Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).
КОРОТКИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ № 161/10975/15-ц (провадження № 61-38603св18): У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до На обгрунтування позовних вимог зазначала, що сторони з 02 лютого 1985 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 липня 2012 року. У період шлюбу, орієнтовно 2002-2003 роки, вони з відповідачем набули у власність дачний будинок, що розташований на земельній ділянці АДРЕСА_1 на території Лищенської сільської ради Луцького району Волинської області (далі - Лищенська сільська рада). Будинок на час його придбання перебував у незадовільному стані, другий поверх використовувався для утримання домашньої худоби та птиці, його вартість становила 4 000,00 дол. США. У подальшому вони з відповідачем витратили близько 5000,00 дол. США та 2 700,00 євро на ремонт будинку та облаштування комунікацій (водопостачання, газопостачання). Посилаючись на те, що після розірвання шлюбу, відповідач поселився у дачному будинку, що розташований на земельній ділянці АДРЕСА_1 на території Лищенської сільської ради, та не допускає її до помешкання, ОСОБА_1 з урахування уточнених позовних вимог, просила визнати його об`єктом спільної сумісної власності подружжята в порядку поділу майна визнати за нею право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та обладнання, які були використані при будівництві садового (дачного) будинку з урахуванням водовідведення та газифікації. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження придбання спірного будинку під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти подружжя, а також не підтвердила факт належності на час вирішення справи спірного садового (дачного) будинку відповідачеві. Постановою Апеляційного суду Волинської області від 17 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2018 року залишено без змін. Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив, що позивач не довела, що спірний садовий (дачний) будинок побудований за спільні кошти подружжя під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а також не надала належних та допустимих доказів на підтвердження придбання будівельних матеріалів, оплату будівельних робіт у процесі будівництва (створення майна). Суд відхилив доводи позивача про незабезпечення судом першої інстанції проведення судової будівельно-технічної експертизи, на вирішення якої, зокрема було поставлено питання про те, які будівельні матеріали та яка їх кількість використана у процесі будівництва садового (дачного) будинку, яку дійсну вартість вони становлять, і яку дійсну ринкову вартість становить земельна ділянка і садовий будинок, як об`єкт незавершеного будівництва, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не вказала вихідних даних для проведення такої експертизи, не надала необхідну технічну документацію для проведення експертизи, (будівельний паспорт, чеки, накладні технічний паспорт) і не ставила питання про її витребування, а з повідомлень експертів Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 23 лютого 2017 року та від 23 листопада 2017 року не вбачається хто саме з учасників справи не забезпечив доступ до об'єкта експертизи. Позиція Верховного Суду у справі № 198/1022/19 Судами попередніх інстанцій установлено, що з 02 лютого 1985 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 липня 2012 року. Рішенням Лищенської сільської ради від 17 серпня 2005 року № 28/8 «Про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок» передано ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку АДРЕСА_1 площею 0,06 га для садівництва, що розташована у СТ «Діброва» на території Лищенської сільської ради Луцького району Волинської області. 13 червня 2006 року ОСОБА_2 на підставі рішення Лищенської сільської ради від 17 серпня 2005 року № 28/8 видано державний акт серії ВЛ № 085882 на право власності на земельну ділянку площею 0,06 га для садівництва, що розташована у СТ «Діброва» на території Лищенської сільської ради. Згідно з висновком відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Луцької районної державної адміністрації від 16 січня 2006 року на ділянці АДРЕСА_1 , знаходиться садовий будинок розміром 6,5х7,7. ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження придбання сторонами садового (дачного) будинку або будівельних матеріалів до цього будинку, що розташований на земельній ділянці АДРЕСА_1 на території Лищенської сільської ради, із зазначенням, які саме будівельні матеріали, інше рухоме майно (їх найменування) були використані у процесі будівництва (створення майна) садового (дачного) будинку. Установивши відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів набуття сторонами чи одним із подружжя садового (дачного) будинку (або будівельних матеріалів з яких складався недобудований будинок), що розташований на земельній ділянці АДРЕСА_1 на території Лищенської сільської ради, за спільні кошти подружжя, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя. Та обставина, що на момент безоплатної передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки АДРЕСА_1 площею 0,06 га для садівництва, що розташована у СТ «Діброва» на території Лищенської сільської ради, на зазначеній земельній ділянці знаходився незавершений будівництвом садовий (дачний) будинок розміром 6,5х7,7 м, НЕ Є ДОСТАТНІМ та допустимим доказом придбання спірного садового (дачного) будинку у спільну сумісну власність подружжя. Аргументи заявника про протилежне грунтуються на припущеннях, тоді як відповідно до положень СК України, безоплатно передана у приватну власність ОСОБА_2 на підставі рішення Лищенської сільської ради від 17 серпня 2005 року № 28/8, земельна ділянка АДРЕСА_1 площею 0,06 га для садівництва, що розташована у СТ «Діброва» на території Лищенської сільської ради є особистою приватною власністю відповідача. Правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. Так, відповідно до частини п`ятої статті 61 СК України у редакції Закону України від 11 січня 2011 року № 2913-VI «Про внесення змін до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 08 лютого 2011 року, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя була земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Законом України від 17 травня 2012 року № 4766-VI «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності з 13 червня 2012 року, режим майна подружжя, набутого внаслідок приватизації змінено. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 57 СК України земельна ділянка, набута на час шлюбу внаслідок приватизації, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Частину п`яту статті 61 СК України виключено. Таким чином, лише у період з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно, земельна ділянка набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду. Зазначене дає підстави для висновку, що позивач повинна була довести, що майно, яке розташоване на земельній ділянці, що належить другому з подружжя на праві особистої приватної власності, було придбано за рахунок спільних коштів подружжя, а тому воно має відмінній від земельної ділянки правовий статус. Необгрунтованими є і аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не сприяли ОСОБА_1 у забезпеченні доказів, зокрема у проведенні призначеної за її клопотанням судової будівельно-технічної експертизи, та не надали належної оцінки ухиленню відповідача від її проведення, оскільки як правильно зазначив апеляційний суд, позивач не підтвердила сам факт набуття у шлюбі за спільні кошти подружжя спірного майна, у тому числі придбання певних будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва/ремонту спірного садового (дачного) будинку (незавершене будівництво), розташованого на належній на праві власності ОСОБА_2 земельній ділянці АДРЕСА_1 на території Лищенської сільської ради. Зазначені доводи заявника фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених ними обставин справи та переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
З повним текстом постанови Верховного Суду від 22 березня 2021 року в справі № 161/10975/15-ц
_03_03.png)
