Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Фабула судового акту: Мати померлого сина, подала позов до суду першої інстанції, про усунення дружини свого сина (невістки) від спадкування, внаслідок того, що невістка умисно ухилялась від надання допомоги своєму чоловікові, який хворів на тяжку психічну хворобу, у зв`язку з чим перебував у безпорадному стані.
Факт наявності тяжкої психічної хвороби підтверджувався за життя – тим що син проходив обстеження у психіатричній лікарні, де йому було видано графік прийому ліків від шизофренії, а посмертно - висновком судово-психіатричної експертизи (виявлено ознаки тяжкого психічного розладу (з найбільшою вірогідністю: шизофренія, параноїдна форма).
Обмежено дієздатним або недієздатним спадкодавець за життя не визнавався.
Перед смертю, спадкодавець несподівано пропав, а потім його знайшли повішаним. Зі слів, позивача (матері) - після зникнення чоловіка та за весь час його пошуків, відповідач (яка знала про хворобу) поводила себе так, наче нічого не трапилось, вела звичайний спосіб життя. Підтвердження доказами цих фактів, позивач – як вбачається з рішення – не привела. Втім, суд першої інстанції задовольнив її позов і усунув дружину від спадкування.
Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції. ВС КЦС погодився із цим і залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Позиція аргументована наступним:
1) узагальнюючи зміст статті 1224 ЦК, постанову ПВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, та попередні висновки ВС:
Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність обставин:
- ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання,
- перебування спадкодавця у безпорадному стані,
- потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності в сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
2) Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Так, позивачем не доведено факт ухилення, хоча це є її процесуальним обов`язком.
3) Щодо безпорадного стану:
- безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
- відсутні переконливі докази того, що через наявність тяжкого психічного розладу спадкодавець не здатен був усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними або такий розлад істотно вплинув на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, унаслідок чого він потребував постійного нагляду та сторонньої допомоги;
- обмежено дієздатним або недієздатним спадкодавець за життя не визнавався.
Таким чином, лише факт вияву у спадкодавця ознак тяжкого психічного розладу не може свідчити про безпорадний стан спадкодавця, оскільки безпорадний стан - це стан особи, у якому вона не може самостійно забезпечити свої життєві потреби, потребує стороннього догляду, допомоги і піклування.
Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Невеликий проміжок часу пропуску строку на вступ у спадщину не є однозначним фактом для його продовження (ВС/КЦС у справі № 362/5972/18 від 16.12.2020);
Постанова
Іменем України
18 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 761/19573/15-ц
провадження № 61-5357св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Головне управління юстиції у місті Києві,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Головне управління юстиції у м.Києві, про усунення від права на спадкування.
Позовні вимоги мотивовані тим, що її сина ОСОБА_4 24 лютого 2015 року знайшли мертвим (повішеним) в урочищі «Килиця» смт. Воловець Свалявського району Закарпатської області. За життя, її син заповіту не склав. Позивач вказувала, що свого часу ОСОБА_4 за рекомендацією відповідача у справі, почав відвідувати школу йоги «Гуру Ар Сантем», що негативно вплинуло на його психіку, оскільки йому нав`язували різні ритуали і обряди. Відповідач також була членом школи і мала великий вплив на чоловіка. Позивач зазначала, що відвідавши разом із сином психотерапевта у Голосіївському районі м. Києва вона дізналась про його відхилення психічного стану, який пов`язаний з діяльністю школи йоги « Гуру Ар Сантем ». Після зникнення ОСОБА_4 та за весь час його пошуків, відповідач поводила себе так, наче нічого не трапилось, вела звичайний спосіб життя. Позивач зазначала, що відповідач умисно ухилялась від надання допомоги ОСОБА_4 , своєму чоловікові, який хворів на тяжку психічну хворобу, у зв`язку з чим перебував у безпорадному стані, а тому в неї відсутнє право на спадкування після смерті свого чоловіка.
Таким чином, просила усунути ОСОБА_2 від спадкування після смерті ОСОБА_4 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 вересня 2019 року позов задоволено; усунуто ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до висновку № 814 Київського міського центу судово-психіатричної експертизи від 22 грудня 2018 року ОСОБА_4 за своїм психічним станом на 04 серпня 2014 року та 24 січня 2015 року виявляв ознаки тяжкого психічного розладу (з найбільшою вірогідністю: шизофренія, параноїдна форма). Натомість, ОСОБА_2 була обізнана про факт тяжкої хвороби ОСОБА_4 , проте не вчиняла дій спрямованих на надання допомоги, підтримки у лікуванні його хвороби з метою уникнення негативних наслідків, хоча і не була обмежена в такій можливості.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено; рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з відсутності доказів того, що через наявність психічного розладу ОСОБА_4 не здатен був усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними або такий розлад істотно вплинув на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, унаслідок чого ОСОБА_4 потребував постійного нагляду та сторонньої допомоги. Суд зазначив, що сам лише факт вияву у ОСОБА_4 ознак тяжкого психічного розладу не може свідчити про безпорадний стан спадкодавця, оскільки безпорадний стан - це стан особи, у якому вона не може самостійно забезпечити свої життєві потреби, потребує стороннього догляду, допомоги і піклування. Крім того, суд наголосив, що обмежено дієздатним або недієздатним ОСОБА_4 за життя не визнавався.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом при ухваленні постанови не взято до уваги висновок № 814 Київського міського центу судово-психіатричної експертизи від 22 грудня 2018 року за результатами проведення посмертної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_4 , згідно з яким останній, за своїм психічним станом, на 04 серпня 2014 року та 24 січня
2015 року виявляв ознаки тяжкого психічного розладу (з найбільшою вірогідністю: Шизофренія, параноїдна форма), внаслідок чого дійшов до передчасного висновку у про відмову в задоволенні позову.
Зазначає, що апеляційним судом розглянуто апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, без дослідження обставин порушення її прав рішенням суду першої інстанції, оскільки відповідачем не надано доказів зміни прізвища.
Також позивач зазначає, що апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка мала суттєві недоліки, чим порушив норми статті 356 ЦПК України. Посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми частини п`ятої статті 1224 ЦК України, що в свою чергу стало підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову.
Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу
У травні 2020 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу у якому заначено про те, що постанова апеляційного суду постановлена з додержанням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без змін.
12 червня 2020 року на адресу Верховного Суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 на відзив ОСОБА_2 , в яких вона просить врахувати, що відзив подано від імені представника, який не є адвокатом та задовольнити її касаційну скаргу.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що ОСОБА_1 є матір`ю спадкодавця ОСОБА_4
09 серпня 2014 року ОСОБА_4 уклав шлюб з ОСОБА_2 , який зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис
№ 1060.
Після реєстрації шлюбу, ОСОБА_2 змінила прізвище на « ОСОБА_2 ».
Від шлюбу у ОСОБА_4 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_9 , актовий запис про народження дитини № 446, зроблений 04 березня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві.
Установлено, що ОСОБА_4 був власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, укладеного з ОСОБА_10 30 січня 2003 року і квартири АДРЕСА_2 , отриманої від ОСОБА_11 на підставі договору дарування від 06 квітня 2011 року.
Відповідно до пояснень позивача, 04 серпня 2014 року ОСОБА_4 несподівано для близьких, викинув на смітник усе майно, зокрема: одяг, книги, антикварні речі, подарунки, документи (крім паспорта), що стало причиною проходження ним обстеження у клініці.
22 серпня 2014 року ОСОБА_4 пройшов обстеження у Київській міській психіатричній лікарні ім. Павлова, де лікарем-психіатром Матюхою С. О. видано власноруч написаний графік прийому ліків від шизофренії.
25 січня 2015 року ОСОБА_4 пішов з дому і не повернувся.
24 лютого 2015 року знайдено труп ОСОБА_4 в смт. Воловець Свалявського району Закарпатської області, свідоцтво про смерть видане 01 березня 2015 року відділом реєстрації смерті м. Києві.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від 09 серпня 2014 року.
Відповідно до змісту указаного рішення, за висновком судово-психіатричної експертизи від 06 квітня 2017 року № 11, ОСОБА_4 на час реєстрації шлюбу мав ознаки психічного захворювання, скоріш за все у формі шизотипового розладу, глибину та ступінь якого на той момент встановити неможливо .
22 грудня 2018 року Київським міським центром судово-психіатричної експертизи проведена посмертна судово-психіатрична експертиза ОСОБА_4, за результатами якої складено висновок № 814.
Експертами надано оцінку отриманим показам свідків, особистому щоденнику померлого ОСОБА_4 та співвставивши матеріали з науковими та клініко-експертними уявленнями зроблено висновок про те, що станом на 04 серпня 2014 року та 24 січня 2015 року ОСОБА_4 виявляв ознаки тяжкого психічного розладу, про що свідчать порушення мислення у його письмовій продукції у вигляді витіюватості, резонерства, грубих асоціативних розривів тощо, маячних ідей особливого походження свого роду тощо. Вищезазначені психічні порушення з найбільшою вірогідністю відповідають діагностичним критеріям за МКХ-10: шизофренія, параноїдна форма (F20.00) та відповідають ознакам тяжкого психічного розладу.
Експертами зроблено висновок, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за своїм психічним станом на 04 вересня 2014 року та 24 січня
2015 року, виявляв ознаки тяжкого психічного розладу (з найбільшою вірогідністю шизофренія, параноїдна форма).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з вимогами статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
За змістом частини п`ятої статті 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Виходячи з частини п`ятої статті 1224 ЦК України та з урахуванням роз`яснень, наданих судам у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).
При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для життєдіяльності спадкодавця, наявність можливості для цього та свідоме невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.
Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця у безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності в сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15-ц (провадження № 61-8023св18), від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17-ц (провадження № 61-45879св18) та від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц (провадження № 61-25032св19).
Крім того, у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св 18) та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18) зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Відповідно до положень частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, правильно застосувавши положення частини п`ятої статті 1224 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено факт ухилення
ОСОБА_2 від надання допомоги своєму чоловікові (зокрема, її безвідповідальне відношення до стану здоров`я її чоловіка), постійну потребу спадкодавця у допомозі саме відповідача, що в силу статті 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.
Суд апеляційної інстанції встановив, що сам лише факт вияву у ОСОБА_4 ознак тяжкого психічного розладу не може свідчити про безпорадний стан спадкодавця, оскільки безпорадний стан - це стан особи, у якому вона не може самостійно забезпечити свої життєві потреби, потребує стороннього догляду, допомоги і піклування. Крім цього, обмежено дієздатним або недієздатним ОСОБА_4 за життя не визнавався.
Правильними є висновки апеляційного суду про відсутність переконливих доказів того, що через наявність тяжкого психічного розладу ОСОБА_4 не здатен був усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними або такий розлад істотно вплинув на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, унаслідок чого ОСОБА_4 потребував постійного нагляду та сторонньої допомоги.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не взято до уваги висновок № 814 Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 22 грудня 2018 року за результатами проведення посмертної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_4 не заслуговують на увагу, оскільки апеляційним судом надано їм належну оцінку та зроблено відповідні висновки.
Доводи касаційної скарги про розгляд апеляційним судом апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі без дослідження обставин порушення її прав рішенням суду першої інстанції є безпідставними, оскільки при поданні апеляційної скарги, апеляційний суд, в межах своїх повноважень, перевіряє апеляційну скаргу, зокрема, статус особи, яка подає таку скаргу, та постановляє відповідну ухвалу.
Доводи касаційної скарги про розгляд апеляційним судом апеляційної скарги ОСОБА_2 , яка мала суттєві недоліки, чим порушено норми статті 356 ЦПК України не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до особистого тлумачення скаржником норм закону.
У письмових поясненнях ОСОБА_1 просить врахувати, що відзив подано від імені представника, який не є адвокатом, а отже він не мав права підписувати та подавати такий відзив.
Відповідно до підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV«Перехідні положення» Конституції України у редакції Закону України № 1401-VIII від 02 червня 2016 року «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року.
Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VІІІ, здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.
З матеріалів справи убачається, що позов у справі подано до суду у липні 2015 року.
Враховуючи те, що провадження у вказаній справі розпочато у 2015 році, тобто до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VІІІ, тому у вказаній справі не вимагається представництво сторін у Верховному Суді лише адвокатом.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
