18 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з позовом, у якому просив скасувати рішення РНБО від 21 червня 2018 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» у частині застосування до громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) (пункт 128 додатку 1).
2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 січня 2021 року позовну заяву залишив без руху та надав позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків позовної заяви шляхом подання до Верховного Суду нової позовної заяви, її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, сформулювавши зміст позовних вимог відповідно до вимог статей 22, 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
04 лютого 2021 року на виконання вимог ухвали від 25 січня 2021 року до Верховного Суду надійшла уточнена позовна заява, у якій позивач просить визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 21 червня 2018 року № 176/2018 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21 червня 2018 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ) у частині застосування до громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) (пункт 128 додатку 1).
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 09 лютого 2021 року позовну заяву залишив без руху з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду, надав позивачу строк для звернення до суду із заявою про поновлення строку звернення до суду, в якій необхідно було вказати поважні причини його пропуску та надати суду докази поважності таких причин, а також уточнити суб`єктний склад відповідачів.
01 березня 2021 року до суду надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до суду з позовом.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду, позивач зазначив, що він не був ознайомлений з текстом оскаржуваного Указу, який не був надісланий йому ні на поштову, ні електронну адресу. Про Указ він дізнався лише у грудні 2020 року під час спроби перетину кордону України з метою відвідати гірськолижний курорт Буковель. Саме в той час працівники прикордонної служби України повідомили його про існування заборони в`їзду на територію України на підставі Указу.
Крім того, посилався на те, що проживає на території Російської Федерації, протягом останніх трьох років не використовував майно, що знаходиться на території України, а тому не міг дізнатися про існування зазначеного Указу раніше.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 11 березня 2021 року позовну заяву повернув позивачу на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України.
У своєму рішенні суд, керуючись положеннями частини другої статті 122 КАС України, зазначив, що про існування Указу позивач мав можливість дізнатись з 21 червня 2018 року - з моменту його офіційного оприлюднення та набуття чинності запровадженими ним санкціями, а перебування позивача за кордоном та невикористання майна на території України не виключало можливості бути обізнаним про запровадження таких санкцій.
Далі суд першої інстанції покликається на висновки Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата), викладені в постанові від 22 січня 2020 року в справі № 9901/518/19 про те, що наведені скаржником доводи не дають підстав вважати, що скаржник як іноземний суб`єкт господарювання має чи повинен мати преференції у вигляді особливого визначення початку перебігу строку на оскарження рішення суб`єкта владних повноважень до адміністративного суду.
3. ОСОБА_1 не погодився із цим рішенням суду і 26 березня 2021 року подав до Великої Палати апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та передати справу на розгляд до цього суду.
Позивач вважає, що суд першої інстанції неповно (поверхово) з`ясував обставини, що мають значення для справи, що спричинило помилкове застосування положень статей 121, 122 КАС України.
Наголошує, що суд першої інстанції не надав правового значення тій обставині, що позивач уперше дізнався про існування Указу лише у грудні 2020 року під час перетину кордону України, де його було повідомлено про існування заборони в`їзду на територію України на підставі спірного Указу.
Наголошує, що офіційне видання нормативно-правового акта у друкованому засобі інформації України не свідчить про доведення його до відома всіх зацікавлених осіб, зокрема іноземців, які перебувають за межами України.
На його переконання, цей факт, про який він детально повідомив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, беззаперечно свідчить, що він не міг дізнатись про порушення свого права раніше вказаної дати.
З покликанням на положення Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини доводить, що надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви скаржника обмежив йому доступ до суду, порушив право на справедливий судовий захист.
6. Велика Палата дослідила викладені в апеляційній скарзі доводи, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішення і не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За змістом частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
На підставі частин першої та другої статті 123 КАС Україниу разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин: вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
7. З матеріалів справи вбачається, що позивач оскаржує Указ.
До суду звернувся 18 січня 2021 року, тобто з пропуском установленого статтею 122 КАС України шестимісячного строку звернення до суду. Цієї обставини позивач не заперечує та заявив клопотання про поновлення цього строку.
Прохання мотивував тим, що про прийняття оскаржуваного акта йому стало відомо у грудні 2020 року під час спроби перетину кордону України з метою відвідати гірськолижний курорт Буковель. Саме в той час працівники прикордонної служби України повідомили його про існування заборони в`їзду на територію України на підставі Указу.
8. Суд першої інстанції відмовив у поновленні строку на звернення до суду, а на твердження позивача про поважність причин його пропуску послався на такі заперечення.
Так, відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п`ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.
Офіційними друкованими виданнями є: «Офіційний вісник України», газета «Урядовий кур`єр». Офіційним друкованим виданням, в якому здійснюється офіційне оприлюднення законів, актів Президента України, є також інформаційний бюлетень «Офіційний вісник Президента України».
Оскаржуваний позивачем Указ оприлюднено в Офіційному віснику Президента України від 21 червня 2018 року № 16, в газеті «Урядовий кур`єр» від 23 червня 2018 року № 118 та Офіційному віснику України від 10 липня 2018 року № 52.
Таким чином, про порушення своїх прав, свобод чи інтересів позивач міг дізнатись з 21 червня 2018 року - з моменту офіційного оприлюднення Указу та набуття чинності запровадженими ним санкціями, а саме по собі проживання позивача за кордоном та невикористання майна на території України не виключає можливості бути обізнаним про запровадження таких санкцій.
9. Суд першої інстанції у справі, що розглядається, дійшов висновку, що наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення пропущеного строку суд не може визнати поважним, і оскаржуваною ухвалою повернув позовну заяву позивачеві.
10. Велика Палата оцінила дії ОСОБА_1 та пов`язані з ними міркування останнього про поважність причин пропуску строку і вважає, що позивач відповідно до вимог статті 55 Конституції України і статті 5 КАС України звернувся до суду за захистом свого права, але з порушенням вимог процесуального закону щодо строку такого звернення.
Велика Палата зауважує, що достеменно невідомо, чи справді скаржник весь час від 21 червня 2018 року до дня подання позовної заяви (18 січня 2021 року) знав про те, що спірний Указ був виданий 21 червня 2018 року й оприлюднений того самого дня. Проте немає сумніву, що скаржник як особа, щодо якої у попередні роки неодноразово застосовувалися санкції за дії, що створюють загрозу національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або призводять до окупації території, міг дізнатися про застосовані обмеження, зокрема, й з відкритих джерел, які регулярно оновлюють переліки фізичних і юридичних осіб, щодо яких запровадженні санкції. Жодних ґрунтовних причин, чому скаржник цього зробити не міг, він не навів.
Від 21 червня 2018 року до дня подання позовної заяви (18 січня 2021 року) скаржник не міг не знати чи не довідатися про те, що спірний Указ був виданий 21 червня 2018 року, оприлюднений того ж дня. Цей факт ним не заперечується.
У контексті сказаного не можна погодитися з доводами скаржника про те, що суд обмежив право останнього на доступ до суду. Рішення суду першої інстанції про повернення позовної заяви зумовлене не небажанням суду з якихось причин не розглядати позовні вимоги ОСОБА_1 , а тим, що автор цих вимог порушив установлені законом порядок, умови та строки звернення за захистом порушеного права.
Теж варто зазначити, що позивач як у заяві про поновлення строку звернення до суду, так і в апеляційній скарзі не навів об`єктивних підстав, які б унеможливили його звернення до суду в межах установленого КАС України строку.
Отже, суд першої інстанції, зважаючи на відсутність поважних причин для поновлення ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду, дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви відповідно до частини другої статті 123 КАС України.
11. За правилами статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Міркування і твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі.
З огляду на це Велика Палата дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив правильне процесуальне рішення, тому підстав для втручання й скасування ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2021 року немає.
_03_03.png)
