Самого факту непроживання особи в квартирі більше року недостатньо для її виселення:

Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житлом, є лише її свідома поведінка, яка свідчить про втрату інтересу до приміщення.

Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 9 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18.

Спрогнозуйте результат рішення суду з Verdictum PRO. ЛІГА:ЗАКОН презентує для вас першу систему аналізу судових рішень із функціоналом передбачення вірогідності перемоги у суді у всіх трьох інстанціях за допомогою штучного інтелекту. Функціонал прогнозування на підставі аналізу тексту позовної заяви створено для попередньої оцінки ризиків та економії часу адвоката під час підготовки до судових засідань. Сьогодні Verdictum PRO аналізує понад 80 млн документів. Не пропустіть зимові знижки на інформаційно-аналітичні продукти та комплексні рішення для бізнесу від ЛІГА:ЗАКОН! Купуйте зі знижкою 30%

Обставини справи

Позовна заява мотивована тим, що позивачка на підставі договору купівлі-продажу від 1 серпня 1996 року є власником квартири. Після придбання квартири в ній були зареєстровані вона, її чоловік, син та дочка (відповідачка). 10 квітня 2015 року чоловік з сином знялися з реєстраційного обліку в спірній квартирі. З початку серпня 2017 року дочка, не пояснивши причин, забрала свої особисті речі та покинула спірну квартиру і не проживає у ній.

Позивачка не перешкоджала відповідачці у користуванні цією квартирою. У зв'язку з тим, що дочка не знімається з реєстраційного обліку в спірній квартирі, вона вимушена сплачувати комунальні послуги за кількістю осіб і позбавлена можливості вільно розпоряджатися своєю власністю.

Ураховуючи викладене, позивачка просила визнати відповідачку такою, що втратила право користування квартирою.

Відповідачка зазначала, що посварилася з позивачкою, яка не хоче пускати її до квартири. Іншого житла, окрім спірної квартири, дочка не має і інтересу до цієї квартири вона не втратила.

Позиція ВС

ВС направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, з огляду на таке.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.

Статтею 405 ЦК передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.