої статті 88 Закону, відповідно до яких нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між юридичними особами - не більше одного року, є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування, тому застосування оспорюваних положень Закону особами (органами), діяльність яких ґрунтується на принципі верховенства права, жодним чином не призводить до протиправного позбавлення права власності».
67. Отже, Конституційний Суд України розглянув питання конституційності саме частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат». При цьому, Конституційний Суд України не тлумачив частину другу статті 88 Закону України «Про нотаріат» та статтю 257 ЦК України щодо прирівнювання строку вчинення виконавчого напису нотаріуса та строку позовної давності для звернення до суду, а також зміну такого строку для юридичних осіб з одного до трьох років.
68. З наведеного вбачається, що висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування у відносинах між юридичними особами норм частин першої, другої статті 88 Закону України «Про нотаріат» у системному зв`язку з нормою статті 257 ЦК України та висновок Конституційного Суду України щодо тлумачення змісту саме частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» не суперечать один одному та не виключають один одного.
69. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на таке. Будь-яке правозастосування є неможливим без тлумачення законодавства, бо тлумаченням законодавства є з'ясування його змісту. Водночас тлумачення законів України, яке здійснюється Конституційним Судом України в мотивувальній частині рішення, не є офіційним нормативним (загальнообов`язковим), оскільки відповідно до пункту 2 статті 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить офіційне тлумачення тільки Конституції України.
70. Велика Палата Верховного Суду погоджується, що зміст частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Проте при визначенні строку, в межах якого вчиняється виконавчий напис, мають застосовуватись також норми частини другої статті 88 Закону України «Про нотаріат» та статті 257 ЦК України, які встановлюють трирічний строк для таких вимог.
71. Слід зауважити, що Законом України від 14 липня 2020 року № 775-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» щодо усунення законодавчих колізій та прогалин» законодавець вніс зміни до статті 88 Закону України «Про нотаріат», якими визначив єдиний строк у три роки, в межах якого вчиняється виконавчий напис, незалежно від суб`єктного складу сторін правовідносин, чим усунув колізії у цій нормі.
72. Це також підтверджує спрямованість волі законодавця (як на час прийняття Закону України «Про нотаріат» у 1993 році, так і на час внесення до нього змін у 2020 році) на встановлення однакових строків для вчинення виконавчого напису нотаріуса або звернення до суду за захистом порушених прав.
73. Ураховуючи вищевикладене, вирішуючи виключну правову проблему, Велика Палата Верховного Суду підтверджує висновок, викладений у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, що норми частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на час вчинення спірних виконавчих написів) слід застосовувати разом з нормами частини другої статті 88 цього Закону та статті 257 ЦК України, які передбачають трирічний строк від дня виникнення права вимоги, в межах якого вчиняється виконавчий напис.
74. Суди попередніх інстанцій у цій справі встановили, що листом від 10 березня 2016 року № 55/2-06/340-2042 АТ «Ощадбанк» звернулося до ТОВ «ТЛК «Арктика» з вимогою про дострокове повернення кредиту, а також сплату нарахованих процентів, пені, 3 % річних, інфляційних втрат та штрафних санкцій. У цьому листі банк повідомив позичальника про відкликання кредиту та вимагав не пізніше 20 банківських днів з моменту вручення цієї вимоги здійснити повне погашення нарахованих сум. Сторонами не заперечується, що визначений банком строк сплив 13 квітня 2016 року.
75. Спірні виконавчі написи № 779 та № 780 були вчинені приватним нотаріусом Авдієнко О. В. 22 травня 2017 року.
76. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що виконавчі написи нотаріуса вчинені в межах визначеного законом строку.
Щодо втрати чинності постановою № 662 (в частині)
77. Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
78. Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
79. Постановою № 662 Перелік документів доповнено після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту:
«Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин
2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.
Для одержання виконавчого напису додаються:
а) оригінал кредитного договору;
б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
80. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 постанову № 662 визнано незаконною та нечинною в частині, зокрема, доповнення Переліку документів розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».
81. Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 06 березня та 04 квітня 2017 року виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року зупинено до закінчення касаційного розгляду.
82. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 залишено без змін.
83. Таким чином, оскільки у судовому порядку постанову № 662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
84. Відповідно до частин восьмої, одинадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині. Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
85. У частині п`ятій статті 254 КАС України зазначено, що постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, -через п`ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
86. Постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України (стаття 255 КАС України).
87. Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від у справі № 826/20084/14.
88. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що виконання судового рішення про присудження полягає у вчиненні певних дій або в утриманні від певних дій, передбачених судовим рішенням. Наприклад, за судовим рішення про стягнення коштів відповідач повинен сплатити позивачу відповідну суму; за рішенням про припинення дії, яка порушує право, відповідач повинен утриматись від відповідних дій тощо. Водночас інші судові рішення, зокрема рішення про визнання права, про зміну правовідношення, виконанню не підлягають, оскільки такі судові рішення безпосередньо створюють відповідний правовий ефект: призводять до усунення правової невизначеності, змінюють правовідношення.
89. Безпосередній правовий ефект створює і судове рішення про визнання незаконним та нечинним нормативно-правового акта: такий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили судовим рішенням. Указане судове рішення не потребує його виконання.
90. Резолютивна частина постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 в частині відображення результату вирішення позовних вимог містить висновки: 1) про визнання незаконною та нечинною постанови № 662 у наведеній частині; 2) про зобов`язання Кабінету Міністрів України опублікувати резолютивну частину цієї постанови про визнання незаконною та нечинною постанови № 662 у наведеній частині. Отже, ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 березня та 04 квітня 2017 року, якими було передбачено зупинення виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 до закінчення касаційного розгляду, стосувались лише зупинення виконання обов`язку Кабінету Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови Київського апеляційного адміністративного суду.
91. Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи відповідача щодо зупинення ухвалами Вищого адміністративного суду України від 06 березня та 04 квітня 2017 року виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 до закінчення касаційного розгляду (01 листопада 2017 року), оскільки зупинення виконання обов`язку Кабінету Міністрів України опублікувати резолютивну частину цієї постанови не впливає на набрання вказаною постановою законної сили та її дію в частині визнання незаконною та нечинною постанови № 662.
92. Таким чином, вчиняючи 22 травня 2017 року виконавчі написи № 779 та № 780, приватний нотаріус Авдієнко О. В. неправомірно керувалася пунктом 2 Переліку документів у редакції постанови № 662, яка на той час уже була нечинною згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, резолютивна частина якої була опублікована в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21 березня 2017 року № 23.
93. Подібна позиція наведена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17, в якій, зокрема, суд зазначив: «Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 27 березня 2017 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника».
94. Зазначене вище дає підстави для визнання спірних виконавчих написів № 779 та № 780 такими, що не підлягають виконанню, у зв`язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів.
95. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
96. Враховуючи наявність підстав для задоволення касаційної скарги ТОВ «ТЛК «Арктика» у зв`язку з неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції статті 87 Закону України «Про нотаріат», Переліку документів, Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності надавати правову оцінку іншим аргументам касаційної скарги.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
97. Частиною першою статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
98. Згідно зі статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
99. З огляду на наведене касаційна скарга ТОВ «ТЛК «Арктика» підлягає задоволенню, постанова Північного апеляційного господарського суду від 18 травня 2020 року має бути скасована, а рішення Господарського суду міста Києва від 18 вересня 2019 року залишене без змін.
_03_03.png)
