Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 4 червня 2020 року повернуто клопотання старшого слідчого з особливо важливих справ першого відділу розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017000000003591 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Таке рішення слідчий суддя мотивував тим, що подане клопотання про арешт майна подано з порушенням правил територіальної підсудності, а тому воно не підлягає розгляду Червонозаводським районним судом м. Харкова і підлягає поверненню.
Не погоджуючись із вказаним рішенням слідчого судді, прокурор оскаржив його в апеляційному порядку.
Суддя Харківського апеляційного суду ухвалою від 18 червня 2020 року на підставі ч. 4 ст. 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора з мотивів того, що оскаржувана ухвала слідчого судді не входить до переліку ухвал слідчих суддів, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора Кулаківського К.О., представника ТОВ «Слобожанський миловар» - адвоката Мосіюк О.В., перевіривши матеріали провадження та викладені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів об`єднаної палати дійшла таких висновків.
Щодо можливості оскарження в апеляційному порядку ухвал слідчого судді про повернення клопотань про арешт майна, поданих у межах відповідної передбаченої ст. 172 КПК процедури їх розгляду, але на підставах, не передбачених частиною 3 вказаної статті
Питання щодо можливості оскарження в апеляційному порядку ухвал слідчих суддів про повернення клопотань, поданих у межах передбачених КПК України процедур за умови, що відповідні процедури прямо не передбачають можливості повернення таких клопотань або з певних підстав, залишається дискусійним не лише на рівні доктрини кримінального процесу, але й у судовій практиці, у тому числі й на рівні касаційної інстанції.
На практиці нерідко виникають ситуації, які не знаходять чіткої законодавчої регламентації, що цілком може обумовити необхідність ухвалення рішення, яке прямо не передбачене процесуальним законом у межах відповідної процедури. На це, зокрема, вказують і положення ч. 6 ст. 9 КПК України: «у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу».
Однією із таких ситуацій і є постановлення слідчим суддею ухвали про повернення клопотання про арешт майна у випадках, якщо клопотання не підлягає розгляду в цьому суді, або з інших підстав, не передбачених процесуальним законом для даної процедури.
Так, статтею 172 КПК регламентовано процедуру розгляду слідчим суддею, судом клопотання про арешт майна.
При цьому в частині 3 ст. 172 КПК закріплено процесуальний механізм повернення клопотання про арешт майна, яке подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, для усунення недоліків: «Слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору, цивільному позивачу та встановлює строк в сімдесят дві години або з урахуванням думки слідчого, прокурора чи цивільного позивача менший строк для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу. У такому разі тимчасово вилучене в особи майно підлягає негайному поверненню після спливу встановленого суддею строку, а у разі звернення в межах встановленого суддею строку з клопотанням після усунення недоліків - після розгляду клопотання та відмови в його задоволенні».
Водночас у ч. 2 ст. 132 КПК, якою закріплено загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження, визначено підсудність (розмежовано повноваження місцевих судів) щодо розгляду клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження: «Клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається:
1) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, якщо інше не передбачено пунктом 2 цієї частини;
2) у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду».
Проте нормами КПК, якими регламентовано питання про накладення арешту на майно та загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження, прямо не закріплено алгоритму дій слідчого судді у випадку, якщо подане клопотання про арешт майна не підлягає розгляду в цьому суді.
Разом з тим це питання може бути вирішено через застосування ч. 6 ст. 9 КПК та положень засади диспозитивності, зокрема, ч. 3 ст. 26 КПК, згідно з якою слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що не тільки винесені на їх розгляд сторонами, але й віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Водночас питання щодо можливості апеляційного оскарження ухвал слідчого судді про повернення клопотання про арешт майна у випадках, якщо подане клопотання не підлягає розгляду в цьому суді, як і будь-яких інших ухвал слідчого судді, постановлених із застосуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК та загальних засад кримінального провадження, визначених ч. 1 ст. 7 цього Кодексу, потребує вироблення загальних підходів (критеріїв) свого вирішення.
Зокрема, згідно з висновком щодо застосовування норм права, викладеним у постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2017 року у справі № 5-142кс(15)17, з яким погодилась і Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 23 травня 2018 року у справах № 237/1459/17 та № 243/6674/17, у разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилають положення частини третьої статті 309 КПК, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці її законності, посилаючись на приписи частини четвертої статті 399 КПК. Право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі пункту 17 частини першої статті 7 та частини першої статті 24 КПК, які його гарантують, з огляду на положення частини шостої статті 9 КПК, яка встановлює, що у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 КПК.
Разом з тим у справі № 5-142кс(15)17, яка розглядалась Верховним Судом України, мало місце прийняття слідчим суддею рішення, яке не передбачено КПК, оскільки не узгоджувалось із положеннями статті 304 КПК стосовно його повноважень, а в справах № 237/1459/17 та № 243/6674/17 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що нормами КПК не передбачено повноваження слідчого судді постановляти ухвали про надання дозволу на проведення позапланових перевірок.
Тобто у згаданих випадках як Верховним Судом України, так і Великою Палатою Верховного Суду фактичною підставою для застосування положень частини шостої статті 9 КПК та, відповідно, пункту 17 частини першої статті 7 і частини першої статті 24 КПК визнано ту обставину, що слідчим суддею прийнято рішення поза межами його повноважень, передбачених саме нормами КПК.
Натомість, постановляючи ухвалу про повернення клопотання про арешт майна у випадку, якщо таке клопотання не підлягає розгляду в цьому суді згідно з правилами частини 2 ст. 132 КПК, слідчий суддя діє в межах механізму, передбаченого ч. 6 ст. 9 КПК, та не виходить за межі своїх процесуальних повноважень, передбачених нормами КПК. Більш того, своїм рішенням про повернення такого клопотання слідчий суддя не допускає можливості прийняття рішення поза межами своїх повноважень, передбачених кримінальними процесуальними нормами.
З огляду на наведене об`єднана палата вважає, що серед усіх рішень слідчого судді, можливість ухвалення яких прямо не передбачена КПК у межах відповідних регламентованих цим Кодексом процедур, слід виокремити дві групи рішень:
- ухвалені поза межами процедури, передбаченої КПК (з питань, процедура вирішення яких слідчим суддею не передбачена КПК);
- ухвалені в межах передбаченої КПК процедури із застосуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК та загальних засад кримінального провадження, визначених ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.
І якщо питання неправомірності відмови судом апеляційної інстанції у перевірці законності рішень слідчого судді, які належать до першої групи, отримала своє вирішення на рівні висновків вищої судової інстанції щодо застосування норм права (в постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2017 року у справі № 5-142кс(15)17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справах № 237/1459/17 та № 243/6674/17), то питання щодо апеляційного оскарження другої групи рішень потребує диференційованого підходу з огляду на зміст ухваленого слідчим суддею рішення у кожному конкретному випадку.
При вирішенні зазначеного питання слід виходити насамперед із сутнісного критерію, визначально закладеного законодавцем при визначенні кола ухвал слідчого судді, що підлягають оскарженню.
Аналіз ст. 309 КПК, якою на рівні загальних норм закріплено перелік ухвал слідчого судді, які підлягають оскарженню в апеляційному порядку під час досудового розслідування, надає підстави стверджувати, що законодавцем віднесені до предмета оскарження рішення слідчого судді, які або вирішують питання щодо обмеження конституційних прав особи (застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту; застосування запобіжного заходу у вигляді застави; відсторонення від посади і т.д.), або якими вирішується питання, які мають істотне значення для здійснення ефективного досудового розслідування (відмова у наданні дозволу на затримання; відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування; відмова у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, домашнього арешту та застави), або якими вирішується доля досудового розслідування чи кримінального провадження в цілому (закриття кримінального провадження на підставі ч. 9 ст. 284 КПК і т.д.).
З наведеного вбачається, що перевірці в апеляційній інстанції підлягають лише ухвали слідчого судді, які пов`язані з можливістю істотного обмеження прав, свобод та інтересів особи або мають вирішальне значення для руху досудового розслідування чи кримінального провадження в цілому.
У зв`язку з цим обмеження права на апеляційне оскарження є виправданим і воно може бути пов`язане, зокрема, із забороною оскарження рішень слідчого судді, які не призводять ні до встановлення обмежень конституційних прав особи, ні до неможливості оскарження вже встановлених правообмежень та які не перешкоджатимуть здійсненню ефективного досудового розслідування чи кримінального провадження в цілому.
Саме такий підхід відповідатиме основному завданню (призначенню) судово-контрольного провадження, яке знайшло своє нормативне закріплення в КПК, - «здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні» (п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК).
Натомість, постановлення слідчим суддею ухвали про повернення клопотання слідчого про арешт майна у зв`язку з недотриманням при поданні такого клопотання вимог ч. 2 ст. 132 КПК (якщо воно не підлягає розгляду в цьому суді), враховуючи те, що арешт на майно особи не накладався, не призводить ні до встановлення обмежень конституційних прав особи, ані до перешкоджання здійсненню ефективного досудового розслідування чи кримінального провадження в цілому, зокрема, з огляду й на те, що вказане рішення слідчого судді не створює жодних перепон щодо повторного звернення слідчого з відповідним клопотанням до повноважного місцевого суду.
А тому рішення слідчого судді про повернення клопотання про арешт майна, ухвалене слідчим суддею в межах механізму, передбаченого ч. 6 ст. 9 КПК, у зв`язку з недотриманням при подачі такого клопотання вимог ч. 2 ст. 132 КПК, не підлягає оскарженню в апеляційному порядку під час досудового розслідування.
Щодо доводів касаційної скарги прокурора
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до положень ст. 370 і ч. 2 ст. 418 КПК ухвала суду апеляційної інстанції повинна бути законною, обґрунтованою і вмотивованою. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
А згідно із ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Як убачається з матеріалів провадження, старший слідчий з особливо важливих справ першого відділу розслідувань кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Харківській області Гура Є.О. звернулась до слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова з клопотанням, погодженим з прокурором, про арешт майна у кримінальному провадженні №42017000000003591 від 9 листопада 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК.
Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова
від 4 червня 2020 року у зв`язку з порушенням правил територіальної підсудності повернуто клопотання старшого слідчого з особливо важливих справ першого відділу розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017000000003591 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК.
Не погоджуючись із вказаним рішенням слідчого судді, прокурор оскаржив його в апеляційному порядку.
Суддя Харківського апеляційного суду ухвалою від 18 червня 2020 року на підставі ч. 4 ст. 399 КПК відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора з мотивів того, що оскаржувана ухвала слідчого судді не входить до переліку ухвал слідчих суддів, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування.
Разом з тим з огляду на те, що за сутнісним критерієм, який закладено законодавцем при визначені кола ухвал слідчого судді, що підлягають оскарженню, рішення слідчого судді про повернення клопотання слідчого про арешт майна, ухвалене слідчим суддею в межах механізму, передбаченого ч. 6
ст. 9 КПК, у зв`язку з недотриманням при поданні такого клопотання вимог ч. 2 ст. 132 КПК, не підлягає оскарженню в апеляційному порядку під час досудового розслідування, доводи касаційної скарги прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону у зв`язку з відмовою суддею апеляційного суду у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на зазначене рішення слідчого судді є неспроможними.
Ураховуючи зазначене, ухвала слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 4 червня 2020 року про повернення клопотання старшого слідчого з особливо важливих справ першого відділу розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017000000003591 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК, яка не була переглянута апеляційним судом по суті, в силу положень ст. 424 КПК не може бути предметом касаційного перегляду.
Виконуючи приписи ст. 442 КПК, об`єднана палата робить висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд об`єднаної палати.
Висновок щодо застосування положень ч. 4 ст. 399 КПК:
«Серед усіх рішень слідчого судді, можливість ухвалення яких прямо не передбачена КПК у межах відповідних регламентованих цим Кодексом процедур, слід виокремлювати дві групи рішень:
- ухвалені поза межами процедури, передбаченої КПК (з питань, процедура вирішення яких слідчим суддею не передбачена КПК);
- ухвалені в межах передбаченої КПК процедури із застосуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК та загальних засад кримінального провадження, визначених ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.
При вирішенні питання щодо апеляційного оскарження рішень слідчого судді, ухвалених у межах передбаченої КПК процедури із застосуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК та загальних засад кримінального провадження, визначених ч. 1 ст. 7 цього Кодексу, слід виходити насамперед із сутнісного критерію, визначально закладеного законодавцем при визначенні кола ухвал слідчого судді, що підлягають оскарженню.
З огляду на те, що постановлення слідчим суддею ухвали про повернення клопотання слідчого про арешт майна у зв`язку з недотриманням при поданні такого клопотання вимог ч. 2 ст. 132 КПК(якщо воно не підлягає розгляду в цьому суді) не призводить ні до встановлення обмежень конституційних прав особи, ні до неможливості оскарження вже встановлених правообмежень, ані до перешкоджання здійсненню ефективного досудового розслідування чи кримінального провадження в цілому, така ухвала не підлягає оскарженню в апеляційному порядку під час досудового розслідування».
_03_03.png)
