Скасування постанови слідчого про відмову у визнанні потерпілим автоматично не наділяє заявника статусом потерпілої особи у кримінальному провадженні

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог просив визнати протиправним і скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 24 вересня 2019 року № 2546/0/15-19 (далі - Рішення ВРП, ВРП відповідно), яким залишено без змін рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 16 травня 2019 року № 149дп-19 «Про накладення на прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, що поширює свою діяльність на Харківську область, прокуратури Харківської області ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення» (далі - Рішення КДКП, КДКП відповідно).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що Рішення ВРП підлягає скасуванню, оскільки не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності прокурора та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. Так, в основу оскаржуваного Рішення ВРП покладено Рішення КДКП, яким позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності з накладанням дисциплінарного стягнення у вигляді догани за вчинення ним дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 43 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) - невиконання службових обов`язків, а саме невиконання судового рішення та порушення прав особи під час проведення досудового розслідування кримінального провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42016220000000350, за результатами скарги, поданої заявником ОСОБА_2 . Проте, на переконання позивача, у його діях відсутні ознаки дисциплінарного проступку.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 23 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задовольнив: визнав протиправним і скасував Рішення ВРП.

У ході судового розгляду встановлено такі обставини.

ОСОБА_1 в органах прокуратури працює з грудня 2011 року. На час вчинення ним дій, що стали предметом перевірки КДКП за дисциплінарною скаргою (листопад 2018 року), ОСОБА_1 перебував на посаді слідчого в особливо важливих справах (далі - ОВС) другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області.

Наказом прокурора Харківської області від 7 лютого 2019 року № 275к призначений на посаду прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Харківську область прокуратури Харківської області.

Другим слідчим відділом слідчого управління прокуратури Харківської області проводилось досудове розслідування кримінального провадження № 42016220000000350 від 7 квітня 2016 року, внесеного до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 365 Кримінального кодексу України (далі - КК), за заявою ОСОБА_2 від 4 лютого 2016 року, за фактом перевищення службових повноважень працівниками управління патрульної поліції в м. Харкові.

24 квітня 2017 року слідчим в ОВС другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області ОСОБА_1 винесено постанову про відмову у визнанні ОСОБА_2 потерпілим у зазначеному кримінальному провадженні з посиланням на відсутність доказів завдання заявнику моральної, фізичної та майнової шкоди. Скасовано ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова 14 листопада 2017 року.

30 липня 2017 року слідчим в ОВС другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області ОСОБА_1 винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діях працівників правоохоронних органів Харківської області ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 365 КК. Скасовано ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова 13 березня 2018 року.

18 травня 2018 року ОСОБА_1 винесено постанову про закриття кримінального провадження № 42016220000000350 від 7 квітня 2016 року. Скасовано ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова 13 вересня 2018 року.

3 жовтня 2018 року до прокуратури Харківської області надійшла заява ОСОБА_2 про залучення його в межах названого кримінального провадження як потерпілого, призначення судово-психологічної експертизи та надання для ознайомлення матеріалів провадження.

5 жовтня 2018 року слідчим в ОВС другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області ОСОБА_1 винесено постанову про відмову у визнанні ОСОБА_2 потерпілим у зазначеному кримінальному провадженні з посиланням на відсутність доказів завдання заявнику моральної, фізичної та майнової шкоди.

Цю постанову скасовано ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова 8 листопада 2018 року, у якій вказано, що висновок слідчого стосовно відмови у визнанні ОСОБА_2 потерпілим було зроблено передчасно, оскільки цей висновок може бути зроблений лише за результатами досудового розслідування, а постанова не відповідає вимогам статті 55 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Цією ухвалою також зобов`язано слідчого ОСОБА_1 розглянути клопотання ОСОБА_2 про призначення судово-психологічної експертизи.

Ухвала Червонозаводського районного суду від 8 листопада 2018 року про скасування постанови від 5 жовтня 2018 року про відмову у визнанні ОСОБА_2 потерпілим надійшла до прокуратури Харківськоїобласті 27 листопада 2018 року, слідчий ОСОБА_1 отримав її 28 листопада 2018 року.

28 листопада 2018 року слідчим в ОВС другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області ОСОБА_1 винесено постанову про відмову у визнанні ОСОБА_2 потерпілим у кримінальному провадженні.

ОСОБА_1 стверджує, що зазначену постанову надіслано на адресу заявника в день винесення.

На адресу прокуратури Харківської області надійшла заява ОСОБА_2 від 4 грудня 2018 року, у якій заявник зазначив, що слідчий не надсилав на його адресу постанову від 28 листопада 2018 року про відмову у визнанні потерпілим. За результатами її розгляду заявнику надіслано копію супровідного листа про направлення постанови. Крім того, за підписом начальника другого відділу слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області Басова С. В. 14 грудня 2018 року ОСОБА_2 надіслано копію постанови про відмову у визнанні потерпілим від 28 листопада 2018 року.

18 грудня 2018 року до КДКП надійшла дисциплінарна скарга ОСОБА_2 про вчинення 28 листопада 2018 року слідчим ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, передбаченого, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII. Автор скарги посилався на те, що слідчий ОСОБА_1 не виконав ухвали слідчого судді Червонозаводського районного суду міста Харкова від 8 листопада 2018 року, якою скасовано постанову від 5 жовтня 2018 року про відмову у визнанні ОСОБА_2 потерпілим, натомість листом від 28 листопада 2018 року № 17/2-417-16 повідомив заявника про винесення 28 листопада 2018 року постанови про відмову у визнанні його потерпілим. Однак цієї постанови ОСОБА_2 не отримував, що, на його думку, підтверджується відсутністю у згаданому листі запису про наявність додатка до нього.

Саме у невиконанні судового рішення, як зазначав скаржник ОСОБА_2 , полягає дисциплінарний проступок слідчого ОСОБА_1 , який, до того ж, неодноразово виносив постанови про відмову у визнанні його потерпілим, проте жодна з них не обґрунтована, усі вони ідентичні за змістом, що надалі слугувало підставою для їх скасування судом. Також ОСОБА_2 зазначав, що слідчий ОСОБА_1 ухилявся від надання постанови від 28 листопада 2018 року, чим порушив його право на оскарження процесуального рішення, і вказані дії не обмежуються звичайними процесуальними діями, які можуть бути помилковими, а містять ознаки дисциплінарного проступку.

За наслідками розгляду дисциплінарної скарги КДКП дійшла висновку про вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII, а саме невиконання службових обов`язків.

Такий проступок, на переконання КДКП, полягає у тому, що ОСОБА_1 , попри неодноразове скасування слідчими суддями його постанов про відмову у визнанні ОСОБА_2 потерпілим чи закриття кримінального провадження № 42016220000000350, відкритого за заявою ОСОБА_2 , належних висновків не зробив і наполегливо та свідомо допускав ігнорування вимог чинного законодавства, чим порушував права скаржника ОСОБА_2 .

Так, КДКП стверджує, що ОСОБА_1 проігнорував ухвалу слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 8 листопада 2018 року про скасування його постанові від 5 жовтня 2018 року, у якій вказано, що висновок слідчого щодо відмови у визнанні ОСОБА_2 потерпілим було зроблено передчасно та зобов`язано слідчого розглянути клопотання ОСОБА_2 про призначення судово-психологічної експертизи.

Таким чином, за висновками КДКП, внаслідок невиконання ОСОБА_1 своїх службових обов`язків порушено права ОСОБА_2 , зокрема не визнано його потерпілим та не розглянуто клопотання про призначення експертизи у справі, що підриває авторитет як самого слідчого ОСОБА_1 , органів прокуратури, так і держави загалом, оскільки прокурори під час здійснення своїх повноважень представляють державу.

У зв`язку з наведеним 16 травня 2019 року КДКП ухвалила рішення про притягнення прокурора ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладення на нього дисциплінарного стягнення у виді догани.

ОСОБА_1 оскаржив це рішення до ВРП. Скаргу мотивував тим, що заявнику ОСОБА_2 у кримінальному провадженні моральної, фізичної або майнової шкоди не завдано, а тому він не є потерпілим та не є стороною захисту, представником чи законним представником потерпілого. Тому ОСОБА_1 як слідчий 28 листопада 2018 року повторно виніс вмотивовану постанову про відмову ОСОБА_2 у визнанні потерпілим та розглянув його клопотання в порядку статті 220 КПК. Отже, ухвала Червонозаводського районного суду міста Харкова від 8 листопада 2018 року про скасування постанови від 5 жовтня 2018 року про відмову у визнанні потерпілим ОСОБА_2 та зобов`язання розглянути клопотання ОСОБА_2 в порядку статті 220 КПК ним як слідчим виконана у повному обсязі. При цьому після скасування постанови про відмову у визнанні ОСОБА_2 потерпілим останній автоматично не набуває статусу потерпілого в кримінальному провадженні.

ВРП, розглянувши скаргу ОСОБА_1 , дійшла висновку, що в Рішенні КДКП підтверджено наявність у діях названого слідчого при прийнятті ним постанови про відмову у визнанні ОСОБА_2 потерпілим у кримінальному провадженні ознак дисциплінарного проступку - невиконання службових обов`язків, яке полягало в невиконанні судового рішення та порушенні прав особи.

ВРП погодилася з твердженням КДКП про те, що слідчий ОСОБА_1 , приймаючи постанову від 28 листопада 2018 року про відмову у визнанні ОСОБА_2 потерпілим, проігнорував ухвалу Червонозаводського районного суду міста Харкова від 8 листопада 2018 року, якою постанову від 5 жовтня 2018 року про відмову у визнанні ОСОБА_2 потерпілим у кримінальному провадженні скасовано та зобов`язано слідчого ОСОБА_1 розглянути клопотання ОСОБА_2 про призначення судово-психологічної експертизи. Про наведене, на думку ВРП, свідчить лист від 28 листопада 2018 року № 17/2-417-16, яким ОСОБА_2 повідомили, що ухвала суду від 8 листопада 2018 року надійшла на адресу прокуратури 27 листопада 2018 року, проте постановою від 28 листопада 2018 року відмовлено у визнанні ОСОБА_2 потерпілим, у зв`язку із чим відсутні підстави для розгляду його клопотання в порядку статті 220 КПК.

ВРП зазначила, що факт порушення слідчим ОСОБА_1 прав осіб та вимог закону підтверджується посиланням слідчого судді в ухвалі від 8 листопада 2018 року на невідповідність постанови цього слідчого вимогам статті 55 КПК. Разом з тим, на переконання ВРП, спростовується й посилання ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_2 у кримінальному провадженні не завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а тому він не є потерпілим.

З огляду на викладене ВРП своїм Рішенням від 24 вересня 2019 року залишила Рішення КДКП без змін.

Скасовуючи це Рішення ВРП, суд першої інстанції вказав на необґрунтованість висновку ВРП про допущення слідчим ОСОБА_1 під час кримінального провадження порушень, які б указували на невиконання ним службових обов`язків, адже судом встановлено, що ухвала Червонозаводського районного суду м. Харкова від 8 листопада 2018 року про скасування постанови про відмову у визнанні потерпілим від 5 жовтня 2018 року та зобов`язання розгляду клопотання ОСОБА_2 в порядку статті 220 КПК виконана позивачем у повному обсязі.

Не погодившись із такими висновками суду першої інстанції, ВРП подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне й неповне дослідження судом доказів та встановлення обставин у справі, порушує питання про скасування рішення цього суду від 23 вересня 2020 року та ухвалення нового - про відмову в задоволенні позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовано відсутністюпередбачених статтею 54 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VІІІ) підстав для скасування Рішення ВРП.

ВРП наполягає на тому, що слідчий ОСОБА_1 не виконав ухвалу Червонозаводського районного суду міста Харкова від 8 листопада 2018 року, якою постанову від 5 жовтня 2018 року про відмову у визнанні ОСОБА_2 потерпілим у кримінальному провадженні скасовано та було зобов`язано слідчого ОСОБА_1 розглянути клопотання ОСОБА_2 про призначення судово-психологічної експертизи. При цьому повторна постанова ОСОБА_1 від 28 листопада 2018 року про відмову у визнанні ОСОБА_2 потерпілим, на яку ОСОБА_1 посилається, обґрунтовуючи виконання ним згаданого судового рішення, скасована ухвалою згаданого суду від 26 квітня 2019 року, як була скасована й постанова слідчого ОСОБА_1 від 11 грудня 2018 року про закриття кримінального провадження (ухвала Червонозаводського районного суду міста Харкова від 1 лютого 2019 року).

Наведене, на переконання ВРП, свідчить про обґрунтоване встановлення КДКП невиконання слідчим ОСОБА_1 його обов`язків, за що останнього і було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

ОСОБА_1 відзиву на апеляційну скаргу до суду не подав.

У судовому засіданні представник ВРП підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі. ОСОБА_1 , який про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений, у судове засідання не з`явився.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши представника відповідача, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення і не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати.

Надаючи оцінку викладеним у скарзі доводам, Велика Палата Верховного Суду керується таким.

За правилами пункту 1 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстави невиконання чи неналежного виконання службових обов`язків. Згідно зі статтею 44 цього Закону дисциплінарне провадження здійснюється КДКП.

КДКП приймає рішення в дисциплінарному провадженні більшістю голосів від свого загального складу. Під час прийняття рішення у дисциплінарному провадженні враховуються характер проступку, його наслідки, особа прокурора, ступінь його вини, обставини, що впливають на обрання виду дисциплінарного стягнення. У разі відсутності підстав для накладення на прокурора дисциплінарного стягнення КДКП своїм рішенням закриває дисциплінарне провадження (частини перша, третя, п`ята статті 48 Закону № 1697-VII).

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1697-VII на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: 1) догана; 2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора); 3) звільнення з посади в органах прокуратури.

Прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до ВРП протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення (частина перша статті 50 Закону № 1697-VII).

Порядок розгляду ВРП скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора визначений статтею 53 Закону № 1798-VІІІ.

За результатами розгляду скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора ВРП має право: 1) скасувати повністю рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора та закрити дисциплінарне провадження; 2) скасувати частково рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора та ухвалити нове рішення; 3) скасувати повністю або частково рішення відповідного органу про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності прокурора та ухвалити нове рішення; 4) змінити рішення відповідного органу, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення; 5) залишити рішення відповідного органу без змін.

Згідно із частиною третьою статті 54 Закону № 1798-VІІІ у випадку скасування судом рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора, ВРП розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що в разі оскарження прокурором рішення КДКП до ВРП предметом судового розгляду в подальшому може бути лише рішення ВРП, прийняте за результатом розгляду такої скарги. Рішення ж КДКП після його перегляду ВРП не може бути повторно переглянуте ще й судом. У випадку скасування судом рішення ВРП, прийнятого за результатом розгляду скарги на рішення КДКП, ВРП розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно.

Приписами статті 54 Закону № 1798-VIII передбачено, що рішення ВРП за результатами розгляду скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) прокурор не був належним чином повідомлений про засідання ВРП, якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини п`ятої статті 53 цього Закону; 4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності прокурора та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Визначаючи межі перевірки судом законності рішення ВРП, Велика Палата Верховного Суду вважає, що при наданні юридичної оцінки рішенню ВРП суд має повну юрисдикцію, яка не обмежується лише з`ясуванням наявності визначених Законом № 1798-VІІІформальних підстав для скасування такого рішення. Суд повинен також ретельно дослідити дотримання ВРП під час прийняття спірного рішення вимог закону вмотивованості такого рішення. Оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оскаржуваного рішення ВРП не є втручанням у її дискреційні повноваження.

Позивач у цій справі не ставить під сумнів відсутність визначених пунктами 1-3 частини першої статті 54 Закону № 1798-VІІІ підстав для скасування Рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на Рішення КДКП. До того ж відсутність таких підстав установлено під час розгляду справи судом. Так, у засіданні ВРП 24 вересня 2019 року брали участь 13 її членів, тобто більшість від її складу. Оскаржуване Рішення було ухвалено повноваженим складом ВРП та підписано всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні. ОСОБА_1 було належним чином повідомлено про засідання ВРП, позивач просив розглянути скаргу без його участі.

Надаючи правову оцінку наведеним у Рішенні ВРП мотивам, з яких вона дійшла висновків про наявність правових підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, у контексті наявності або відсутності визначеної пунктом 4 частини першої статті 54 Закону № 1798-VІІІ підстави для скасування відповідного рішення ВРП, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

Об`єктивну сторону дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом першим частини першої статті 43 Закону № 1697-VII, становить невиконання чи неналежне виконання прокурором своїх службових обов`язків.

За висновками ВРП та КДКП, невиконання слідчим ОСОБА_1 його службових обов`язків виразилось у невиконанні судового рішення та порушенні прав ОСОБА_2 , зокрема, невизнанні його потерпілим та нерозгляді клопотання про призначення експертизи у справі внаслідок прийняття цим слідчим постанови від 28 листопада 2018 року про відмову у визнанні ОСОБА_2 потерпілим у кримінальному провадженні попри скасування судом попередньої постанови про таку ж відмову.

Відповідно до статті 55 КПК потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв`язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого (частина третя 55 КПК).

Частиною п`ятою статті 55 КПК передбачено, що за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.

Згідно із частиною першою статті 60 КПК заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим.

Відповідно до частини першої статті 55 КПК фізична особа набуває процесуального становища потерпілої у кримінальному провадженні за умови заподіяння їй кримінальним правопорушенням моральної, фізичної або майнової шкоди.

Виходячи з вимог статті 55 КПК права та обов`язки потерпілої виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження у відповідному процесуальному становищі, якщо тільки слідчим або прокурором не винесено вмотивованої постанови про відмову у визнанні потерпілим за наявності очевидних і достатніх підстав вважати, що особі не завдано шкоди.

Згідно із чинним законодавством України КДКП не наділена повноваженнями встановлювати або оцінювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, а також перевіряти законність та обґрунтованість рішень у кримінальних провадженнях.

Перевірка наявності чи відсутності фактичних і правових підстав для набуття особою становища потерпілої у кримінальному провадженні здійснюється слідчим або прокурором відповідно до вимог КПК з постановленням за її наслідками відповідного процесуального рішення та не віднесена до компетенції КДКП чи ВРП.

Статтею 40 КПК установлено, що слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій. Слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов`язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого (частини перша, п`ята статті).

Процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне (частини перша, третя статті 110 КПК).

Відповідно до статті 220 КПК клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій та у випадках, установлених цим Кодексом, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника слідчий, прокурор зобов`язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав.

Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об`єктивних причин - надсилається їй.

Пунктом 5 частини першої статті 303 КПК передбачено можливість оскарження до слідчого судді рішень слідчого, прокурора, зокрема, про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою.

Оскаржуваний акт ВРП ґрунтується на висновках слідчого судді щодо правової оцінки дій позивача, викладених в ухвалі від 8 листопада 2018 року за результатами розгляду скарги ОСОБА_2 на постанову слідчого ОСОБА_1 від 5 жовтня 2018 року, у якій вказано, що висновок слідчого щодо відмови у визнанні ОСОБА_2 потерпілим було зроблено передчасно, а постанова не відповідаєвимогам статті 55 КПК. Цією ухвалою також зобов`язано слідчого ОСОБА_1 розглянути клопотання ОСОБА_2 про призначення судово-психологічної експертизи.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначеним судовим рішенням не встановлено факту порушення прав ОСОБА_2 у кримінальному провадженні як передумови для визнання його потерпілим, таке судове рішення не зобов`язує слідчого при повторному вирішенні цього питання прийняти конкретне процесуальне рішення, а саме визнати особу потерпілою в кримінальному провадженні.

Скасування постанови слідчого про відмову у визнанні потерпілим автоматично не наділяє заявника статусом потерпілої особи у кримінальному провадженні.

Крім цього, навіть здійснена слідчим суддею констатація допущення слідчим при вирішенні питання про визнання потерпілим встановленого процесом порядку його вирішення не свідчить беззаперечно про наявність у таких діяннях складу дисциплінарного проступку, зокрема, як у цій справі, невиконання службових обов`язків внаслідок невиконання рішення, адже після скасування постанови з питань визнання ОСОБА_2 потерпілим це питання вирішувалося слідчим ОСОБА_1 повторно, наслідком чого стало прийняття постанови від 28 листопада 2018 року про відмову у зв`язку з невстановленням під час досудового розслідування доказів, які б указували на те, що заявнику завдано фізичної, матеріальної та моральної шкоди цим кримінальним провадженням. На виконання ж ухвали в частині розгляду клопотання ОСОБА_2 про експертизу заявнику роз`яснено, що відповідно до положень статті 220 КПК останній не може бути суб`єктом подання клопотань у кримінальному провадженні, про що йому надано письмову відповідь.

Своєю чергою ОСОБА_2 , не погодившись із таким рішенням слідчого, скористався своїм правом на його оскарження до слідчого судді.

Таким чином, ухвала Червонозаводського районного суду міста Харкова від 8 листопада 2018 року про скасування постанови про відмову у визнанні потерпілим від 5 жовтня 2018 року та зобов`язання розгляду клопотання ОСОБА_2 в порядку статті 220 КПК виконана позивачем у повному обсязі, тому суд першої інстанції правильно вказав на необґрунтованість висновку ВРП про допущення порушень слідчим ОСОБА_1 під час кримінального провадження, які вказують на невиконання ним службових обов`язків.

Сам по собі факт процесуального оформлення слідчим ОСОБА_1 відсутності підстав для визнання ОСОБА_2 потерпілим та скасування відповідного процесуального рішення не вказує на невиконання цим слідчим своїх службових обов`язків як на юридичну ознаку дисциплінарного проступку. На думку Великої Палати Верховного Суду, у діях позивача відсутній склад інкримінованого йому дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII, а саме невиконання службових обов`язків.

З огляду на наведене висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуване Рішення ВРП підлягає скасуванню на підставі пункту 4 частини першої статті 54 Закону № 1798-VІІІ зроблений за повного з`ясування судом обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, відповідають установленим судом обставинам та ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315, частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що суд прийняв правильне і законне рішення, апеляційну скаргу ВРП слід залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2020 року - без змін.