Суд може поділити спадщину не частками, а пооб’єктно — ВС

Закон не заперечує поділу майна в натурі між співвласниками та не обмежує їх можливістю лише отримання компенсації вартості частки. Такий висновок зробив ВС в постанові №219/13376/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

24 червня 2021 року                         м.Київ                               №219/13376/17

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — СИНЕЛЬНИКОВА Є.В.,
суддів: БІЛОКОНЬ О.В. (доповідач), ОСІЯНА О.М., САКАРИ Н.Ю., ШИПОВИЧА В.В. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу касаційну скаргу Особи 1 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24.07.2019 та постанову Донецького апеляційного суду від 5.11.2019,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року Особа 1 звернулася до суду з позовом до Особи 2, законний представник якого Особа 3, про розподіл спільного майна між співвласниками.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Інформація 1 помер батько сторін у справі

Особи 4, після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої входить нежиле приміщення, що знаходиться за Адресою 1; квартири за Адресою 5; квартира за Адресою 6; жилий будинок, що знаходиться за Адресою 7, 1/2 частина жилого будинку, що знаходиться за Адресою 8; автомобіль марки BYD(модель S6 2.0L 483QВ; номер кузова) 2012 р.в., реєстраційний номер*, яку сторони прийняли у встановленому законом порядку.

Рішенням Артемівського міськрайсуду від 10.06.2016, яке набрало законної сили 12.07.2016, за позивачем та відповідачем визнано право власності на 1/2 частку за кожним квартири за Адресою 5 та на 1/2 частку за кожним автомобіля марки BYD 2012 р.в., реєстраційний №*.

Оскільки права на інше спадкове майно сторони як спадкоємці першої черги, оформили шляхом отримання у нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину за законом, однак не досягли згоди щодо варіанту поділу зазначеного спадкового майна, тому позивач вважає, що згідно з ч.2 ст.1278 Цивільний кодекс має право на виділ її частки в натурі, а спадкове майно, щодо поділу якого сторонами не досягнуто згоди, має бути поділене між сторонами в натурі в судовому порядку, шляхом присудження кожній стороні окремого конкретно визначеного майна.

Особа 1, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила визнати за нею право особистої приватної власності на нежиле приміщення, що знаходиться за Адресою 1;

— квартири №16, 17, що знаходяться за Адресою 5;

— квартиру за Адресою 6;

Визнати за Особою 2 право особистої приватної власності на автомобіль марки BYD 2012 р.в.,

реєстраційний №*;

— квартиру за Адресою 5;

— 1/2 частину жилого будинку, що знаходиться за Адресою 8;

— жилий будинок, що знаходиться за Адресою 7.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Артемівського міськрайсуду від 24.07.2019, залишеним без змін постановою ДАС від 5.11.2019, у задоволенні позову Особи 1 відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність своїх вимог, оскільки виділ їй в натурі частини об’єктів нерухомого майна, які не є її частками, тобто не належать їй на праві власності, не відповідає вимогам ч.2 ст.1278 ЦК. Крім того, доказів, що підтверджують вартість заявленого майна до розподілу, позивачем не надано.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що між співвласниками спадкового майна не досягнуто домовленості у спосіб, запропонований позивачем, тому посилання позивача про те, що майно підлягає поділу між сторонами на підставі ст.367 ЦК є необґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року, Особа 1 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги докази вартості майна, заявленого до поділу, оскільки у справі містяться свідоцтва про право на спадщину із зазначенням вартості кожного з об’єктів нерухомого майна та договір купівлі-продажу з ціною автомобіля. Судами не враховано, що ч.1 ст.367 ЦК передбачена можливість поділу майна в натурі між співвласниками, що є у спільній частковій власності. Вважає, що відмова в задоволенні позову з підстав відсутності домовленості між співвласниками щодо поділу майна в натурі є ухиленням від вирішення судового спору.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Інформація 1 помер Особа 4.

Спадкоємцями Особи 4 за законом є його діти: позивач Особа 1 та відповідач Особа 2, які прийняли спадщину в установленому законом порядку.

Спадщина складається з права власності на нежиле приміщення, що знаходиться за Адресою 1; квартири за Адресою 5; квартира за Адресою 6; жилий будинок, що знаходиться за Адресою 7, 1/2 частина жилого будинку, що знаходиться за Адресою 8; автомобіль марки BYD (модель S6 2.0L 483QВ; номер кузову №3) 2012 року випуску, реєстраційний №2.

22.10.2015 видане Особі 1 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину жилого будинку за Адресою 7, квартири за Адресою 6, квартири за Адресою 11, що знаходяться в м.Сіверськ Бахмутського району Донецької області. На іншу 1/2 частину — ще не видано.

18.04.2016 видане Особі 1 додаткове свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину нежилого приміщення за Адресою 1, 1/2 (однієї-другої частини) жилого будинку за

Адресою 8, квартири за Адресою 12, що знаходяться в м.Сіверськ. На іншу 1/2 частину — видане Особі 2.

Рішенням Артемівського міськрайсуду від 10.06.2016, яке набрало законної сили 12.07.2016, за позивачем та відповідачем визнано право власності на 1/2 частину за кожним квартири за Адресою 5 та на 1/2 частину за кожним автомобіля марки BYD (модель S6 2.0L 483QВ) 2012 р.в.

Установлено, що сторони не досягли згоди щодо варіанту поділу зазначеного в позовній заяві спадкового майна в натурі <…>.

Позиція Верховного Суду

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (ч.1 ст.400 ЦПК).

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи

інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Звертаючись до суду із цим позовом, Особа 1 посилалась на відсутність домовленості між сторонами щодо поділу спірного спадкового майна в натурі, тому просила на підставі ч.1 ст.367 ЦК розподілити в натурі між співвласниками майно, що є у спільній частковій власності, для забезпечення окремого та самостійного користування частиною спільного майна, враховуючи стосунки, що склалися між сторонами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що між співвласниками спадкового майна не досягнуто домовленості у спосіб, запропонований позивачем, тому посилання позивача про те, що майно підлягає поділу між сторонами на підставі ст.367 ЦК є необґрунтованими.

Колегія суддів не погоджується з цими висновками судів, з огляду на таке.

Відповідно до положень ч.1 ст.1267, ч.1 ст.1278 ЦК частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Кожен зі спадкоємців має право на виділ його частки в натурі (ч.2 ст.1278 ЦК).

Спадщина належить спадкоємцям, які її прийняли, на праві спільної часткової власності (ч.4 ст.355 ЦК), а тому при її поділі застосовуються передбачені в гл.26 ЦК правила, що регулюють відносини спільної часткової власності. Якщо згоди про поділ спадщини досягти не вдалося, то поділ проводиться у судовому порядку відповідно до часток, які належать кожному із спадкоємців.

До схожих висновків дійшов ВС у справі №243/6275/16-ц у постанові від 22.01.2020.

Відповідно до чч.1, 2 ст.364 ЦК співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч.2 ст.183 цього кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Згідно з чч.1, 2 ст.367 ЦК майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

З урахуванням наведеного, виділ (поділ) між спадкоємцями частки спадщини в натурі проводиться з огляду на сукупність об’єктів, що складають спадщину, їх вартість з урахуванням можливості виділу в натурі такої частки.

До схожих висновків дійшов Верховний Суд України в ухвалі від 15.10.2008 у справі № 6-8108св08 та в постанові від 25.05.2016 у справі №6-692цс16.

Встановивши, що сторони по справі є частковими співвласниками кількох різних самостійних об’єктів (квартир, будинків, нежитлового приміщення, автомобіля) і не досягли згоди щодо їх поділу в натурі, суди належним чином не мотивували свого висновку про неможливість такого поділу в

натурі.

У разі існування спору щодо поділу майна між співвласниками, вирішити питання про поділ та компенсацію одній із сторін вартості майна в натурі це обов’язок суду, тому посилання на те, що співвласники не досягли згоди щодо поділу майна в натурі як підстава для відмови в позові по суті є ухиленням від вирішення спору.

Відмовляючи в задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що заявлені позивачем вимоги щодо розподілу між сторонами майна, яке вони отримали як спадкоємці, не відповідають вимогам ч.2 ст.1278 ЦК. Так, позивач просила виділити їй у натурі частини об’єктів нерухомого майна, які не є її частками, тобто не належать їй на праві власності, тоді як вона як спадкоємець має право на виділ в натурі саме її частки у спадщині.

Такі висновки суду суперечать матеріалам справи і вимогам закону.

Як випливає з матеріалів справи та визнається сторонами, як Особа 1 так і Особа 2 прийняли спадщину після смерті Особи 4 шляхом подання відповідних заяв та отримали свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину спадщини, яка складається з різних об’єктів (квартир, будинків, нежитлового приміщення, автомобіля). Також сторони є співвласниками 1/2 частини спадкового майна на підставі рішення суду.

На час розгляду справи спадкоємці, як співвласники спадкового майна, що є у спільній частковій власності, не виділили (поділили) у натурі свою частку ані в добровільному, ані в судовому порядку.

Таким чином, сторонам по справі, як частковим співвласникам належить не конкретна частина кожного зі спірних об’єктів

спадкового майна, а ідеальні частки прав власності на кожен об’єкт в цілому, тому безпідставним є посилання судів на те, що позивач просить виділити їй в натурі ту частину об’єктів, які не є її частками, оскільки саме виділ спадкоємцю його частки в натурі і є предметом цього спору.

Також однією з підстав для відмови у позові Особи 1 суди вказали відсутність доказів, що підтверджують вартість заявленого до поділу майна.

Разом з тим посилання суду на відсутність доказів вартості майна, заявленого до поділу, не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки у справі містяться свідоцтва про право на спадщину із зазначенням вартості кожного з об’єктів нерухомого майна та договір купівлі-продажу із зазначенням вартості спадкового автомобіля.

Крім того, у випадку незгоди відповідача із визначеною позивачем вартістю спадкового майна відповідач мав її спростувати належними та допустимими доказами.

При вирішенні цього спору суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не зверталась до суду про припинення права на частку в спільному майні в порядку ст.365 ЦК, а тому заявлені вимоги є безпідставними і необґрунтованими.

Статтею 365 ЦК врегульовано порядок припинення права на частку в спільному майні за вимогою інших співвласників.

Статті 364, 365 та 367 ЦК містять різні способи захисту прав співвласника майна. Разом з тим закон не заперечує можливість поділу майна в натурі між співвласниками (ст.367 ЦК) та не обмежує співвласника можливістю поділу лише у спосіб отримання компенсації вартості частки майна чи надання такої компенсації

іншому співвласникові (стст.364, 365 ЦК).

Судовою практикою ВСУ неодноразово визнавалась неможливість одночасного застосування стст.364 та 365 ЦК, які є різними за своєю правовою природою і кожна з них є окремою підставою для пред’явлення позову. Оскільки перша з них передбачає право співвласника на виділ в натурі частки із майна, що у спільній частковій власності, а друга — можливість за позовом інших співвласників припинити право особи на частку у спільному майні (ухвали ВСУ від 17.02.2010 у справі №6-6248св09, від 19.05.2010 у справі №6-23822св09).

Суд апеляційної інстанції, обмеживши право вибору позивачем способу захисту свого права шляхом припинення права на частку іншого співвласника, не зазначив жодних правових підстав для цього, а одночасно застосував норми стст.364, 365 ЦК, що є неможливим, оскільки ці норми є взаємовиключними.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач порушує питання про поділ спільного майна в натурі, а не про примусове припинення права Особа 2 на частку в спільному спадковому майні.

Обмежуючи право позивача на поділ спільного майна в натурі, що прямо передбачено законом, суди не врахували, що правовий режим спільної власності має враховувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Не дослідивши наведені обставини та докази, що їх підтверджують, суди попередніх інстанцій допустили порушення норми процесуального права — ст.263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості судового рішення, а також щодо повного та всебічного

з’ясування обставин справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин та призвело до ухвалення помилкових рішень, унаслідок чого спір між співвласниками щодо поділу майна в натурі залишився не вирішеним.

Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень ВС та меж перегляду справи в касаційній інстанції (ст.400 Цивільний процесуальний кодекс), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та норма матеріального права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, судами попередніх інстанцій належним чином не встановлені, не досліджено наявність обставин, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій не відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до ст.411 ЦПК є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись стст.400, 409, 411, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24.07.2019 та постанову Донецького апеляційного суду від 5.11.2019 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.