У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Турчина А. А., заінтересована особа - ОСОБА_2 .
Скарга мотивована тим, що рішенням апеляційного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року у справі № 752/3149/15-ц апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року скасовано, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики та проценти за користування позикою у розмірі 4 723 852 грн. В іншій частині позову ОСОБА_2 відмовлено. Стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 3 654 грн судового збору за розгляд справи районним судом та 7 579 грн судового збору за розгляд справи апеляційним судом.
При ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження № 57228067, відкритого приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Турчином А. А. з примусового виконання вказаного рішення суду, йому стало відомо, що приватний виконавець допустив порушення положень Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» під час проведення оцінки квартири АДРЕСА_1 , що належить йому на праві власності. Приватним виконавцем не забезпечено доступ оцінювача до об`єкта оцінки, унаслідок чого значно занижена вартість квартири, більше ніж на один мільйон гривень. Крім того, приватний виконавець передав квартиру на реалізацію до державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам») без попереднього ознайомлення його, як боржника за виконавчим провадженням, з результатами оцінки, що свідчить про порушенням його прав та положень законодавства про виконавче провадження.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд зупинити реалізацію квартири АДРЕСА_1 та заборонити ДП «Сетам» вчиняти дії щодо реалізації зазначеного нерухомого майна.
24 травня 2019 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення скарги шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого листа № 752/3149/15-ц, виданого 07 листопада 2017 року Голосіївським районним судом м. Києва, яка мотивована тим, що до завершення розгляду скарги на дії та рішення приватного виконавця належна йому квартира АДРЕСА_1 може бути відчужена, оскільки ДП «Сетам» здійснює її продаж, проводяться вже треті торги. Зазначені доводи щодо реалізації квартири підтверджуються роздруківкою з сайту ДП «Сетам».
Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині другій статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 оскаржував дії приватного виконавця щодо реалізації належного йому, як боржнику, майна. Одночасно заявник просив забезпечити його скаргу шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого листа № 752/3149/15-ц, виданого 07 листопада 2017 року Голосіївським районним судом м. Києва, до вирішення питання по скарзі.
Правовою підставою забезпечення скарги заявник зазначив пункт 2 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» про обов`язкове зупинення виконавчого провадження у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.
Суди попередніх інстанцій при ухваленні судового рішення керувалися положеннями статей 149, 150 ЦПК України, які регулюють забезпечення позову, та пунктом 2 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження».
З таким висновком Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не погоджується.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
У статтях 149, 150 ЦПК України зазначені положення щодо порядку вирішення питання про забезпечення позову і способи забезпечення позову.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд, за заявою учасника справи, має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Разом із тим, згідно зі статтею 14 Конституції України та статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
Отже, положення статей 149-153 ЦПК України, які регламентують забезпечення позову, не можуть застосовуватися при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, державного чи приватного виконавця (статті 447-451 ЦПК України), поданої у порядку здійснення судового контролю за виконанням рішення суду, яке набрало законної сили (стягнення за яким не зупинялось) і підлягає примусовому виконанню в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
У пункті 15 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» судам роз`яснено, що при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд не вправі вжити заходів забезпечення скарги (аналогічно забезпеченню позову) шляхом зупинення виконавчого провадження, зупинення дії оскаржуваного рішення тощо, оскільки зазначене не є повноваженнями суду, а є виключним повноваженням державного виконавця, яке може бути оскаржено до суду.
Суди, задовольняючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення скарги, у порушення вищевказаних положень закону не звернули уваги на те, що суд не наділений повноваженнями вирішувати питання щодо вжиття заходів таких як забезпечення скарги шляхом зупинення реалізації майна, оскільки відповідно до положень вищевказаних норм матеріального і процесуального права вирішення питання про зупинення вчинення виконавчих дій відноситься виключно до компетенції державного виконавця.
Повноваження судів першої та апеляційної інстанцій при вирішенні цивільних справ визначені ЦПК України, зокрема повноваження щодо вжиття заходів забезпечення позову.
У ЦПК України відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження у порядку, передбаченому статтями 149, 150 ЦПК України, вживати заходи забезпечення скарги на дії державного виконавця шляхом зупинення реалізації майна.
Ураховуючи викладене, суди у порушення зазначених положень закону не врахували, що заявлені боржником заходи не можуть бути застосовані під час оскарження дій приватного виконавця, оскільки такі заходи застосовуються судами під час розгляду справ щодо оскарження виконавчих написів та про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Суди, пославшись на останній абзац пункту 15 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», згідно з яким судам роз`яснено, що до завершення розгляду скарги при наявності для цього підстав суд може зупинити стягнення на підставі виконавчого листа (пункт 4 частини першої статті 37 Закону про виконавче провадження), не звернули уваги на те, що це стосується оскарження виконавчих написів та про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Отже, суд не мав правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення скарги, використовуючи інститут цивільного процесуального права - забезпечення позову.
Ураховуючи, що суди, забезпечуючи скаргу на дії та рішення приватного виконавця, застосували норми ЦПК України щодо забезпечення позову, то згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України ухвали щодо забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 353 ЦПК України) підлягають касаційному оскарженню.
_03_03.png)
