ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області) про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в перерахунку ОСОБА_1 пенсії з огляду на інвалідність у розмірі п`яти мінімальних заробітних плат, встановленої чинним законодаством на 1 січня відповідного року, зобов`язання відповідача здійснити перерахування та виплатити пенсію ОСОБА_1 з 01.10.2017, беручи до уваги здійснені виплати, на підставі пункту 9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
2. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 6 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
3. 22 травня 2019 року ОСОБА_1 було подано до суду першої інстанції заяву про перегляд рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 6 липня 2018 року за виключними обставинами. У вказаній заяві позивач просив скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 6 липня 2018 року у справі № 808/1628/18 та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
3.1. Вказану заяву обґрунтовано тим, що рішенням Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року у справі № 3-14/2019 (402/19, 1737/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), словосполучення «дійсної строкової», яке міститься у положеннях частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюється лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.
4. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 6 липня 2018 року.
5. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 20.06.1986 по 10.12.1986 в складі В/Ч 93632, однак не під час проходження дійсної строкової служби (згідно витягу з військового квитка позивача серії НОМЕР_1, що був виданий Жовтневим районним воєнним комісаріатом Запорізької області від 28.10.1972, позивач проходив дійсну строкову військову службу у період з 28.10.1972 по 02.11.1973), а тому дія норми частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на нього не поширюється.
5.1. Розглядаючи заяву ОСОБА_1 від 22.05.2019 про перегляд рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 6 липня 2018 року у справі № 808/1628/18 за виключними обставинами, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність словосполучення «дійсної строкової», яке міститься в положеннях частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», застосованого судом при вирішенні цієї справи, могла бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами, якщо б судове рішення, яке просить переглянути позивач, підлягало б виконанню та не було б виконане на час ухвалення Рішення Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 59 Закону № 796-ХІІ від 25.04.2019 № 1-р(ІІ)/2019 (справа №3-14/2019 (402/19, 1737/19)). Оскільки рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 6 липня 2018 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову, таке судове рішення не підлягало виконанню, а тому перегляду не підлягає. Крім того, суди зазначили, що статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
6. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ухваленими за наслідками перегляду рішення суду за виключними обставинами, позивач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву позивача про перегляд за виключними обставинами рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 6 липня 2018 року повністю.
8. Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2020 року справу № 808/1628/18 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Запорізькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Підставою для передання справи на розгляд об`єднаною палатою став неоднаковий підхід до застосування норм права до подібних правовідносин колегіями суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Верховний Суд неодноразово розглядав справи, в яких вирішувалося питання застосування положень частини другої статті 152 Конституції України, статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» у взаємозв`язку з положеннями пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України.
8.1. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, яка входить до складу палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, в постанові від 17 грудня 2019 року у справі № 808/2492/18 зазначив, що наявність рішення Конституційного Суду України № 1-р(II)/2019 від 25.04.2019 в справі № 3-14/2019 (402/19, 1737/19) не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки під час розв`язання спору. На час виникнення спірних правовідносин та на час ухвалення рішення судом закон був чинним та підлягав застосуванню. Суд також зазначив, що з тексту імперативних приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом у процесі розв`язання справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки, якщо рішення суду ще не виконане. Суд дійшов висновку, що в ситуації, яка є предметом дослідження, рішення не може вважатись невиконаним в контексті приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки рішення, що набрало законної сили, яким у задоволенні позову відмовлено, не передбачає примусового виконання.
8.2. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, яка входить до складу палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів, у постанові від 19 листопада 2018 року у справі №755/4893/18 (755/18431/15-а) дійшов висновку, що згідно з резолютивною частиною рішення Конституційного Суду України № 1-р/2018 від 27 лютого 2018 року положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України визнані неконституційними, останні втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Із змісту наведеного слідує, що дія положень абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України втратила чинність з 27 лютого 2018 року, при цьому така не має зворотної сили. Тому, рішення Конституційного Суду №1-р/2018 не може бути застосовано до правовідносин з приводу виплати пенсії позивачеві, що виникли до 27 лютого 2018 року, а саме в період з липня 2014 року. Враховуючи, що на час ухвалення постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 20 листопада 2015 року положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України були чинними, останні втратили чинність лише з 27 лютого 2018 року, тому правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що відсутні підстави для скасування постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 20 листопада 2015 року.
8.3. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, що належить до палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян, висловив у постанові від 25 липня 2019 року у справі № 804/3790/17 правову позицію про те, що рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття зазначеного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
8.4. Також існує протилежна практика Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, Верховний Суд у постанові від 24 липня 2019 року у справі №812/1266/17 сформував такий правовий висновок: на дату ухвалення постанови положення частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення). На стадії касаційного перегляду судових рішень суд касаційної інстанції не може перевіряти чи правильно суди попередніх інстанцій застосували положення, зокрема, матеріального права, в редакції, яка діє на дату касаційного перегляду судових рішень. Тому при ухваленні цієї постанови суд касаційної інстанції не брав до уваги зазначеного Рішення Конституційного Суду України. Однак, відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України вказане рішення Конституційного Суду України може слугувати підставою для перегляду судових рішень в цій справі у зв`язку з виключними обставинами. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 575/208/17.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
9. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Шевченківському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України міста Запоріжжя як пенсіонер та отримує пенсію з огляду на інвалідність в розмірі відшкодування фактичних збитків (ІІ групи інвалідності), що розрахована відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» беручи до уваги положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
26 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України міста Запоріжжя із заявою про перерахунок пенсії, у якій просив здійснити йому перерахунок пенсії з 01.10.2017 на підставі пункту 9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 № 1210, зважаючи на п`ятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
Шевченківське об`єднане управління Пенсійного фонду України міста Запоріжжя листом від 04.04.2018 № 185/Ф-1 відмовило позивачеві в здійсненні перерахунку пенсії з тієї підстави, що заявник брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС не під час проходження дійсної строкової служби.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
19. Колегія суддів зазначає, що в контексті визначених в ухвалі Верховного Суду від 14 травня 2020 року, якою справу № 808/1628/18 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, питань, спірним є питання щодо наявності у особи, якій відмовили у задоволенні адміністративного позову, можливості перегляду такого судового рішення з підстав встановлених пунктом 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, чи відсутності такої - тільки у зв`язку з тим, що вказане рішення не підлягало виконанню.
20. У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 22.05.2019 про перегляд рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 6 липня 2018 року у справі № 808/1628/18 за виключними обставинами, виходили з того, що оскільки рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 6 липня 2018 року у справі № 808/1628/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, відмовлено у задоволенні адміністративного позову, таке судове рішення не підлягало виконанню, а тому не підлягає перегляду за виключними обставинами з підстав визначених пунктом 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком судів першої та апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Положеннями частини першої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто, зокрема, за виключними обставинами.
Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Частиною шостою статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Відповідно до частин першої та другої статті 365 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною 2, пунктами 1, 2 частини 5 статті 361 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині 1 цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 368 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду. Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції.
Колегія суддів зазначає, що положення пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України містять імперативний припис, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки за умови, якщо таке рішення суду ще не виконане.
Слід звернути увагу, що словосполучення «ще не виконане», яке вживається у пункті 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачає множинного тлумачення або множинного його розуміння, а також «розширеного тлумачення» про яке зазначено в ухвалі Верховного Суду від 14 травня 2020 року, якою справу № 808/1628/18 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Вказана процесуальна норма має імперативний характер, є чіткою та не може бути застосована інакше ніж це передбачено процесуальним законодавством.
У справі, що розглядається судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Конституційного Суду України № 1-р(II)/2019 від 25 квітня 2019 року у справі № 3-14/2019 (402/19, 1737/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), словосполучення «дійсної строкової», яке міститься у положеннях частини 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю. Згідно з вказаним рішенням словосполучення «дійсної строкової», що міститься в положеннях частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, визнане неконституційним, втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічні положення містяться у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII.
Згідно з резолютивною частиною Рішення Конституційного Суду України № 1-р(II)/2019 від 25 квітня 2019 року у справі № 3-14/2019 (402/19, 1737/19), словосполучення «дійсної строкової», що міститься в положеннях частини 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, визнане неконституційним і втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Словосполучення «дійсної строкової», що міститься в положеннях частини 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII визнане неконституційним та втратило чинність 25 квітня 2019 року, як встановлено статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України», тобто, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі № 3-14/2019 (402/19, 1737/19), що також прямо встановлено даним рішенням.
Наявність Рішення Конституційного Суду України № 1-р(II)/2019 від 25 квітня 2019 року по справі № 3-14/2019 (402/19, 1737/19) не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, крім того, на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття рішення судом першої інстанції положення вказаної норми були чинними та підлягали застосуванню.
Враховуючи вказані положення чинного законодавства, а також, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 6 липня 2018 року (залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2018 року) у справі № 808/1628/18, про перегляд якого за виключними обставинами з відповідною заявою звернувся ОСОБА_1 , у задоволенні позову відмовлено, колегія суддів зазначає, що не може вважатись невиконаним, в розумінні положень пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду, що набрало законної сили та яким у задоволенні позову відмовлено, оскільки таке рішення не передбачає примусового його виконання.
Вказана правова позиція була висловлена у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 808/2492/18, у постанові Верховного Суду від 19 листопада 2018 року у справі № 755/4893/18 (755/18431/15-а), у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 805/550/16-а.
21. Таким чином суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 6 липня 2018 року у справі № 808/1628/18.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
22. Враховуючи пункт 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року у справі № 808/1628/18 слід залишити без задоволення.
23. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону, що діяла до набрання чинності Закону України від 15.01.2020 № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»).
_03_03.png)
