Сам лише факт неотримання заявником поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вв

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою про скасування постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження.

Скарга мотивована тим, що на виконанні державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві) Гречуха О. Я. знаходився виконавчий лист, виданий Шевченківським районним судом міста Києва на виконання рішення цього суду від 15 квітня 2001 року у справі

№ 2-6236/11, яким зобов`язано голову Київської міської профспілкової організації працівників нафтової та газової промисловості ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 інформацію на питання, зазначені в її інформаційному запиті від 22 жовтня 2008 року щодо розміру посадового окладу та середньої заробітної плати інженера в газовій промисловості Публічного акціонерного товариства «Інжинірингово-виробниче підприємство «ВНІПІТРАНСГАЗ»». На виконання постанови про відкриття виконавчого провадження ОСОБА_2 листом від 17 листопада 2014 року вих. № 61 поінформувала заявницю про неможливість надати запитувану нею інформацію з огляду на її конфіденційність.

02 грудня 2014 року державний виконавець виніс постанову про закриття виконавчого провадження у зв`язку з виконанням рішення суду в повному обсязі.

Посилалася на відсутність фактичного повного виконання рішення суду та підстав для закриття виконавчого провадження державним виконавцем.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 22 грудня 2016 року скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, а саме: визначитись із суб`єктним складом, залучити державного виконавця, дії якого оскаржує скаржник, надати суду виправлену редакцію скарги, її копії та копії всіх документів, що додаються до неї відповідно до кількості учасників процесу, а також надати належні та допустимі докази ознайомлення заявниці із оскаржуваною постановою про закриття виконавчого провадження у зв`язку із отриманням 06 грудня 2016 року листа Головного територіального управління у м. Києві.

Копія ухвали від 22 грудня 2016 року направлена судом першої інстанції за адресою вказаною заявницею у скарзі, тричі: 05 січня, 21 лютого та 10 березня 2017 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2017 року скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявниці у зв`язку з неусуненням нею недоліків скарги.

Не погоджуючись із постановленою ухвалою суду від 23 березня 2017 року, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, а також порушила питання про поновлення процесуального строку на її оскарження.

В апеляційній скарзі посилалася на те, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права. Стверджувала, що вона не отримувала копії ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 22 грудня 2016 року про залишення її скарги без руху, а тому суд першої інстанції не мав підстав для визнання її скарги неподаною та повернення. Просила ухвалу від 22 грудня 2016 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено, поновлено ОСОБА_1 процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2017 року, відкрито апеляційне провадження в справі за її апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2017 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою у грудні 2016 року. Неодноразово направлені на її адресу поштові відправлення з оскаржуваною ухвалою повернулися до суду першої інстанції без вручення за закінченням терміну зберігання. З`ясувати інформацію щодо руху ініційованої нею справи заявниця вирішила лише 20 січня 2020 року, тобто більше ніж через три роки, що свідчить про відсутність належної зацікавленості у її розгляді. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Встановлено, що ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 22 грудня 2016 року скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з тих підстав, що нею не зазначено в скарзі державного виконавця, рішення та дії якого оскаржуються, а також не додано копії скарги та додатків до неї у відповідній кількості примірників.

Копія цієї ухвали направлялася судом першої інстанції на адресу заявниці тричі: 05 січня, 21 лютого та 10 березня 2017 року (а. с. 6-14). Перше поштове відправлення повернулося із зазначенням про закінчення встановленого строку зберігання, а щодо решти відомості про причини їх невручення відсутні.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявниці у зв`язку з неусуненням недоліків скарги.

З матеріалів справи випливає, що відділення поштового зв`язку № 205 у м. Києві з індексом 04205 неодноразово повідомляло адресата про надходження на його адресу поштових відправлень із номерами відправлень, що збігаються з номерами поштових відправлень суду, зокрема ухвал від 22 грудня 2016 року та 23 березня 2017 року (а. с. 9-14).

Розпискою ОСОБА_1 засвідчується ознайомлення та отримання нею ухвал Шевченківського районного міста Києва від 22 грудня 2016 року та 23 березня 2017 року лише 20 січня 2020 року.

24 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2017 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2017 року - без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що статтею 27 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення заявниці до суду та вирішення судом першої інстанції питання прийняття скарги (далі - ЦПК України 2004 року)), передбачено, що особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Суд дійшов висновку, що заявниця не цікавилася належним чином рухом справи, оскільки звернулася зі скаргою до суду в грудні 2016 року, а за інформацією щодо руху справи звернулася лише 20 січня 2020 року, тобто більше ніж через три роки, водночас матеріалами справи підтверджується вжиття судом першої інстанції заходів з повідомлення заявниці поштовим зв`язком про залишення її скарги без руху.

Апеляційний суд врахував також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права, зокрема послався на рішення у справі «Каракуця проти України», у якій ЄСПЛ відхилив скаргу на порушення доступу до суду, оскільки позивачі тривалий час не виявляли належної зацікавленості у розгляді їхньої справи, зазначивши, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі.

Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Згідно з частинами першою та другою статті 121 ЦПК України 2004 року суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня отримання позивачем ухвали. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 119 і 120 цього Кодексу, сплатить суму судового збору позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Встановивши, що ОСОБА_1 подала скаргу без додержання вимог щодо її змісту та без надання копій скарги й доданих документів, суд першої інстанції обґрунтовано залишив скаргу без руху.

Цього не спростовує заявниця у касаційній скарзі.

Водночас заявниця стверджує, що суди не звернули уваги, що вона не мала змоги виправити недоліки скарги, оскільки не отримувала копії ухвали про залишення скарги без руху.

З такими доводами Верховний Суд не погоджується.

Встановлено, що суд першої інстанції виконав передбачений статтею 121 ЦПК України 2004 року обов`язок з повідомлення заявниці про залишення її скарги без руху та надання строку для усунення недоліків.

За загальним правилом повернення надісланої кореспонденції до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування позивача, а також не може беззаперечно свідчити про його відмову від одержання кореспонденції чи про його незнаходження за адресою, повідомленою суду. Водночас відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки (частина третя статті 27 ЦПК України 2004 року).

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (у редакції, чинній на час направлення заявниці копії ухвали про залишення скарги без руху), у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення. Поштові відправлення, поштові перекази повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Крім того, відповідно до статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 921/6/18).

Таким чином, сам лише факт неотримання заявником поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки це зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надала суду таку адресу для направлення кореспонденції, вказавши її у своїй скарзі. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 2-4159/12 (провадження № 61-4961св19).

З`ясувавши, що суд першої інстанції вживав достатніх заходів для вручення копії ухвали про залишення скарги без руху, передбачених нормами ЦПК України 2004 року, а саме тричі надсилав засобами поштового зв`язку на адресу заявниці, яку вона вказала у свої скарзі, встановивши, що ОСОБА_1 не усунула недоліків скарги, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для скасування ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2017 року.

Таким чином, посилання заявниці на те, що апеляційний суд не врахував відсутності в матеріалах справи доказів належного її повідомлення про постановлення ухвали від 22 грудня 2016 року, не відповідає обставинам справи.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункт 11 частини третьої статті 2 ЦПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (пункт 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Частиною першою статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Суд першої інстанції тричі надсилав копію ухвали про залишення скарги без руху на адресу, яку ОСОБА_1 вказала у своїй скарзі, проте перший листи повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», а наступні також не були вручені через незвернення заявниці на пошту.

Тобто заявниця, достовірно знаючи, що нею направлена скарга до суду, не здійснювала жодних дій для отримання поштових відправлень із суду та не виявляла жодного інтересу до розгляду її скарги більш ніж три роки.

Посилання заявниці на те, що вона цікавилася станом розгляду своєї скарги про скасування постанови державного виконавця 29 грудня 2018 року суд не бере до уваги, оскільки матеріали справи № 2-6236/11 не містять такого запиту, а надана у додатках до касаційної скарги копія запиту не містить обов`язкових елементів вхідного документа. Сам документ датований 29 грудня 2018 року, що не спростовує висновків апеляційного суду про те, що з моменту подання скарги до суду першої інстанції й до моменту звернення за інформацією про стан розгляду справи пройшов значний проміжок часу.

ЄСПЛ у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення ЄСПЛ у справі «Каракуця проти України» від 16 лютого 2017 року, заява № 18986/06).

Верховний Суд враховує, що визнання неподаною та повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню із нею до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою її для повернення.

Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке, на думку заявниці, полягає у проведенні судового засідання без її участі.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до частини третьої тієї ж статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною другою статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З матеріалів справи вбачається, що заявниця оскаржила ухвалу суду про визнання скарги неподаною та повернення її скаржнику, яка на підставі пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України входить до переліку справ, які розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не потребують проведення судового засідання з повідомленням сторін.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.