ВС роз’яснив, коли аналогія закону та аналогія права не застосовується

Аналогія закону та аналогія права допускається для застосування адміністративним судом виключно з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень та лише у випадку взагалі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 640/23179/19.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду із позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України за участю третіх осіб: Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (далі також - третя особа 1), Дачно-будівельного кооперативу «Трудовий відпочинок» (далі також - третя особа 2), в якому просило визнати протиправними рішення головного інспектора будівельного нагляду від «Про анулювання дозволу на виконання будівельних робіт» та наказу Державної архітектурно-будівельної інспекції України «Про анулювання дозволу на виконання будівельних робіт».

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва позов задоволено у повному обсязі. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду міста Києва рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС зазначили, що відповідно до частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування. 

Таким чином, аналогія закону та аналогія права допускається для застосування адміністративним судом виключно з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень та лише у випадку взагалі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини.

Водночас ВС зазначив, що аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Зважаючи на наведене, встановивши, що підставою прийняття оспорюваного рішення головного інспектора будівельного нагляду Державної архітектурно-будівельної інспекції України «Про анулювання дозволу на виконання будівельних робіт» (на підставі якого у подальшому було винесений і оспорюваний наказ відповідача) була відсутність реєстрації містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, суд апеляційної інстанції, зазначивши про правомірність застосування в цьому випадку пункту четвертого частини шостої статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та у такий спосіб застосувавши до спірних правовідносин аналогію закону, порушив норми процесуального права, а саме положення частини шостої статті 7 КАС України, згідно з якою, зокрема, аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади.

Враховуючи викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає помилковими мотиви суду апеляційної інстанції щодо наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо визначених повноважень на анулювання дозволу на виконання будівельних робіт у зв'язку із самостійно стверджуваним фактом відсутності реєстрації містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки. У цьому випадку, приймаючи оспорювані рішення та наказ, суб'єкт владних повноважень діяв не на підставі та не в порядку, передбаченому чинним законодавством, оскільки відповідних підстав та порядку реалізації спірних повноважень на час виникнення спірних правовідносин між сторонами законом визначено не було, а відтак оскаржувані рішення суб'єктів владних повноважень, підставою прийняття яких є виключно аналогія закону, не відповідають критеріям, визначеним у статті 2 КАС України.

Верховний Суд скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив у силі рішення суду першої інстанції.