Чернівецький районний суд Вінницької області

31 березня 2021, 10:30

Цікаве судове рішення з очевидними висновками, але чудовим формулюванням відхилення касаційної скарги прокурора. І да, воно варте уваги! )))

У даній справі посаду особу, яка обвинувачувалась в отриманні хабаря за ч. 3 ст. 368 КК України було виправдано. Апеляційний суд із таким рішенням місцевого суду погодився.

Мотивами виправдання обвинуваченого стало те, що наданих стороною обвинувачення доказів не достатньо для доведення вини обвинуваченого, а також те, що у діях посадовця відсутній склад кримінального правопорушення, а це, на думку сторони обвинувачення, суперечить вимогам ст. 337 Кримінального процесуального кодексу України оскільки суд міг самостійно змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення на менш тяжкі, зокрема, передбачені статтями 190, 364, статтями 15, 27 ст. 369 КК України та ухвалити обвинувальний вирок.

І ось цікава позиція Касаційного кримінального суду щодо другого доводу скарги прокурора.

У своїй постанові ККС зазначив, що положеннями ч. 3 ст. 337 КПК України передбачено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Разом з тим, ці положення не вказують на те, що у разі непідтвердження за результатом судового розгляду висунутого особі обвинувачення сторона обвинувачення може очікувати, що суд самостійно віднайде в діях цієї особи бодай якийсь інший злочин і ухвалить обвинувальний вирок, оскільки саме доведення перед судом винуватості особи у вчиненні злочину є прямим обов`язком сторони обвинувачення.

Аналізуйте судовий акт: ВИПРАВДУВАЛЬНИЙ ВИРОК ЗА Ч.3 СТ.368 КК УКРАЇНИ! ПІДСТАВА - ПРОВОКАЦІЯ ЗЛОЧИНУ! (ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД від 19 листопада 2019 р.)

У разі перекваліфікації судом дій винної особи на склад злочину приватного обвинувачення необхідно заява потерпілої про вчинення такого злочину, інакше ВИПРАВДУВАЛЬНИЙ вирок (ВС/ККС № 761/6142/15-к від 20.12.2018)

Проведення судом першої інстанції скороченого судового розгляду на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України не виключає обов’язку суду надати правильну кваліфікацію дій обвинуваченого - крадіжка (ВС/ККС у справі № 371/834/17 від 02 квітня 2019 р.)

Постанова

іменем України

13 січня 2021 року

м. Київ

справа № 243/1573/17

провадження № 51-4962км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ковтуновича М. І.,

суддів Іваненка І. В.,Луганського Ю. М.,

за участю:

секретаря судового засідання Лагоди І. О.,

прокурора Титаренка Ю. О.,

у режимі відеоконференції:

виправданого ОСОБА_1 ,

захисника Мурадова А. Л.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 01 липня 2020 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016050000001084, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Краматорська Донецької області та жителя цього міста ( АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 01 липня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, та виправдано за недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.

Донецький апеляційний суд ухвалою від 22 вересня 2020 року залишив указаний вирок без змін.

Стороною обвинувачення ОСОБА_1 обвинувачено у тому, що він, працюючи на посаді заступника міського голови Слов`янської міської ради Донецької області, будучи представником органів місцевого самоврядування і, особою, яка займає відповідальне становище, одержав неправомірну вигоду для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням наданого йому службового становища, що поєднане з вимаганням неправомірної вигоди, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК.

Так, ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що вимагав та 15 листопада 2016 року отримав за посередництва ОСОБА_2 неправомірну вигоду в сумі 150 000 грн від ОСОБА_3 за сприяння у перемозі останнього в торгах (аукціоні) з придбання нежитлової будівлі та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , які перебували на балансі відділу освіти Слов`янської міської ради.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно надану оцінку доказам та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначає, що суд виправдав ОСОБА_1 на двох самостійних підставах: по-перше, наданих стороною обвинувачення доказів не достатньо для доведення вини обвинуваченого; по-друге, у діях ОСОБА_1 відсутній склад кримінального правопорушення, а це, на думку сторони обвинувачення, суперечить вимогам ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). При цьому місцевий суд, вказуючи на те, що обвинувачення не ґрунтується на належних, допустимих та достатніх доказах, не вказав, які конкретно докази є недопустимими, неналежними і на якій підставі. Крім того, прокурор зазначає, що суд надав неправильну оцінку розмові, зафіксованій у протоколі про результати аудіо-, відеоконтролю особи від 22 листопада 2016 року, оскільки вона в сукупності з іншими доказами розкриває спрямованість дій виправданого і його обізнаність про факт передавання грошових коштів ОСОБА_3 . Також суд здійснив неправильний аналіз розмови ОСОБА_1 із ОСОБА_2 , яка, на думку сторони обвинувачення, спростовує показання виправданого стосовно того, що він не знав про вміст папки. Прокурор вважає, що судами не надано належної оцінки показанням ключового свідка ОСОБА_2 , відеозапису його розмови із ОСОБА_1 у момент передачі коштів, обшуку кабінету, в якому знайшли неправомірну вигоду, факту вилучення у ОСОБА_4 усієї суми неправомірної вигоди. На переконання прокурора, зазначені обставини усувають сумніви стосовно того, що ОСОБА_1 знав про неправомірну вигоду та мав намір її отримати. Крім того, сторона обвинувачення вказує, що місцевий суд, дійшовши висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого кримінального правопорушення, з огляду на положення ч. 3 ст. 337 КПК міг самостійно змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення на менш тяжкі, зокрема, передбачені статтями 190, 364, статтями 15, 27 ст. 369 КК та ухвалити обвинувальний вирок.

Також апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, всупереч ст. 419 КПК не надав належної оцінки доказам, безпідставно погодився з висновком місцевого суду, не перевірив доводів, викладених в апеляційній скарзі прокурора, унаслідок чого залишив виправдувальний вирок без змін. За твердженням прокурора, апеляційний суд безпідставно погодився з висновком місцевого суду стосовно тієї обставини, що 24 жовтня 2016 року ОСОБА_1 перебував поза межами будівлі Слов`янської міської ради та ОСОБА_2 не міг погоджувати суму неправомірної вигоди, яку мав передати ОСОБА_3 .

Вказані порушення, на думку прокурора, зокрема неправильне тлумачення досліджених доказів, наявність у вироку припущень, призвели до помилкових висновків суду про недоведення вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу прокурора виправданий ОСОБА_1 , посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити її без задоволення, а постановлені щодо нього судові рішення - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор Титаренко Ю. О., надавши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Виправданий ОСОБА_1 та його захисник Мурадов А. Л. заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора, просили залишити судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, Суд дійшов висновків,що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

На будь-яких інших підставах, зокрема через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту розгляду, суд касаційної інстанції не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржених судових рішень, а під час перегляду виходить з обставин, установлених судами нижчої інстанції, якщо відповідні висновки судів нижчої інстанції належним чином мотивовано.

Як убачається зі змісту касаційної скарги прокурора, суть наведених у ній доводів фактично зводиться до невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження, а це згідно зі статтями 433, 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Доводи, наведені у касаційній скарзі прокурора, про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які були допущені судами першої та апеляційної інстанцій і призвели до безпідставного виправдання ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 368 КК, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких, суд відкидає докази обвинувачення.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Положеннями ст. 17 КПК визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягають, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та в установлених КПК випадках на потерпілого.

Обвинувальний вирок може бути постановлено судом лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.

Тобто дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, що є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що місцевий суд повно й усебічно розглянув обставини кримінального провадження, проаналізував зібрані органом досудового розслідування докази, які перевірив і належним чином оцінив із точки зору допустимості, належності, достовірності, а сукупність доказів - із точки зору достатності, та дійшов правильного висновку, що обвинувачення ОСОБА_1 ґрунтується лише на припущеннях і не підтверджується об`єктивними, достатніми доказами, отриманими в ході досудового слідства і наданими стороною обвинувачення суду.

Зокрема, місцевий суд проаналізував показання: ОСОБА_1 , який заперечив свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та вказав, що до його обов`язків, як заступника міського голови не належить організація та проведення аукціону щодо відчуження майна комунальної власності, жодної неправомірної вигоди за це він не вимагав та не отримував; свідків: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Крім того, місцевий суд дослідив і належним чином оцінив із дотриманням вимог статей 23, 94 КПК письмові докази у кримінальному провадженні, серед яких:

документи, які регламентують службові обов`язки заступника міського голови ОСОБА_1 , рішення Слов`янської міської ради від 02 грудня 2015 року № 17-II-7, рішення цієї ж ради «Про розподіл обов`язків між міським головою, заступниками міського голови та керуючим справами виконкому» від 04 грудня 2015 року № 616;

документи щодо порядку здійснення приватизації комунального майна, у тому числі нежитлової будівлі та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , визначення її вартості, організації та проведення аукціону і визначення його переможця;

а також процесуальні документи і речові докази: заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про вимагання у них матеріальних вигод і залучення їх до конфіденційного співробітництва;

протоколи слідчих та негласних слідчо-розшукових дій (далі - НСРД), а саме:

за результатами НСРД аудіо-, відеоконтролю особи від 22 листопада 2016 року щодо подій, які відбулися 26 жовтня 2016 року за участю ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ;

за результатами аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_2 від 22 листопада 2016 року, згідно з яким відображено події, які відбулися 14 листопада 2016 року за участю ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ;

за результатами НСРД аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_2 від 22 листопада 2016 року щодо події, яка мала місце 15 листопада 2016 року за участю ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_2 ;

тимчасового доступу до речей і документів від 18 січня 2017 року, яким встановлено з`єднання мобільних номерів ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_10 ;

огляду місця події від 15 листопада 2016 року, згідно з яким у ОСОБА_4 виявлені грошові кошти в сумі 150 000 грн;

за результатами аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_1 від 15 листопада 2016 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

обшуку від 15 листопада 2016 року, згідно з яким у службовому кабінеті ОСОБА_1 у шафі в папці виявлено грошові кошти в сумі 149 600 грн;

тимчасового доступу до речей та документів від 30 січня 2017 року, щодо з`єднань мобільного номера ОСОБА_1 у період з 15 жовтня до 20 листопада 2016 року;

проведення негласної слідчої дії - контролю за вчиненням злочину від 14 листопада 2016 року, згідно з якою ОСОБА_3 вручена заздалегідь виготовлена довідка «Укрсіббанк» від 07 листопада 2016 року № 63/56-3-403-18;

а також протоколи огляду документів та речових доказів.

За наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд дійшов висновку про недоведеність того, що в діянніОСОБА_1 є склад інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Обґрунтував цей висновок суд тим, що у ОСОБА_1 відсутні службові повноваження щодо прийняття рішень про приватизацію майна комунальної власності, визначення способу його приватизації, його оціночної вартості, а також порядку проведення аукціону, визначення його учасників та переможців.

Так, повноваження з прийняття рішення про здійснення приватизації об`єкта і визначення способу приватизації належить Слов`янській міській раді, і це рішення приймається на сесії депутатами. Продавцем об`єктів малої приватизації, що перебувають у комунальній власності, є орган приватизації, а саме управління комунальної власності Слов`янської міської ради. Після ухвалення рішення Слов`янською міською радою про приватизацію певного об`єкта процедура підготовки документів для приватизації покладається на управління комунальної власності. Саме це управління здійснює підготовку проектів рішень щодо способу приватизації, проведення конкурсного відбору суб`єкта оціночної діяльності (який проводить оцінку майна, що підлягає приватизації) та укладає договір із ліцитатором.

Місцевий суд встановив, що міською радою було обрано спосіб здійснення приватизації (нежитлової будівлі та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 ) - аукціон, та визначено, що його проведення здійснюється за наявності не менше двох учасників. Аукціон проводиться ліцитатором, який діє відповідно до вимог законодавчих і нормативних актів з питань приватизації.

До службових повноважень ОСОБА_1 входило лише кураторство управління комунальної власності, яке, у свою чергу, діяло лише на виконання рішень міської ради, не маючи самостійних владних повноважень для визначення об`єктів приватизації та способу здійснення такої приватизації.

З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що до повноважень заступника міського голови ОСОБА_1 не входило визначення майна комунальної власності, яке підлягає приватизації, обрання способу здійснення приватизації, оцінки майна, а також організації, проведення аукціону та визначення його переможця, і він не міг вплинути на підставі свого службового становища на інших осіб щодо цих рішень, що у свою чергу, виключає здійснення ОСОБА_1 будь-яких дій із використанням свого службового становища, як вважала доведеним сторона обвинувачення, спрямованих на перемогу ОСОБА_3 в аукціоні щодо приватизації нежитлової будівлі та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .

Більше того, як встановив місцевий суд, аукціон щодо приватизації вищевказаної нежитлової будівлі та споруд так і не був проведений через відсутність жодного його учасника.

Письмові докази, зібрані органом досудового розслідування у кримінальному провадженні і якими прокурор підтверджував висунуте ОСОБА_1 обвинувачення, у тому числі протоколи, складені за результатами слідчих та НСРД, по суті стосуються таких фактів: повідомлення ОСОБА_2 ОСОБА_3 про необхідність надання останнім 10 % (150 000 грн) від оціночної вартості об`єкта нерухомості керівництву Слов`янської міської ради, вручення цих грошей ОСОБА_3 , передача їх останнім ОСОБА_4 та вилучення цих грошей у неї, вручення грошей ОСОБА_2 і залишення їх останнім у кабінеті ОСОБА_1 та вилучення вищевказаних грошей у його кабінеті.

Проаналізувавши такі письмові докази, місцевий суд дійшов висновку, що вони містять між собою, а також з показаннями свідків сторони обвинувачення - ОСОБА_3 і ОСОБА_2 суттєві суперечності, та не є достатніми для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за обставин викладених у обвинувальному акті.

Такі висновки місцевий суд обґрунтував тим, що стороною обвинувачення не доведено перебування ОСОБА_1 у своєму службовому кабінеті 24 жовтня 2016 року в той час, коли, за версією органу досудового розслідування, він перебував у цьому кабінеті та повідомив ОСОБА_2 про необхідність передачі йому ОСОБА_3 неправомірної вигоди у сумі 10 % (150 000 грн) від вартості об`єкта нерухомості для перемоги останнього в аукціоні.

Як встановив суд, ОСОБА_2 із вищевказаною метою зайшов до приймальні заступників міського голови, де розташований і кабінет ОСОБА_1 , був там з 15:45 до 15:59, тоді як за інформацією, наданою ПрАТ «МТС Україна», телефон ОСОБА_1 цього дня о 15:52 перебував за адресою: вул. Леніна, 48, м. Слов`янськ, і з нього були здійснені дзвінки, що дозволило суду зробити висновок про перебування ОСОБА_1 у цей час поза межами міської ради, що, у свою чергу, узгоджується з показаннями свідка ОСОБА_7 , згідно з якими цього дня, у другій його половині ОСОБА_1 був поза межами свого робочого місця.

Крім того, прокурор не довів, що свідок ОСОБА_4 , отримуючи кошти від ОСОБА_3 , діяла за вказівкою ОСОБА_1 , а проаналізувавши відносини між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_4 з урахуванням наданих ними суду показань й інформації, зафіксованій в протоколах слідчих дій, місцевий суд дійшов вмотивованого висновку про отримання ОСОБА_4 грошей від ОСОБА_3 саме за проханням ОСОБА_2 .

Також за висновком місцевого суду сторона обвинувачення не довела, що коли ОСОБА_2 залишав у кабінеті ОСОБА_1 папку з грошима, останній знав і усвідомлював, що в ній містяться гроші передані нібито ОСОБА_2 ОСОБА_3 .

Сам факт вилучення у кабінеті ОСОБА_1 вищезгаданих грошей визнаний судом таким, що беззаперечно не вказує на винуватість ОСОБА_1 у висунутому обвинуваченні.

Крім того, суд також зазначив, що стороною обвинувачення не надано жодного доказу, який би підтверджував наявність у діях ОСОБА_1 такої кваліфікуючої ознаки, як вимагання.

З вироку місцевого суду вбачається, що цей суд у своєму рішенні навів детальний аналіз досліджених ним доказів, у тому числі й тих, на які посилається прокурор у касаційній скарзі, і дійшов обґрунтованого висновку, про недоведеність, що у діянні ОСОБА_1 є склад інкримінованого йому кримінального правопорушення, вказавши у мотивувальній частині вироку правові підстави виправдання.

Такі висновки місцевого суду достатнім чином мотивовані й ґрунтуються на даних, належно перевірених у судовому засіданні та змістовно наведених у вироку.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку за апеляційною скаргою прокурора, доводи у якій є аналогічними доводам, викладеним у його касаційній скарзі, визнав ці висновки місцевого суду обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.

При цьому суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, щодо необґрунтованого виправдання ОСОБА_1 і вмотивовано визнав їх такими, що не відповідають зібраним у кримінальному провадженні доказам. Апеляційний суд проаналізував такі доводи, дав на них вичерпні відповіді та, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора, згідно з вимогами ст. 419 КПК зазначив в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.

Зокрема, суд апеляційної інстанції на підтвердження невмотивованості доводів прокурора послався на те, що місцевий суд ретельно перевірив наявні у кримінальному провадженні докази, на підставі яких ОСОБА_1 було висунуто обвинувачення, з дотриманням вимог ст. 94 КПК оцінив кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності й достатності та правильно дійшов висновку про недоведеність, що в діянні ОСОБА_1 є склад інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх правильними. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість цих висновків касаційна скарга прокурора не містить.

Доводи прокурора про те, що суд, виправдовуючи ОСОБА_1 , всупереч положенням ст. 373 КПК зазначив дві самостійні підстави для його виправдання, та не вказав, які докази сторони обвинувачення є недопустимими, неналежними і на якій підставі, Верховний Суд вважає необґрунтованими.

З вироку місцевого суду вбачається, що цей суд не визнавав доказів недопустимими та неналежними, як про це вказує прокурор, а дійшов висновку про недостатність доказів, наданих стороною обвинувачення, для доведення, того, що в діянні ОСОБА_1 є склад інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, викладених в обвинувальному акті.

Більш того, суд першої інстанції як у мотивувальній, так і в резолютивній частинах вироку чітко вказав про недоведеність, що в діянні ОСОБА_1 є склад інкримінованого йому кримінального правопорушення, що відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК є підставою для ухвалення судом виправдувального вироку, і саме на цій підставі виправдав ОСОБА_1 .

Неспроможними є і доводи прокурора про те, що судами не надано належної оцінки показанням ключового свідка ОСОБА_2 , оскільки суд у вироку навів аналіз його показань, наданих у судовому засіданні, у взаємозв`язку з іншими доказами та зазначив докладні мотиви визнання показань цього свідка у певній частині недостовірними, а в іншій частині такими, що не підтверджують винуватість ОСОБА_1 .

Відхиляє суд касаційної інстанції і доводи прокурора про те, що місцевий суд, дійшовши висновку про недоведеність, що в діянні ОСОБА_1 є склад інкримінованого йому кримінального правопорушення, з огляду на положення ч. 3 ст. 337 КПК міг самостійно змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення на менш тяжкі, зокрема, передбачені статтями 190, 364, статтями 15, 27 ст. 369 КК й ухвалити обвинувальний вирок.

Так, дійсно, положеннями ч. 3 ст. 337 КПК передбачено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Отже, наведені в касаційній скарзі прокурора доводи не спростовують правильності висновків, викладених у судових рішеннях, і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти переконання, що рішення було постановлено з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно вмотивованими й обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися, постановляючи рішення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів не встановила.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 01 липня 2020 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 22 вересня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.