У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради про встановлення факту проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з грудня 2005 року вона спільно проживала разом із ОСОБА_2 , яка дітей та інших родичів
не мала, у квартирі
АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, після її смерті відкрилась спадщина на майно, а саме на вищевказану квартиру.
Вказувала, що доглядала за ОСОБА_2 , допомагала вести господарство, утримувала квартиру в належному стані.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 січня 2013 року (справа № 1527/19411/12) її позов до ОСОБА_3 (її батько)
про встановлення факту проживання однією сім`єю, встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, визнання права
на спадкування за законом задоволено. Встановлено факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 з грудня 2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . Їй визначено додатковий строк на подання заяви про прийняття спадщини
за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 протягом трьох місяців із дня набрання рішенням законної сили. Визнано за нею
право на спадкування квартири після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
На підставі вказаного судового рішення вона звернулася до Четвертої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття
спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 24 серпня 2014 року їй видано свідоцтво про права на спадщину за законом.
Однак, рішенням Апеляційного суду Одеської області від 20 травня
2015 року у справі № 1527/19411/12 задоволено апеляційну скаргу Одеської міської ради та скасовано рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 січня 2013 року, ухвалено нове судове рішення про відмову
у задоволенні її позову.
Із цих підстав вона звернулася до суду із даним позовом.
Зазначала, що факт її спільного проживання із ОСОБА_2 підтверджується належними доказами, зокрема: довідкою (випискою
з домової книги про склад сім`ї та реєстрацію); актом, складеним сусідами; наявністю у неї оригіналів документів ОСОБА_2 ; квитанціями про оплату комунальних послуг.
З урахуванням наведеного та положень статей 1264, 1268 ЦК України, посилаючись на відсутність інших спадкоємців, які могли б підтвердити належним чином своє право на спадкування, ОСОБА_1 просила суд: встановити факт її проживання із спадкодавцем - ОСОБА_2 ,
з грудня 2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_1; визнати за нею право власності
у порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2
на квартиру
АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1
із ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартирі
АДРЕСА_1 з грудня
2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_1.
Визнано за ОСОБА_1 право на спадкування майна після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 довела,
що проживала з померлою ОСОБА_2 однією сім`єю з грудня
2005 року до її смерті. Позивач є спадкоємцем четвертої черги і за нею має бути визнано право на спадкування майна після померлої
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
Разом із тим, право власності на спірну квартиру за позивачем не може бути визнано, оскільки право власності зареєстровано за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради на підставі судового рішення (справа № 523/16475/15-ц), яке не скасовано в установленому законом поряду.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 15 березня 2021 року апеляційну скаргу Одеської міської ради залишено без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2020 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 довела належними й допустимими доказами факт спільного проживання з померлою ОСОБА_2 однією сім`єю з грудня 2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто більше п`яти років.
При цьому у рішенні суду першої інстанції відсутні відомості стосовно
допиту свідка ОСОБА_4 у судовому засіданні 01 жовтня 2018 року,
а встановити надані ним показання з протоколу судового засідання неможливо, оскільки відповідна інформація у ньому відсутня.
Крім того, право власності на спірну квартиру зареєстровано
за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради
на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області
від 30 січня 2017 року (справа № 523/16475/15-ц), яка раніше
ОСОБА_1 пред`явила позов, а тому районний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на квартиру. Проте, апеляційний суд зазначив, що у даній справі
та у справі № 523/16475/15-ц різні підстави позову й не було доведено,
чи спростовано факти, які були предметом розгляду у справі
№ 523/16475/15-ц.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи
чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної
в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства,
що регулює спірні відносини.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового
або майнового права та інтересу.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав
та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця)
до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом
або за законом.
До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю
не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи,
які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Пленум Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня
2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснив судам, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали
зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати
з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю
зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.
Тлумачення вказаних норм права дає підстави для висновку,
що для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264
ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме:
1) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.
Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних
чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі
№ 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18), та Верховним Судом
у постановах: від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц (провадження № 61-43735св18); від 10 жовтня 2019 року у справі
№ 520/8495/17 (провадження № 61-7058св19); від 17 жовтня 2019 року
у справі № 712/1294/17 (провадження № 61-34351св18); від 09 січня
2020 року у справі № 186/421/17 (провадження № 48280св18); від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18 (провадження № 61-17111св20).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені
в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування
не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку
як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення
або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , суди
не звернули уваги на те, що належних та допустимих доказів
на підтвердження ведення спільного побуту, виконання взаємних прав
та обов`язків позивачем не надано, у мотивах оскаржуваних судових рішень відсутні посилання на конкретні відповідні обставини та факти.
Суди попередніх інстанцій обмежилися лише посиланням на те, що факт спільного проживання позивача та померлої ОСОБА_2 з грудня
2005 року і до її смерті, по ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджується наданими позивачем доказами, а саме: відповідними довідками та актом, складеним сусідами (а. с. 8, 9, 10, т. 1).
При цьому суди виходили із того, що необхідний факт підтверджується сплатою позивачкою комунальних послуг, відсутністю звернень/скарг
відносно неї до правоохоронних органів, як за життя самою
ОСОБА_2 , так і сусідами у їх будинку після її смерті, а також наявністю у позивачки оригіналів правовстановлюючих документів померлої.
Разом із тим, заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те,
що надані ОСОБА_1 докази не є безспірним підтвердженням саме факту її проживання однією сім`єю разом із спадкодавцем ОСОБА_2
з грудня 2005 року і до дня смерті останньої.
Так, з копії довідки (а. с. 8, т. 1), за якою позивач нібито проживала у спірній квартирі з грудня 2005 року, неможливо встановити дати її видачі, реєстраційного номеру, даних, ким вона підписана.
З наданої позивачем копії довідки (а. с. 10, т. 1), у якій також відсутня дата
її видачі та реєстраційний номер, взагалі не вбачається, з якого часу вона проживала разом із спадкодавцем.
Акт, складений сусідами, які проживають у квартирах № 10 , № 14 ,
№ 35 , підписи яких завірені начальником Дільниці № 2 комунального підприємства «ЖКС Північний», не містить підписів самих сусідів
(а. с. 9, т. 1). При цьому з наданої ОСОБА_1 копії акта неможливо встановити, коли його було складено, а також з якого часу позивач проживає за вказаною в акті адресою.
Колегія суддів вважає, що відсутність скарг, як з боку ОСОБА_2 ,
так і з боку сусідів відносно ОСОБА_1 взагалі не є підтвердженням факту спільного проживання останньої зі спадкодавцем однією сім`єю.
Крім того, Верховний Суд вважає безпідставними висновки судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 утримувала спірну квартиру
в належному стані, сплачувала комунальні послуги, оскільки такі спростовуються матеріалами справи та ґрунтуються на припущеннях,
а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення
(частина шоста статті 81 ЦПК України).
Більше того, сам факт надання допомоги іншій особі, яка є одинокою особою похилого віку, не є безумовним підтвердженням наявності факту проживання однією сім`єю та не свідчить про наявність підстав для застосування статті 1264 ЦК України (постанова Верховного Суду
від 07 квітня 2020 року у справі № 369/9334/16-ц, провадження
№ 61-20367св19).
Таким чином, суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок
про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 , так як остання не довела достатніх і переконливих обставин, існування яких свідчить про факт її спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю, а також ведення ними спільного господарства, наявності спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, участі у витратах
на утримання житла, його ремонт, взаємних прав та обов`язків тощо.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові
від 28 травня 2021 року у справі № 182/653/17, провадження
№ 61-11815св20.
При цьому судами не надано належної правової оцінки факту визнання спадщини відумерлою, що визнано судовим рішенням.
Так, рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 березня
2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 30 січня 2017 року (справа № 523/16475/15-ц), позов Одеської міської ради задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину
за законом, яке видано 28 серпня 2014 року на ім`я ОСОБА_1 . Визнано спадщину після померлої ОСОБА_2 , що складається зі спірної квартири, відумерлою. Визнано за територіальною громадою міста Одеси
в особі Одеської міської ради право власності на спірну квартиру. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Одеси вказану квартиру. Встановлено порядок виконання рішення суду, відповідно до якого це рішення після набрання ним законної сили є підставою для реєстрації Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції права власності
за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради
на квартиру
АДРЕСА_1 .
Крім того, встановивши, що право власності на спірну квартиру не може бути зареєстровано за позивачем, оскільки уже зареєстровано
за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради, суди попередніх інстанцій безпідставно визнали за ОСОБА_1 право
на спадкування спірного майна, так як успадкувати вказану квартиру
є неможливим.
Оскільки позивач не надала належних і допустимих доказів,
які підтверджують факт ведення з ОСОБА_2 спільного господарства, наявності спільних витрат, спільного побуту та бюджету, взаємних прав
та обов`язків у період з грудня 2005 року по день смерті останньої -
ІНФОРМАЦІЯ_1 , вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності не підлягають задоволенню.
_03_03.png)
