Встановивши, що грошові кошти відповідач взяв у позивача у борг, проте у розписках не зазначено строк повернення цих коштів, суд дійшов висновку, що борг має бути повернутий у порядку та строки, що встановлено ч. 1 ст. 1049 ЦК України, тобто протягом трид

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача грошових кошти у розмірі 117 000, 00 дол. США у гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України станом на день постановлення судового рішення.

В обґрунтування позову посилався на те, 17 квітня 2007 року між сторонами укладено договір позики, що підтверджується розписками. Згідно з розпискою від 17 квітня 2007 року відповідач отримала від нього 32 000, 00 дол. США для купівлі будівлі пекарні, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до розписки від 17 квітня 2007 року відповідач отримала 85 000, 00 дол. США для купівлі квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

10 березня 2017 року позивач направив відповідачу письмову вимогу про повернення коштів, яка була отримана 10 березня 2017 року. Борг протягом встановленого строку з дня отримання вимоги не повернуто.

Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 30 липня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, керувався тим, що у судовому засіданні дослідженні оригінали розписок від 17 квітня 2007 року, відповідно до яких ОСОБА_2 17 квітня 2007 року отримала 85 000, 00 дол. США для купівлі нею квартири АДРЕСА_2 , а також отримала 32 000, 00 дол. США для купівлі нею будівлі пекарні на АДРЕСА_1 . У зазначених розписках відсутнє посилання на кінцевий термін повернення боргу, ця обставина зазначена у договорі позики, однак як доказ суд його не прийняв у зв`язку з клопотанням представника позивача та відсутністю оригіналу договору. Таким чином, дата підписання боргових розписок є датою, коли у позичальника виникає право вимоги від боржника, та датою початку перебігу позовної давності, яка, за загальними правилами, становить три роки. Сплив позовної давності позбавляє можливості одержати судовий захист свого порушеного цивільного права за умови заявлення стороною у спорі про її застосування до постановлення судом рішення.

Суд не прийняв пояснення представника позивача про те, що позовну давність необхідно відраховувати з часу направлення листа-повідомлення у березні 2017 року, оскільки ця вимога направлена відповідачу після звернення позивача до суду з позовом та відкриття провадження у справі (01 березня 2017 року), а позовна давність щодо права вимоги повернення грошових коштів спливла 17 квітня 2010 року. Доказів поважності причин пропуску позовної давності представником позивача суду не надано.

Постановою Одеського апеляційного суду від 14 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 30 липня 2018 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за позикою у розмірі 117 000, 00 дол. США, що станом на 14 березня 2019 року за офіційним курсом Національного банку України (один долар США - 26, 70 грн) становить 3 123 900, 00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Оскільки у розписках не встановлено строку повернення боргу, іншого строку повернення боргу не встановлено, відповідно до положень статті 1049 ЦК України позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це. Відповідна вимога про повернення боргу направлена позивачем 10 березня 2017 року та отримана відповідачем 10 березня 2017 року. Борг необхідно було повернути протягом 30 днів з дня її отримання, тобто у строк до 10 квітня 2017 року. Борг протягом цього періоду не повернуто. Направлення вимоги під час розгляду справи не має правового значення, оскільки між сторонами на цей час спір не вирішено. Таким чином, помилковим і таким, що не відповідає обставинам справи, є висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем позовної давності, перебіг якої почався з дати складення розписок. Таким чином, підлягає стягненню сума боргу у розмірі 117 000, 00 дол. США, що в еквіваленті станом на 14 березня 2019 року складає 3 123 900, 00 грн.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 17 квітня 2007 року між сторонами укладено договір позики, що підтверджується відповідними розписками.

Згідно з оригіналом розписки від 17 квітня 2007 року відповідач отримала від позивача 32 000, 00 дол. США для купівлі будівлі пекарні, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до оригіналу розписки від 17 квітня 2007 року відповідач отримала 85 000, 00 дол. США для купівлі квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

10 березня 2017 року позивач направив відповідачу письмову вимогу про повернення позичених грошових коштів, яка була отримана 10 березня 2017 року. Борг протягом встановленого строку з дня отримання вимоги не повернуто.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів

(суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Наслідки порушення договору позичальником визначені статтею 1050 ЦК України, відповідно до частини першої якої, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що письмова форма договору позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.

Оригінали боргових розписок надано суду позивачем, що доводить невиконання відповідачем своїх зобов`язань.

При цьому, відповідно до пункту другого частини першої статті 1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Встановивши, що грошові кошти відповідач взяв у позивача у борг, проте у розписках не зазначено строк повернення цих коштів, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що борг має бути повернутий у порядку та строки, що встановлено частиною першою статті 1049 ЦК України, тобто протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це.

За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Таким чином, суд апеляційної інстанції встановив справжню правову природу укладеного між сторонами договору та дійшов правильних висновків про укладення договору позики між сторонами, момент початку перебігу позовної давності.

Позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, оскільки судами встановлено наявність між сторонами правовідносини за договором позики, дійсність та достовірність договору позики не спростована, факт отримання грошей підтверджений належними доказами у справі.

Посилання відповідача на те, що суд безпідставно не взяв до уваги копію договору позики від 17 квітня 2007 року, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки відповідно до частини другої статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом, при цьому відповідач не була позбавлена можливості надати другий оригінал договору, який у разі підписання його сторонами повинен був зберегтися у неї.

Доводи касаційної скарги про те, що судом безпідставно відхилено клопотання про допит позивача як свідка, Верховний Суд також визнає необґрунтованими, оскільки для цього була необхідна згода самого позивача, крім того, відповідач не навела, які обставини мали бути доведені внаслідок допиту позивача як свідка.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі, перевірялися судом апеляційної інстанції та були відхилені з огляду на непідтвердження їх належними та допустимими доказами.

Розглядаючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, дійшов обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін.