Надання додаткового строку для прийняття спадщини: ВС вказав на важливий аспект

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 671/308/20, в якій досліджував питання надання додаткового строку для прийняття спадщини.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернулась до суду з позовом до відповідачів про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Зокрема зазначала, що після смерті батька відкрилася спадщина на житловий будинок з надвірними будівлями. Її батько залишив заповіт, який заповів усе своє майно в рівних частинах їй та брату.

Позивач часто хворіла, доступу до документів не мала, а тому не знала про цей заповіт. Пізніше державний нотаріус відмовив їй в оформленні спадщини у зв`язку з пропуском строку для її прийняття. Вважала, що з поважних причин пропустила встановлений законом строк для прийняття спадщини, оскільки не знала про існування заповіту батька на її користь.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, в позові відмовлено. Відмовивши в позові, суд першої інстанції виходив з того, що наведені позивачем причини пропуску строку для подання до нотаріуса заяви про прийняття спадщини (наявність хвороб та періодичне лікування позивача, її необізнаність про існування заповіту батька на її користь) не є поважними причинами пропуску цього строку, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Висновок Верховного Суду

Так, встановивши, що позивач є дочкою померлого, а тому незалежно від наявності заповіту на її ім’я вона, у випадку, якщо бажала би прийняти спадщину, мала можливість звернутися до нотаріуса із заявою при прийняття спадщини за законом, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у цій справі підстав для надання додаткового строку для прийняття спадщини.

У випадку, якби позивач не була спадкоємцем першої черги, вона дійсно б не мала підстави звертатися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, аж доки б не дізналася про існування заповіту, і така обставина могла бути підставою для подання заяви про надання додаткового строку.

ВС зазначив: у цій справі суди, встановивши обставини справи, дійшли висновку, що незалежно від обізнаності про існування заповіту позивач могла реалізувати своє волевиявлення на прийняття спадщини після смерті батька як спадкоємиця першої черги за законом шляхом подання відповідної заяви до нотаріуса у встановлений 6-місячний строк. Проте така заява позивачем у шестимісячний строк подана не була. Обставини, на які посилалася позивач, не є поважними (пов`язаними з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій) причинами пропуску строку для прийняття спадщини.

На думку Верховного Суду, безпідставними є доводи скарги про те, що суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки, викладені  у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17.

Так, у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, провадження № 61-38298св18, викладено висновок, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. Суд у цій справі виходив з того, що позивач на час відкриття спадщини не проживав із спадкодавцем, про наявність заповіту, складеного на його користь, дізнався поза межами строку, передбаченого частиною першою статті 1270 ЦК України. Такі обставини свідчать про поважність причин, пов`язаних з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця при поданні заяви про прийняття спадщини, що є підставою для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

ВС підкреслив, що у цій справі встановлені обставини спадкування позивача після смерті його двоюрідного брата,  отже, спадкування спадкоємцем п`ятої черги за законом. У справі, яка переглядається, правовідносини виникли у зв`язку із спадкуванням позивачем, яка є спадкоємцем першої черги після смерті батька.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.