При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного зах

Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У червні 2020 року ТОВ «Роберт Бош» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ТОВ «Ленлайс» про захист прав інтелектуальної власності. Позивач просив заборонити ТОВ «Ленлайс» використовувати знак для товарів і послуг «BOSCH» за свідоцтвом України № НОМЕР_1 на знак для товарів і послуг «BOSCH» та заборонити ТОВ «Ленлайс» імпорт та продаж товарів із нанесеним знаком для товарів і послуг «BOSCH», вказаних у митних деклараціях типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/038936 від 11 червня 2020 року, типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/040590 від 17 червня 2020 року, типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/041786 від 22 червня 2020 року, типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/042619 від 24 червня 2020 року.

1.2. Також позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просив зупинити митне оформлення товарів та заборонити Галицькій митниці Держмитслужби здійснювати митне оформлення товарів, що містять об`єкт інтелектуальної власності - знак для товарів і послуг «BOSCH», отримувачем яких є ТОВ «Ленлайс», та вказаних у вищезазначених митних деклараціях. Заяву мотивовано тим, що виконання ймовірного рішення суду про задоволення позову є можливим виключно за умови зупинення митного оформлення товару на строк розгляду цієї справи, в іншому випадку відповідач завершить митне оформлення товару і останній буде випущений у вільний обіг. Заявник наголошував, що товар з огляду на його кількість ввозиться з метою перепродажу, тому є достатні підстави вважати, що товар буде перепроданий, що унеможливить виконання рішення суду.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 2 липня 2020 року задоволено заяву ТОВ «Роберт Бош» про забезпечення позову та вжито заходів до забезпечення позову шляхом заборони Галицькій митниці Держмитслужби здійснювати митне оформлення товарів, що містять об`єкт інтелектуальної власності - знак для товарів і послуг «BOSCH», отримувачем яких є ТОВ «Ленлайс», та вказаних у митних деклараціях типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/038936 від 11 червня 2020 року, типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/040590 від 17 червня 2020 року, типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/041786 від 22 червня 2020 року, типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/042619 від 24 червня 2020 року, до набрання рішенням у справі законної сили.

2.2. Суд дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення позову у випадку задоволення позовних вимог призведе до порушення прав інтелектуальної власності позивача, а відсутність відповідної ухвали про забезпечення позову надасть можливість відповідачу провести митне оформлення товару з ознаками контрафактності та використовувати його у господарській діяльності, що унеможливить ефективний захист прав позивача та в подальшому виконання рішення суду.

2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2020 року ухвалу Господарського суду Львівської області від 2 липня 2020 року скасовано; відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Роберт Бош» про забезпечення позову у справі № 914/1570/20.

2.4. Суд апеляційної інстанції вказав, що висновок місцевого господарського суду стосовно наявності правових підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову є передчасним, оскільки заявник не надав будь - яких доказів на підтвердження своїх доводів про те, що спірний товар ввозиться в Україну з метою перепродажу, разом з тим з матеріалів справи вбачається, що товари, на які встановлено заборону, придбані відповідачем на території Республіки Польща і у момент продажу ці товари перебували у цивільному обороті на вказаній території. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд апеляційної інстанції, зокрема, вказав, що господарський суд, здійснивши забезпечення позову, фактично унеможливив імпорт товару та його вільний обіг на території України, крім того, вказані дії є тотожними задоволенню вимог позову, тобто його вирішенню по суті.

5. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду

Щодо права на касаційне оскарження

5.18. Частиною другою статті 129 Конституції України в редакції, чинній до 29 вересня 2016 року, передбачалося забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт .

5.19. Відповідно положення процесуальних кодексів щодо забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду містили вказівку на випадки, у яких рішення суду не може бути предметом відповідної перевірки.

5.20. Як уже зазначалося вище, за статтею 129 Конституції Українив чинній редакції до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (частина перша статті 129 Конституції України).

5.21. Тож тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів.

5.22. Відповідно предметом аналізу Великої Палати Верховного Суду є передусім те, які зміни відбулися у процесуальному законодавстві після зміни конституційної моделі інституту касаційного оскарження та чи є процесуальні норми, які визначають право на касаційне оскарження ухвал та порядок його реалізації чіткими, зрозумілими, що не викликають їх неоднозначного тлумачення та застосування.

6. Процесуальне законодавство щодо порядку касаційного оскарження судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду заяви про забезпечення позову в судах першої та апеляційної інстанцій

6.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 грудня 2020 року справу № 914/1570/20 разом із касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказуючи про необхідність при розгляді касаційної скарги в порядку господарського судочинства (тобто за приписами ГПК України) відступити від правового висновку, викладеного у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду у справі № 753/22860/17 у межах застосування приписів цивільного процесуального законодавства, викладених у Цивільному процесуальному кодексу України (далі - ЦПК України), щодо неможливості касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, постанови апеляційного суду, згідно з якою така ухвала залишена без змін, ухвали апеляційного суду, згідно з якою він відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, а також постанови апеляційного суду, згідно з якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та відмовлено у задоволенні відповідної заяви. В ухвалі йдеться також про особливості правового регулювання правовідносин у сфері інтелектуальної власності, у зв`язку з чим і запроваджувалася можливість вжиття в судовому порядку процесуальних дій до подання позову.

6.2. У зв`язку з цим для з`ясування подібності правовідносин Велика Палата Верховного Суду аналізує положення відповідних процесуальних норм ГПК України, ЦПК України та Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо порядку здійснення апеляційного та касаційного оскарження як у чинній редакції, так і в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року.

Аналіз положень процесуальних кодексів (ГПК України, ЦПК України, КАС України) у чинній редакції

6.17. У процесуальних кодексах у редакції відповідно до Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» законодавцем внесені зміни у норми, які регулюють інститут забезпечення позову, а також порядок та об`єкти апеляційного та касаційного оскарження.

6.18. Відповідно до положень статті 140 ГПК України, якою визначено порядок розгляду заяви про забезпечення позову, ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено (частина восьма вказаної статті Кодексу). Аналогічні положення містять також частина десята статті 153 ЦПК України та частина восьма статті 154 КАС України.

6.19. Частина друга статті 254 ГПК України надає учасникам справи, особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу.

6.20. До таких ухвал, наведених у частині першій статті 255 ГПК України, належать, зокрема, ухвали суду першої інстанції: прозабезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову (пункт 3); про скасування забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову, відмову у скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову (пункт 4); про зустрічне забезпечення, зміну чи скасування зустрічного забезпечення (пункт 5).

6.21. За наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, про що у кожному з наведених випадків ухвалює судове рішення у вигляді постанови.

6.22. У статті 287 ГПК України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі.

6.23. Між тим, відповідно до змісту пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи тапостанову апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

6.24. За змістом пункту 2 частини першої статті 287 ГПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на: ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини першої статті 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

6.25. За приписами ж пункту 3 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу, зокрема, на ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення.

6.26. У цивільному судочинстві стаття 353 ЦПК України передбачає, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, зокрема, ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову; скасування забезпечення позову, відмови в скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову або відмови у забезпеченні позову; зустрічного забезпечення або зміни чи скасування зустрічного забезпечення (пункти 3, 4, 5 частини першої відповідної статті), а право касаційного оскарження передбачено положеннями частини першої статті 389 ЦПК України, зокрема, щодо ухвал суду першої інстанції, вказаних у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

6.27. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

6.28. Частиною третьою цієї ж статті передбачено оскарження ухвал суду апеляційної інстанції, зокрема, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення,

6.29. Загальні правила апеляційного оскарження в адміністративному судочинстві передбачають, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається (стаття 293 КАС України).

6.30. У статті 294 КАС України зазначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, зокрема, ухвали суду першої інстанції щодо: забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, скасування забезпечення позову, відмови у забезпеченні позову, відмови у заміні заходу забезпечення позову або скасуванні забезпечення позову (пункт 2 частини першої зазначеної вище статті).

6.31. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом (частина перша статті 328 КАС України).

6.32. Щодо касаційного оскарження ухвали, то частиною другою статті 328 КАС України вказано, що у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

6.33. За статтею 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду;

3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд;

4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині;

5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині;

6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині;

7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті.

6.34. За змістом статей 309-312 ГПК України повноваження суду касаційної інстанції у таких випадках стосуються судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, тобто, рішень та ухвал.

6.35. Таке саме регулювання щодо повноважень суду касаційної інстанції міститься й у приписах ЦПК України та КАС України.

6.36. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення ГПК України, ЦПК України, КАС України, які регулюють апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду заяви про забезпечення позову, містять текстові розбіжності. Ці розбіжності не є такими, що зумовлюють різний зміст відповідної процесуальної дії залежно від юрисдикції спору, а застосування наведених вище процесуальних норм має бути однаковим як для господарського, так і для цивільного судочинства.

6.37. Сукупний аналіз наведених вище процесуальних норм вказує на те, що підлягають перегляду в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, а також постанови суду апеляційної інстанції, якими такі ухвали залишено без змін.

6.38. Відповідно ухвали суду першої інстанції про відмову у скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову, а також постанови суду апеляційної інстанції, якими такі ухвали залишено без змін, касаційному оскарженню не підлягають.

6.39. Процесуальні норми, які визначають обсяг права на касаційне оскарження таких ухвал (та, відповідно, постанов про залишення цих ухвал без змін, прийнятих апеляційним судом), є чіткими, зрозумілими, не викликають їх неоднозначного тлумачення та застосування.

6.40. При цьому в разі буквального застосування приписів процесуального законодавства щодо оскарження у касаційному порядку постанов суду апеляційної інстанції, прийнятих за наслідками перегляду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, вбачається їх фактичне розрізнення залежно від наслідків такого перегляду (залишено ухвали без змін, чи змінено їх або скасовано повністю чи частково).

6.41. Такі процесуальні критерії щодо допуску до перегляду судового рішення касаційним судом залежно від змісту судового рішення після зміни конституційної моделі інституту касаційного оскарження спричиняють неоднозначне розуміння та застосування норми закону в частині права на касаційне оскарження постанов суду апеляційної інстанції, якими залишено ухвали суду першої інстанції без змін, змінено їх або скасовано повністю чи частково.

6.42. У цьому випадку розбіжності в тлумаченні та застосуванні положень процесуального законодавства не пов`язані саме з особливостями правового регулювання правовідносин у сфері інтелектуальної власності, як про те зазначалося Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а мають загальний характер.

6.43. Загалом сутність вирішення будь - якого спору має на меті вирішення та розв`язання конфліктної ситуації, разом з тим різне формулювання будь - якого з принципів або вимог процесуального кодексу або суто обмежене його тлумачення іноді призводить до буквального його розуміння. Саме такий підхід (орієнтація на сутність проблеми, що виникла, а не на формальному зосередженні на визначенні, як у даному випадку, предмета оскарження) є основним у вирішенні спірних питань і підлягає більш широкому розумінню. Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

6.44. Оскільки наведені в процесуальномузаконі критерії щодо можливості касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, прийнятої за наслідками перегляду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, не є чіткими та зрозумілими, при тому, що процесуальний інститут забезпечення позову має істотне значення для забезпечення можливості судового захисту та виконання судового рішення, то положення пункту 2 частини першої статті 287 ГПК України слід тлумачити так, що постанова суду апеляційної інстанції, яка за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції про задоволення заяви містить висновок про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.

7. Щодо відступу від висновку стосовно застосування норми права Великою Палатою Верховного Суду

7.1. За приписами частини четвертої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

7.2. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, від якої вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу місцевого суду про відмову в забезпеченні позову та, відповідно, задоволено заяву про забезпечення. Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі залишила без змін постанову апеляційного суду, погодившись із висновками суду щодо наявності підстав для забезпечення позову.

7.3. При цьому щодо можливості касаційного оскарження Верховний Суд у пунктах 15-17 цієї постанови вказав таке:

«15. Пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України звужує перелік об`єктів касаційного оскарження порівняно з переліком об`єктів оскарження апеляційного. Тому не всі ухвали суду першої інстанції, які можна оскаржити окремо від рішення суду в апеляційному порядку, можна оскаржити окремо від рішення суду і в касаційному порядку. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим поширення пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України на всі постанови апеляційного суду, прийняті за наслідками перегляду ухвал суду першої інстанції, що підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, але не можуть бути оскаржені в касаційному порядку.

16. Оскільки на ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову після її перегляду в апеляційному порядку за змістом пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України можна подати касаційну скаргу, Велика Палата Верховного Суду вважає, що і прийняту за результатами перегляду вказаної ухвали постанову суду апеляційної інстанції, який таку ухвалу залишив без змін, теж можна оскаржити до суду касаційної інстанції.

17.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що з огляду на відсутність у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України серед ухвал суду першої інстанції, які підлягають касаційному оскарженню, ухвали цього суду про відмову у забезпеченні позову (пункт 4 частини першої статті 353 ЦПК України), неможливим є як касаційне оскарження такої ухвали, так і касаційне оскарження постанови апеляційного суду, згідно з якою така ухвала залишена без змін. Це обмеження права на оскарження не шкодить суті права особи, зацікавленої у забезпеченні позову, оскільки вона може повторно звернутися із заявою про таке забезпечення до суду першої інстанції за наявності для цього підстав».

7.4. Підстави для відступу від наведених вище висновків відсутні.

7.5. Водночас Верховний Суд у постанові від 15 вересня 2020 року вказав:

- «Аналогічно згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України у касаційному порядку можливо оскаржити, зокрема, ухвалу суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову, тобто про таке забезпечення, і неможливо оскаржити ухвалу суду апеляційної інстанції щодо відмови у забезпеченні позову, тобто про таку відмову. Іншими словами, у касаційному порядку можна оскаржити ухвалу суду апеляційної інстанції, яка передбачає вжиття заходів забезпечення позову. Тоді як ухвала, згідно з якою апеляційний суд відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, касаційному оскарженню не підлягає. Це обмеження права на оскарження не шкодить суті права особи, зацікавленої у забезпеченні позову, оскільки вона може повторно звернутися із заявою про таке забезпечення до суду апеляційної інстанції за наявності для цього підстав» (речення третє - шосте пункту 18);

- «Оскільки за змістом пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України відсутня процесуальна можливість оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у забезпеченні позову, так само неможливим є касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції, згідно з якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та відмовлено у задоволенні відповідної заяви. Таке обмеження не позбавляє учасника справи права на повторне звернення із заявою про забезпечення позову до суду першої інстанції за наявності для цього підстав» (пункт 23);

- «Обмеження права на касаційне оскарження …постанови апеляційного суду, згідно з якою відмовлено у забезпеченні позову за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову…, не нівелюють для учасника справи можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ настільки, щоби завдати шкоди самій суті цього права» (речення друге пункту 24);

- «Критерієм для касаційного оскарження постанов апеляційного суду за наслідками перегляду ухвал суду першої інстанції про забезпечення позову або про відмову у такому забезпеченні є зміст дій апеляційного суду, а саме те, чи підтримав він висновки суду першої інстанції про забезпечення позову або чи забезпечив позов за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні. Якщо на питання відповісти ствердно, відповідні постанови апеляційного суду можуть бути предметом касаційного оскарження. Іншими словами, крім ухвали суду апеляційної інстанції про забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 389 ЦПК України), у касаційному порядку можна оскаржити ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та постанову апеляційного суду про залишення зазначеної ухвали без змін, а також постанову апеляційного суду про забезпечення позову, прийняту за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні. Якщо апеляційний суд погодився з відмовою суду першої інстанції у забезпеченні позову чи скасував вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову, учасник справи, який подавав заяву про вжиття таких заходів до суду першої інстанції, за наявності підстав не позбавлений можливості знову подати відповідну заяву до цього суду» (пункт 30).

7.6. Пункт 3 частини першої статті 287 ГПК України (відповідно, пункт 3 частини першої статті 389 ЦПК України) регламентує перегляд у касаційному порядку ухвал суду апеляційної інстанції, які стосуються питань забезпечення позову, прийнятих у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду, а не постанов суду. У касаційному порядку можуть переглядатися ухвали суду апеляційної інстанції, якими позов був забезпечений уперше, не в порядку оскарження відповідної ухвали суду першої інстанції з цих питань, а під час розгляду апеляційної скарги на рішення суду, що відповідає змісту частини другої статті 136 ГПК України, де зазначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Чинне процесуальне законодавство передбачає щонайменше один перегляд судового рішення щодо забезпечення позову окремо від рішення суду по суті спору (частина восьма статті 140, пункти 3, 4 частини першої статті 255, пункти 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України)

7.7. Тож враховуючи викладене, проаналізувавши правові позиції у справі № 753/22860/17 у частині висновків про неможливість оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про відмову в забезпеченні позову та про неможливість касаційного оскарження постанови апеляційної інстанції, якою скасовано вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову, Велика Палата Верховного Суду вважає невиправданими такі обмеження та відступає в цій частині від висновків, наведених вище у пункті 7.5. цієї постанови, та зазначає, що у касаційному порядку можуть окрім інших переглядатися ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову (тобто, як ухвали, якими задоволено заяву про забезпечення позову, так і ухвали, якими відмовлено у такому забезпеченні), а також постанови суду апеляційної інстанції, якими скасовано вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову.

8. Щодо розгляду заяви про забезпечення позову

8.1. У силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

8.2. Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

8.3. За змістом статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Позов, зокрема, забезпечується в тому числі забороною відповідачу вчиняти певні дії, зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності.

8.4. При цьому, зважаючи на практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову, під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

8.5. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

8.6. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

8.7. За частиною одинадцятою статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

8.8. Слід зауважити, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

8.9. Скасовуючи ухвалу місцевого суду про забезпечення позову, апеляційний господарський суд вказав, що, задовольняючи заяву про забезпечення, суд фактично унеможливив імпорт спірного товару та його вільний обіг на території України, що по змісту є тотожним задоволенню позовних вимог про заборону імпорту та продажу товару.

8.10. Крім того, в порушення вимог процесуального кодексу щодо обов`язку доказування і подання доказів, звертаючись із заявою про забезпечення позову, заявник не зазначив, чи містились на маркуванні спірної партії товарів торговельної марки ВОSCH будь-які застереження (обмеження, заборони) на купівлю-продаж для цілей використання (експлуатації) поза межами Республіки Польща, зокрема про те, що товари призначені лише для цієї країни і не можуть використовуватись (експлуатуватись) на території інших держав.

8.11. Отже, суд апеляційної інстанції, дослідивши висновки, викладені в ухвалі про забезпечення позову, враховуючи принципи співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.3. З огляду на викладене постанова Західного апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2020 року підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга ТОВ «Роберт Бош» - без задоволення.

10. Щодо розподілу судових витрат

10.1. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи, покладаються на скаржника.