У січні 2019 року Волочиська міська об`єднана територіальна громада в особі Волочиської міської ради (далі - Волочиська міська ОТГ) звернулася із заявою, заінтересовані особи: Державна фіскальна служба України Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області, Волочиська районна державна адміністрація, про визнання спадщини відумерлою та передачу нерухомого майна в комунальну власність.
Заява мотивована тим, що в 1996 році в місті Саратові Російської Федерації померла ОСОБА_1 , після смерті якої відкрилася спадщина, що складається з права на земельну частку (пай) розміром 2,7 в умовних кадастрових гектарах. Спадкоємці на земельну частку (пай), які б прийняли спадщину у встановленому законом порядку, відсутні.
Волочиська міська ОТГ просила:
визнати відумерлою спадщину у вигляді права на земельну частку (пай) розміром 2,7 в умовних кадастрових гектарах, що залишилася після смерті ОСОБА_1 ,
передати її в комунальну власність територіальної громади.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 07 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 04 квітня 2019 року, у задоволенні заяви Волочиської міської ОТГ відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в ході розгляду заяви не встановлено беззаперечних доказів, які б давали підстави вважати доведеним не лише факту настання і дату смерті ОСОБА_1 , а й факту неприйняття чи відмови від прийняття спадщини її спадкоємцями (у разі смерті спадкодавця). Крім цього пунктом 5 частини першої статті 555 ЦК УРСР встановлено, що спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави, якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщину. ЦК УРСР не обмежувався строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом, у тому числі й для держави. Тому, якщо упродовж встановленого шестимісячного строку ніхто зі спадкоємців за законом або за заповітом не прийняв спадщину, вважається, що спадщина переходить до держави. Отже, заява про визнання спадщини відумерлою не може бути задоволена.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що смерть ОСОБА_1 наступила у 1996 році і спадщина на земельну частку (пай) площею 2,7 га відкрилася в період дії ЦК УРСР 1963 року, тому суд першої інстанції зробив правильний висновок, що до правовідносин, які виникли, слід застосовувати положення ЦК УРСР. Оскільки ЦК УРСР 1963 року не передбачав можливість набуття органами місцевого самоврядування права на спадкове майно в порядку визнання спадщини відумерлою, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив Волочиській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Волочиської міської ради у задоволенні заяви.
Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права, зокрема статті 1277 ЦК України, статей 555, 560 ЦК УРСР 1963 року, не врахування вимог пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, тим, що аналіз статей 549, 555 ЦК УРСР 1963 року, дозволяє зробити висновок, що якщо жоден із спадкоємців не прийняв спадщину, спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави в силу закону з моменту відкриття спадщини та не потребується від держави вчинення дій, передбачених нормами статті 549 ЦК УРСР 1963 року, тобто, держава з моменту відкриття спадщини набула право власності на спадкове майно.
Аргументи апеляційної скарги з приводу оформлення права власності держави на спадкове майно відповідним фінансовим органом вважав необґрунтованими, оскільки невчинення таких дій ніяким чином не свідчить про те, що до держави не перейшло право на спадщину після смерті ОСОБА_1 , оскільки спадкове майно належить державі в силу закону з моменту відкриття спадщини. Не витребування судом першої інстанції даних щодо обставин смерті ОСОБА_1 та спадкоємців померлої в Російській Федерації не спростовують висновків суду першої інстанції. Встановивши, що спадщина відкрилася в 1996 році суд обґрунтовано вказав на неможливість задоволення заяви Волочиської міської ОТГ у зв`язку з відсутністю норм матеріального права, на підставі яких було б можливо визнання спадщини відумерлою за встановлених вище обставин, на які, зокрема, посилався і заявник у поданій ним до суду заяві. Інформація Російської Федерації щодо смерті спадкодавця не може вплинути на правильність висновків суду. Крім того, у відповідних клопотаннях заявник не вказав яку конкретно інформацію необхідно витребувати і яка установа (орган) іноземної держави може таку інформацію надати, що, з урахуванням вимог статей 498, 499 ЦПК України, робить неможливим звернення національного суду до іноземного суду (органу) з дорученням про надання правової допомоги.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про відхилення аргументів, викладених у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Верховний Суд нагадує, що у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків».
Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є розуміння відкриття спадщини як настання певних юридичних фактів, зумовлюють виникнення спадкових правовідносин. При цьому як юридичний факт відкриття спадщини характеризується двома параметрами: (1) часом відкриття; (2) місцем відкриття. Час відкриття спадщини має важливе значення, оскільки на час відкриття спадщини визначаються, зокрема: склад спадщини; коло спадкоємців; матеріальний закон, який буде застосовуватись до спадкових відносин.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частина третя статті 5 ЦК України).
Правила статті 1277 Цивільного кодексу України про відумерле майно застосовуються також до спадщини, від дня відкриття якої до набрання чинності цим Кодексом спливло не менше одного року (абзац 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Тлумачення статті 5 та абзацу 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що за загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв`язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Проте із загального правила про застосування актів цивільного законодавства до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ними чинності абзацом 2 пункту 5 Прикінцевих пунктом передбачається виняток і допускається застосування ЦК України до прав та обов`язків, які продовжують існувати після набрання ним чинності.
У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини (частина перша та друга статті 1277 ЦК України).
Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (частини перша та друга статті 548 ЦК УРСР).
Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша та друга статті 549 ЦК УРСР).
Аналіз змісту статей 548, 549 ЦК УРСР свідчить, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Діями спадкоємця, що свідчать про прийняття ним спадщини є: 1) фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном; 2) подача державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини.
Спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави: 1) якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав державі; 2) якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; 3) якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини; 4) якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу); 5) якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини. Якщо хто-небудь з спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави, до держави переходить частка спадкового майна, належна цьому спадкоємцеві. Якщо при відсутності спадкоємців за законом заповідана тільки частина майна спадкодавця, решта майна переходить до держави (частини перша-третя статті 555 ЦК УРСР).
Системне тлумачення частини другої статті 549, частини першої статті 555 ЦК УРСР та абзацу 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що:
в ЦК УРСР законодавець, на відміну від ЦК України та існування конструкції «відумерлої спадщини», передбачав автоматичний перехід спадщини за правом спадкоємства до держави. Будь-яких дій щодо прийняття спадщини держава не здійснювала. Держава при існуванні юридичних фактів, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 555 ЦК УРСР, завжди приймала спадщину і не могла від неї відмовитися;
оскільки держава не мала права відмовитися від прийняття спадщини, то у випадку, коли спадкоємці за законом або за заповітом не прийняли спадщину або відмовилися від спадщини, спадщина вважалася прийнятою державою;
з урахуванням того, що в частині першій статті 555 ЦК УРСР закріплювався автоматичний перехід спадщини до держави, та існував строк шість місяців для прийняття спадщини іншими спадкоємцями, то абзац 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України може застосовуватися тільки, якщо спадщина відкрилась після 01 липня 2003 року, проте не була прийнята ніким зі спадкоємців, що мали право спадкування відповідно до норм ЦК УРСР. Тому однорічний строк, який встановлений частиною другою статті 1277 ЦК України та в абзаці 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, може підлягати обчисленню, починаючи не раніше ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У справі, що переглядається, суди встановили:
ОСОБА_1 померла в 1996 році;
спадщина після смерті ОСОБА_1 відкрилася у 1996 році.
За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок, що до спірних відносин підлягають застосуванню норми матеріального закону, чинного на час відкриття спадщини, а саме ЦК УРСР, яким не передбачалась можливість визнання спадщини відумерлою, оскільки після смерті спадкодавця протягом шестимісячного строку для прийняття спадщини ніхто спадщину не прийняв, то відповідно до статті 555 ЦК УРСР спадкове майно за правом спадкоємства перейшло до держави. Тому суди правильно відмовили у задоволенні заяви.
Згідно частини другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Мотиви щодо відсутності підстав для відступу
В ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року вказано про необхідність відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, зокрема: у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року у справі № 391/769/17 (провадження № 61-39068св18), від 31 жовтня 2019 року у справі № 671/1072/18 (провадження № 61-570св19), від 11 листопада 2019 року у справі № 671/24/19, (провадження № 61-8643св19), від 26 березня 2020 року у справі № 671/1152/18 (провадження № 61-6220св19); у складі колегії судів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2019 року у справі№ 671/1153/18-ц (провадження № 61-5353св19), від 21 жовтня 2019 року у справі № 671/23/19 (провадження № 61-7584св19), від 04 грудня 2019 року у справі № 671/1558/18 (провадження № 61-15487св19).
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
При цьому, Об`єднана палата враховує, що аналогічний підхід щодо застосування абзацу 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України висловлений також в постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зокрема: від 17 жовтня 2019 року у справі № 671/1656/17 (провадження № 61-5099св18), від 13 січня 2020 року у справі №671/1090/18 (провадження № 61-1383св19), від 27 травня 2020 року у справі № 391/767/17 (провадження № 61-39069св18).
Об`єднана палата акцентує увагу на тому, що застосування абзацу 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у вказаних постановах є однаковим, що свідчить про визначеність та передбачуваність судової практики щодо застосування цієї норми. Колегія суддів не вказала будь-яких вагомих причин, які б зумовлювали необхідність відступу від усталених висновків, як-то: наявність фундаментальної помилки в правозастосуванні чи наявність висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах тощо.
За таких обставин Об`єднана палата вважає, що підстави для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, зокрема: у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року у справі № 391/769/17 (провадження № 61-39068св18), від 31 жовтня 2019 року у справі № 671/1072/18 (провадження № 61-570св19), від 11 листопада 2019 року у справі № 671/24/19, (провадження № 61-8643св19), від 26 березня 2020 року у справі № 671/1152/18 (провадження № 61-6220св19); у складі колегії судів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 671/1153/18-ц (провадження № 61-5353св19), від 21 жовтня 2019 року у справі № 671/23/19 (провадження № 61-7584св19), від 04 грудня 2019 року у справі № 671/1558/18 (провадження № 61-15487св19); у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 671/1656/17 (провадження № 61-5099св18), від 13 січня 2020 року у справі №671/1090/18 (провадження № 61-1383св19), від 27 травня 2020 року у справі № 391/767/17 (провадження № 61-39069св18) і кардинальної зміни судової практики відсутні.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, Об`єднана палата вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення належить залишити без змін.
Висновки про правильне застосування норм права
«відумерлої спадщини», передбачав автоматичний перехід спадщини за правом спадкоємства до держави. Будь-яких дій щодо прийняття спадщини держава не здійснювала. Держава при існуванні юридичних фактів, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 555 ЦК УРСР, завжди приймала спадщину і не могла від неї відмовитися. Оскільки держава не мала права відмовитися від прийняття спадщини, то у випадку, коли спадкоємці за законом або за заповітом не прийняли спадщину або відмовилися від спадщини, спадщина вважалася прийнятою державою. З урахуванням того, що в частині першій статті 555 ЦК УРСР закріплювався автоматичний перехід спадщини до держави, та існував строк шість місяців для прийняття спадщини іншими спадкоємцями, то абзац 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України може застосовуватися тільки, якщо спадщина відкрилась після 01 липня 2003 року, проте не була прийнята ніким зі спадкоємців, що мали право спадкування відповідно до норм ЦК УРСР. Тому однорічний строк, який встановлений частиною другою статті 1277 ЦК України та в абзаці 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, може підлягати обчисленню, починаючи не раніше 01 липня 2003 року.
_03_03.png)
