. ОСОБА_1 була звільнена відповідачем з роботи за прогул. Позивачка вважала звільнення незаконним та звернулась до суду із цим позовом, посилаючись на те, що до закінчення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років вона подала роботодавцю заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді, яка згідно з вимогами закону надається в обов`язковому порядку. Позивачка зазначала, що на момент звільнення перебувала у відпустці, що унеможливлює звільнення її за прогул. Суд першої інстанції у позові відмовив, оскільки після подання заяви про відпустку у зв`язку з потребою дитини в домашньому догляді позивачка не дочекалася наказу про таку відпустку, тобто скористалась нею самовільно (без згоди роботодавця), що визнається прогулом та може бути підставою звільнення. Суд апеляційної інстанції з висновками районного суду не погодився, скасував рішення суду попередньої інстанції, задовольнив позов у цій справі та вказав, що відпустка у зв`язку з потребою дитини в домашньому догляді надається матері дитини в обов`язковому порядку за умови її волевиявлення (відповідної заяви) та подання медичної довідки, що підтверджує необхідність такої відпустки. При цьому від волі роботодавця надання такої відпустки не залежить, тому чекати видання наказу позивачка не була зобов`язана, у зв`язку із чим не вчиняла прогул.
2. Завданням Великої Палати Верховного Суду в цій справі є забезпечення єдиної практики розгляду подібних спорів та роз`яснення правильного застосування положень трудового законодавства, а саме пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (звільнення працівника за прогул) у поєднанні з положеннями частини першої статті 181 цього Кодексу (порядок надання відпустки для догляду за дитиною) в контексті обов`язковості для працівника дочекатися наказу роботодавця про таку відпустку для можливості скористатися відповідною соціальною гарантією.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Обставини справи, встановлені судами
26. Суди встановили, що ОСОБА_1 працювала економістом зі збуту відділу збуту у ТОВ «Амальгама люкс» за строковим трудовим договором, укладеним на строк з 12 січня 2009 року до 29 грудня 2010 року.
27. До закінчення строкового трудового договору, а саме 23 червня 2010 року, позивачці була надана відпустка по догляду за дитиною тривалістю до 04 травня 2013 року.
28. Згодом наказами по підприємству ОСОБА_1 у зв`язку з народженням ще двох дітей були надані відпустки по догляду за дітьми до досягненням ними трьох років, у тому числі по догляду за донькою ОСОБА_2 , тривалістю з 03 грудня 2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 .
29. 26 вересня 2018 року ОСОБА_1 отримала довідку ЛКК про потребу доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у домашньому догляді починаючи з 08 жовтня 2018 року. У вказаній довідці зазначено, що вона дійсна до 07 жовтня 2019 року.
30. Апеляційний суд установив, що оригінал довідки ЛКК та заяву з проханням надати відпустку по догляду за дитиною ОСОБА_2 тривалістю, зазначеною в медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку, за твердженням позивачки, вона завчасно, а саме 04 жовтня 2018 року, надала через співробітників відділу збуту своєму безпосередньому керівнику - начальниці відділу збуту ТОВ «Амальгама люкс» для подальшої передачі генеральному директору для видачі наказу.
31. Згодом позивачка цікавилася долею своєї заяви в телефонному режимі, але, не дочекавшись копії наказу про надання відпустки, 16 жовтня 2018 року надіслала на ім`я генерального директора повторну заяву щодо вирішення долі попередньо наданої нею заяви, яка отримана відповідачем 18 жовтня 2018 року.
32. Апеляційний суд указав, що на підтвердження таких обставин справи позивачка надала копії довідки ЛКК від 26 вересня 2018 року і повторної заяви від 16 жовтня 2018 року, зворотнє повідомлення від 18 жовтня 2018 року, а також флешнакопичувачі із записами телефонних розмов 09 жовтня 2018 року з працівниками ТОВ «Амальгама люкс», оригінал яких є в її мобільному телефоні, який досліджено під час засідання апеляційного суду, що підтверджує передачу поданих нею завчасно документів через співробітників для надання генеральному директору товариства.
33. Заперечуючи проти подання заяви про надання відпустки та доданої до неї довідки ЛКК, відповідач надав суду копію журналу вхідної кореспонденції та доповідну записку начальниці відділу збуту ТОВ «Амальгама люкс», якій, за посиланнями позивачки, така заява була надана, про те, що вона не отримувала від позивачки таких документів для надання генеральному директору товариства.
Мотивувальна частина
41. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, перевірила доводи, наведені в касаційній скарзі та відзивах на неї, і вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
42. Оскаржуване судове рішення апеляційного суду підлягає зміні в частині розподілу апеляційним судом судових витрат, а в іншій частині - залишенню без змін.
Позиція Великої Палати Верховного Суду для вирішення подібної категорії спорів та застосовані норми права
43. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
44. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
45. Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1 Конституції України).
46. У статті 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
47. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
48. Особливе місце в системі конституційних прав людини й громадянина посідають соціальні права і свободи, які надають людині можливість задовольняти свої соціальні потреби та інтереси.
49. Соціальні права та свободи людини і громадянина - це міра можливої поведінки або діяльності людини в соціальній сфері, що передбачає задоволення законних інтересів і потреб у сфері трудової діяльності, соціального захисту та охорони здоров`я.
50. Одними з основних серед соціальних прав та свобод людини є право на працю, право на відпочинок, а також право на відпустки.
51. Відповідно до положень статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
52. За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
53. Згідно із частиною першою статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
54. Європейський суд з прав людини вказав, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у межах трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11, пункт 165).
55. З урахуванням положень частини першої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського суду з прав людини слід зробити висновок, що обмеження наданих особі соціальних гарантій у сфері трудової діяльності та, як наслідок, звільнення без дотримання вимог закону охоплюється поняттям «приватне життя», захист якого гарантується державою згідно з відповідними конвенційними зобов`язаннями.
56. Завданням Великої Палати Верховного Суду в цій справі є вирішення питання щодо необхідності відступити від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, забезпечення єдиної практики розгляду спорів та роз`яснення правильного застосування положень трудового законодавства, а саме пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (звільнення працівника за прогул) у поєднанні з положеннями частини першої статті 181 цього Кодексу (порядок надання відпустки для догляду за дитиною) в контексті обов`язковості для працівника дочекатися наказу роботодавця про таку відпустку для можливості скористатися відповідною соціальною гарантією.
57. Щодо спорів указаної категорії Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
58. Право на відпочинок усім працівникам гарантовано статтею 45 Конституції України, КЗпП України, Законом України «Про відпустки» та іншими нормативно-правовими актами України.
59. Так, згідно зі статтею 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується, зокрема, гарантованим наданням працівнику відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади) та заробітної плати, якщо таке передбачене законодавством.
60. Статтею 4 Закону України «Про відпустки» встановлено основні види відпусток:
1) щорічні відпустки:
основна відпустка;
додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;
додаткова відпустка за особливий характер праці;
інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням;
3) творча відпустка;
3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях;
4) соціальні відпустки:
відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами;
відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
відпустка у зв`язку з усиновленням дитини;
додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи;
5) відпустки без збереження заробітної плати.
61. За критерієм оплачуваності відпустки поділяються на оплачувані та без збереження заробітної плати.
62. Залежно від обов`язковості надання відпустки для роботодавця відпустки можна поділити на ті, які роботодавець зобов`язаний надати, та ті, надання яких є правом роботодавця на власний розсуд.
63. Предметом розгляду цієї справи є право особи на відпустку в разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, яка надається в обов`язковому порядку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
64. Велика Палата Верховного Суду враховує, що указане право віднесене законодавцем до відпусток без збереження заробітної плати (розділ VI Закону України «Про відпустки»), а не до соціальних відпусток (розділ IV цього Закону), однак право на відпустку у зв`язку з потребою дитини в домашньому догляді має вочевидь соціальний характер, оскільки стосується забезпечення соціальних прав працевлаштованих батьків.
65. Соціальна відпустка - це вид відпусток соціального характеру, що надається працівникам із сімейними обов`язками з метою належного їх виконання, а також відпочинку, відновлення фізичних, морально-психологічних та інтелектуальних затрат на виконання трудового договору відповідно та у порядку, передбаченому законом.
66. У цьому разі слово «соціальна» підкреслює державний інтерес, державні гарантії та державне фінансування певної стадії трудових відносин - відпустки у зв`язку з виконанням батьківських обов`язків чи сімейних функцій та іншими випадками тимчасової непрацездатності.
67. Призначення соціальних відпусток спрямоване на: 1) підвищення ефективності права на працю; 2) ефективне та гнучке функціонування трудових відносин; 3) відновлення працівником зусиль, спрямованих на виконання трудової функції та інших трудових обов`язків; 4) здійснення працівниками функції батьківства та інших тісно пов`язаних із ним функцій.
68. Захист материнства в Україні, зокрема, визначений у статті 24 Конституції України як створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю із материнством, правова, моральна та матеріальна підтримка материнства та дитинства, включаючи надання різноманітних видів відпусток та інших спеціальних пільг матерям. Конвенція ООН про права дитини 1998 року (ратифікована Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року № 789-XII), зокрема, проголошує, що кожна дитина має право на життя, батьків і право на особливу турботу й допомогу. Це положення безпосередньо корелюється із закріпленням у законодавстві цілої низки спеціальних відпусток, які надаються матерям (батькам), задля виховання дитини.
69. Відповідно до частини шостої статті 179 КЗпП України у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
70. Відповідна гарантія передбачена і статтями 2, 25 Закону України «Про відпустки».
71. Право визначених законом осіб на відпустку у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, можна віднести до фундаментальних прав, яке охоплює гарантійні компоненти конституційного, міжнародного та законодавчого рівнів, а отже, потребує особливої уваги та захисту.
72. Саме причинно-наслідковий зв`язок стану здоров`я дитини є підставою для отримання такого виду відпустки, де волевиявлення батьків як працівників є скоріше вимушеним кроком, аніж безстороннім волевиявленням. Можливість перебування у такій відпустці передбачена для створення сприятливого для батьків та дитини середовища, коли дитина цього найбільше потребує для її здоров`я та розвитку, що відповідає її найкращим інтересам.
73. Згідно із частиною сьомою статті 179 КЗпП України відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, що також кореспондується із положеннями Закону України «Про відпустки».
74. Відповідно до частини першої статті 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
75. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що частиною першою статті 181 КЗпП України визначено саме порядок надання указаних відпусток, а не права та обов`язки учасників трудових відносин у зазначеному процесі.
76. Для реалізації права на відпустку без збереження заробітної плати, гарантованого статтями 2, 25 Закону України «Про відпустки» та частиною шостою статті 179 КЗпП України, працівнику необхідно підтвердити факт хвороби дитини медичним висновком, оформити своє волевиявлення у відповідній письмовій заяві та повідомити про свій намір роботодавця.
77. У випадку дотримання наведеного порядку працівник вважається таким, що реалізував гарантоване державою право на отримання відпустки без збереження заробітної плати. Кадрове оформлення (видача відповідного наказу роботодавця) поданої заяви про відпустку не є юридичним фактом, з яким пов`язується виникнення у працівника права на відпустку за статтею 25 Закону України «Про відпустки» та частиною шостою статті 179 КЗпП України.
78. Відпустка без збереження заробітної плати для догляду за дитиною (не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку) стосується працівників, які на момент написання заяви про надання такої відпустки безпосередньо не виконують трудової функції та вже перебувають удома, тобто роботодавець при плануванні своєї господарської діяльності не враховує інтелектуальний капітал та фізичну працю працівників, що перебувають у таких відпустках.
79. У справі, яка розглядається, важливим є те, що право на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною прямо пов`язане з потребою дитини в домашньому догляді, тобто при наданні вказаного виду відпусток інтереси виробництва не можуть превалювати над інтересами дитини працівника, яка потребує домашнього догляду. Сторони трудового договору умов надання цієї відпустки не узгоджують, як і остаточного рішення - чи надавати таку відпустку, керівник не приймає.
80. Уже сам факт перебування дитини з потребою домашнього догляду під доглядом працівника унеможливлює фізичний вихід останнього на роботу, відповідно очікування на робочому місці наказу роботодавця про надання відпустки призведе до порушення прав хворої дитини та того з батьків, хто здійснює догляд і потребує відпустки для цієї мети.
81. З урахуванням викладеного право на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною вважається реалізованим з моменту надання відповідної заяви роботодавцеві з підтвердженням хвороби дитини медичним висновком.
82. Інший підхід призведе до обмеження прав осіб, які здійснюють догляд за дітьми до досягнення ними трьох років або дітей, які потребують домашнього догляду згідно з відповідним медичним висновком, і негативно вплине на соціальне забезпечення таких осіб та дітей, що є неприпустимим у демократичному суспільстві, де людина є найвищою соціальною цінністю (статті 1 та 3 Конституції України).
83. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
84. Розглядаючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
85. З урахуванням викладеного звільнення за прогул (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України) працівника, який належним чином повідомив роботодавця про волевиявлення щодо отримання відпустки по догляду за дитиною та у зв`язку із цим не вийшов на роботу в указану ним дату, є незаконним.
Щодо необхідності відступу від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
86. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
87. Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
88. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
89. Трудове право по своїй суті є невід`ємною частиною приватного права.
90. Саме в межах приватного права воно виникло, розвивалось, а згодом і відокремилось в окрему галузь.
91. У трудовому праві домінує диспозитивний метод правового регулювання, а імперативні норми виконують радше функцію гарантій соціально-трудових прав та компенсацій за їх порушення.
92. З цих підстав правовому регулюванню у сфері праці не притаманна надмірна врегульованість відносин, на відміну від публічно-правових відносин, де кожен крок їх суб`єктів визначається імперативними нормами.
93. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, формулюючи підстави для передання справи № 487/8206/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав, що існує потреба відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 7 листопада 2019 року у справі № 1740/2481/18 та від 9 липня 2020 року у справі № 803/1883/17, згідно з якими сам факт подання заяви (рапорту) роботодавцю про надання відпустки не є підставою для того, щоб працівник перебував у такій відпустці, оскільки таке право особи повинне бути належним чином реалізованим та підтвердженим (наказом або розпорядженням). Керуючись тим, що наказ чи розпорядження про надання позивачам відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не приймалися, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду виснував, що позивачі протиправно не вийшли на роботу, а тому оскаржувані накази про звільнення їх з публічної служби є законними.
94. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що, на відміну від справи № 487/8206/18, у справах № 803/1883/17 та № 1740/2481/18 спірні правовідносини виникли через застосування до позивачів - публічних службовців дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення. Водночас обставини, що слугували підставою для звільнення позивачів (відсутність на роботі без поважних причин (вчинення прогулів)), доводи, якими позивачі обґрунтовували незаконність свого звільнення (перебування у відпустці для догляду за дитиною), а також застосовне правове регулювання є подібними.
95. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43 - 45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 9 лютого 2021 рокуу справі № 381/622/17 (пункт 41)).
96. З огляду на наведені у цій постанові висновки для забезпечення ефективного захисту прав працівників Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне у цій справі конкретизувати висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 7 листопада 2019 року у справі № 1740/2481/189 та від 09 липня 2020 року у справі № 803/1883/17, за змістом яких вважається прогулом та є підставою для звільнення невихід на роботу працівника, який подав заяву про відпустку для догляду за дитиною, втім остання не була оформлена наказом чи розпорядженням роботодавця.
97. Велика Палата Верховного Суду вважає, що право на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною вважається реалізованим з моменту подання працівником належним чином оформленої заяви з доданими до неї відповідними підтвердними документами, а тому незаконним є звільнення за прогул працівника, який належним чином подав таку заяву, тобто повідомив роботодавця про волевиявлення щодо отримання відпустки для догляду за дитиною та у зв`язку із цим не вийшов на роботу у вказану ним дату.
98. Якщо Велика Палата Верховного Суду конкретизувала висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений, зокрема, в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду, згідно із частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 43) і № 727/2878/19 (пункт 40), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17(пункт 44)).
Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду у цій справі по суті спору
99. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
100. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
101. Позов в цій справі направлений на захист установлених державою соціальних гарантій та відновлення передбачених законом трудових прав позивачки.
102. У цій справі суди встановили, що 26 вересня 2018 року, до закінчення відпустки, наданої на підприємстві позивачці для догляду за дитиною до трьох років, ОСОБА_1 отримала довідку ЛКК про потребу доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у домашньому догляді починаючи з 08 жовтня 2018 року. В указаній довідці зазначено, що вона дійсна до 07 жовтня 2019 року.
103. Апеляційний суд установив, що позивачка завчасно (до закінчення відпустки по догляду за дитиною до трьох років) отримала довідку ЛКК про необхідність дитини в домашньому догляді у зв`язку із встановленим захворюванням та надала її роботодавцю у спосіб, який згідно із поясненням позивачки був звичний та прийнятний для обох учасників цих трудових правовідносин. Заперечення відповідача в цій справі апеляційний суд правильно визначив як недостатні, оскільки відповідач не надав доказів того, що інші заяви, зокрема і позивачки, які задовольнялися товариством, подавалися у будь-який інший спосіб (безпосередньо генеральному директору або офіційно реєструвалися в журналі вхідної кореспонденції тощо), тобто відповідач не довів належним чином своїх заперечень проти позову, що є його процесуальним обов`язком.
104. Зі змісту оскаржуваного судового рішення убачається, що суд надав належну оцінку зібраним у справі доказам, достатньо повно встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
105. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 77 - 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій справі по суті спору
106. Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що позивачка подала заяву про надання відпустки та довідку ЛКК про потребу дитини у домашньому догляді, тобто скористалася своїм установленим законом правом на відпустку по догляду за дитиною, передбачену частиною шостою статті 179 КЗпП України, та врахувавши, що такий вид відпустки відповідно до вимог закону за наявності підтверджуючих документів надається роботодавцем в обов`язковому порядку і згоди роботодавця на таку відпустку закон не вимагає, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що перебування позивачки у відповідній відпустці унеможливлює звільнення останньої за прогул на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку із чим наказ про звільнення позивачки з роботи підлягає скасуванню з поновленням її на посаді.
107. Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскаржуваного рішення спростовуються отриманою позивачкою довідкою ЛКК про потребу дитини в домашньому догляді, матеріалами справи в їх сукупності та аргументованими висновками суду апеляційної інстанції.
108. Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд залишив поза увагою висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1412цс17, згідно з яким невихід на роботу у зв`язку із самовільним використанням працівником відпустки без повідомлення роботодавця визнається прогулом і може бути причиною звільнення працівника, є необґрунтованими, оскільки за установленими апеляційним судом обставинами, які Верховний Суд не може переоцінювати, ОСОБА_1 дотрималась процедури повідомлення роботодавця про намір скористатися спірною відпусткою, тому самовільного використання відпустки не відбулося.
109. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 712/9213/18 (провадження № 14-108цс20) відступила від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1412цс17, що також спростовує указані доводи касаційної скарги.
110. Доводи касаційної скарги по суті спору є аналогічними аргументам відповідача, неодноразово викладеним у запереченнях на позов та апеляційну скаргу, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.
111. Аналізуючи питання обсягу досліджених доводів скаржника по суті спору та їх відображення в судовому рішенні апеляційного суду, питання вичерпності висновків, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
112. Доводи касаційної скарги по суті спору в їх сукупності зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду у відповідній частині, помилкового розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.
_03_03.png)
