Такий спосіб участі у вихованні дитини як спільний відпочинок під час шкільних канікул не вимагає від відповідача постійного проживання на території України, а питання спілкування між сином та батьком не можна ставити в залежність від доходу останнього

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що 15 листопада 2008 року між нею та відповідачем зареєстровано шлюб. В шлюбі народився їх син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

29 липня 2016 року на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва шлюб між сторонами розірвано.

Позивач зазначає, що з моменту розірвання шлюбу відповідач нехтує своїми обов`язками як батько та проявляє грубу неповагу до дитини. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються позивачем одноособово без участі та підтримки відповідача. Дитина знаходиться на повному утриманні позивача, яка прикладає усі зусилля та можливості для його розвитку. Так, окрім шкільних занять, з березня 2012 року по лютий 2016 року ОСОБА_4 навчався у Клубі дитячої творчості «Ухтишка», де відвідував різні секції, такі як бейбі-денс, гончарна студія, бойовий гопак, шахи, танцювальна студія та інші. Відповідач у свою чергу не бере участі ні в навчанні, ні в позашкільному розвитку дитини, не відвідує шкільних заходів за участю дитини, не сплачує за навчання. Крім того, відповідач не цікавиться здоров`ям сина, у якого виникли проблеми із зором внаслідок пережитих хвилювань, які виникають кожного разу, коли дитина спілкується зі своїм батьком.

Зазначала також, що поведінка відповідача по відношенню до сина була неприйнятною і протягом подружнього життя, оскільки відповідач завдавав фізичного та морального насилля позивачу в присутності дитини, залякував сина, погрозами примушував його до спілкування, принижував і висміював захоплення сина музикою і співами. Такою поведінкою відповідач домігся того, що син став боятися батька та не бажає з ним спілкуватися.

На думку позивача, наведене свідчить про невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків, що є підставою для позбавлення останнього батьківських прав відносно сина.

Заперечуючи проти позовних вимог про позбавлення його батьківських прав, відповідач ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Дарницька районна у м. Києві державна адміністрація (як орган опіки та піклування), про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею.

Обґрунтовуючи вимоги за зустрічним позовом, ОСОБА_2 зазначав, що з весни 2016 року ОСОБА_1 почала обмежувати його у спілкуванні із сином, створювати перешкоди для зустрічей. Протягом зазначеного періоду часу ОСОБА_2 надано можливість побачити сина декілька разів, під час яких батько помітив значну зміну у поведінці дитини. ОСОБА_4 постійно нервував, не знав, як реагувати на спілкування з батьком, спостерігав за реакцією матері, щоб розуміти як поводити себе із позивачем.

Під час однієї із зустрічей ОСОБА_1 вчинено сварку, під час якої вона звинувачувала ОСОБА_2 у нібито здійсненій крадіжці документів, провокувала його на очах у дитини до бійки, намагалась виштовхати із квартири, погрожувала у присутності дитини, що він не буде спілкуватись із сином, після чого викликала поліцію, представники якої не зафіксували жодної агресивної поведінки ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_1 .

Також ОСОБА_2 зазначав, що час перебування у шлюбі ним придбано для дитини мобільний телефон, щоб мати зв`язок із сином під час від`їздів за кордон. Проте матір`ю не надавалося можливості батьку поспілкуватись із сином навіть за особистим номером телефону ОСОБА_4 , а в подальшому взагалі змінено номер, що унеможливило встановлення зв`язку із дитиною.

Внаслідок вищевказаних дій ОСОБА_1 . ОСОБА_2 звернувся до Дарницької районної державної адміністрації у м. Києві, як органу опіки та піклування, для визначення його участі у вихованні дитини.

03 травня 2017 року розпорядженням Дарницької районної державної адміністрації у м. Києві № 285 визначено участь батька - ОСОБА_2 , у вихованні його дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановивши йому спілкування із сином в присутності матері, з урахуванням думки дитини та за наступним графіком: І, ІІІ субота місяця з 10:00 години до 13:00 години; щочетверга з 17:00 години до 19:00 години; зустрічі під час шкільних канікул - з урахуванням думки дитини та за попередньою домовленістю між батьками. Також зобов`язано батька дитини, ОСОБА_2 , дотримуватись режиму навчання, розвитку, виховання та відпочинку дитини, не допускати протиправних дій та негативних розмов стосовно матері дитини. Крім того, зобов`язано матір дитини, ОСОБА_1 , не перешкоджати батькові брати участь у вихованні дитини та спілкуванні з нею, не допускати протиправних дій та негативних розмов стосовно батька дитини.

Незважаючи на вказане рішення, ОСОБА_1 продовжують вчинятися перешкоди щодо спілкування та участі у вихованні батьком свого сина, зокрема, вона ігнорує дзвінки ОСОБА_2 , формує у сина негативне сприйняття батька, перекручуючи фактичні обставини, вчиняє конфлікти, не даючи можливості батьку спілкуватися у межах встановленого розпорядженням органу опіки та піклування часу.

З приводу наведених перешкод у спілкуванні із сином, ОСОБА_2 звертався із заявою до відділу поліції, а також до Служби у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації про вжиття заходів реагування щодо припинення права батька на підтримання регулярних стосунків і прямих контактів з дитиною.

Однак, незважаючи на розгляд наведених вище звернень до компетентних органів та проведення відповідних бесід із ОСОБА_1 , станом на день звернення із зустрічним позовом ОСОБА_2 залишається позбавленим можливості спілкуватися із дитиною.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 просив суд ухвалити рішення, яким зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_2 із сином, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначити такі способи участі у вихованні дитини: спільні зустрічі із дитиною І та III п`ятниці з 17 години 00 хвилин до 19 години 00 хвилин неділі з ночівлею дитини за місцем проживання ОСОБА_2 ; спільні зустрічі із дитиною кожного четверга з 17 години 00 хвилин до 19 години 00 хвилин; безперешкодне відвідування ОСОБА_2 дитини під час перебування у навчальних закладах (у школі, позашкільних заняттях); перебування дитини з ОСОБА_2 за місцем його фактичного проживання протягом часу перебування ОСОБА_1 поза межами м. Києва; проведення спільного відпочинку ОСОБА_2 разом із дитиною протягом 7 (семи) днів під час осінніх шкільних канікул; проведення спільного відпочинку ОСОБА_2 разом із дитиною протягом 7 (семи) днів кожного літнього місяця під час літніх шкільних канікул; спільне святкування ОСОБА_2 разом із дитиною щороку Дня Святого Миколая (19 грудня), дня народження дитини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), дня народження ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2) з відвідуванням дитячих розважальних закладів; безперешкодне щоденне спілкування з дитиною шляхом телефонного та/або електронного зв`язку через мережу Skype. Просив також залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог, Дарницьку районну державну адміністрацію як орган опіки і піклування та зобов`язати її подати до суду висновок щодо розв`язання спору.

02 листопада 2017 року ОСОБА_2 подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив зменшити позовні вимоги, зокрема зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_2 із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначити такі способи участі у вихованні дитини: безперешкодні спільні зустрічі ОСОБА_2 із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у дні та години, погоджені із ОСОБА_1 , та з урахуванням бажання дитини; зобов`язати ОСОБА_1 повідомляти ОСОБА_2 про захворювання та лікування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 повідомляти ОСОБА_2 про від`їзд (обставини та напрям) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі міста Києва більше ніж на 2 (два) дні; проведення спільного відпочинку ОСОБА_2 із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом 7 (семи) днів під час осінніх та зимових шкільних канікул, а також 14 (чотирнадцяти) днів під час літніх канікул; безперешкодне щоденне спілкування з дитиною шляхом телефонного зв`язку.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 09 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 640,00 грн. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Суд першої інстанції задовольнив позов ОСОБА_1 , оскільки вбачав в діях відповідача ухилення від виконання ним батьківських обов`язків, так як він не приділяє дитині увагу, не спілкується із сином та не намагається налагодити із ним контакт, що підтверджується наданими стороною позивача доказами, а також поясненнями дитини, яка вказала на те, що спілкуватись з батьком у нього немає бажання. Відповідач не бере участь в утриманні дитини, припинення такої участі є виключно волею відповідача, і не є волевиявленням позивача. Також, на думку суду першої інстанції, надані стороною відповідача докази (характеристики, довідки про стан та висновки щодо дитини) не підтверджують виконання відповідачем батьківських обов`язків по відношенню до неповнолітнього сина, зокрема і щодо його прагнення брати участь у вихованні дитини, піклуватися про нього.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задоволено. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 вересня 2019 року скасовано. Ухвалено у справі нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_2 із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначити такі способи участі у вихованні дитини: безперешкодні спільні зустрічі ОСОБА_2 із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у дні та години, погоджені із ОСОБА_1 , та з урахуванням бажання дитини; зобов`язано ОСОБА_1 повідомляти ОСОБА_2 про факти захворювання та лікування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язано ОСОБА_1 повідомляти ОСОБА_2 про від`їзд (обставини та напрям) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі міста Києва більше ніж на 2 (два) дні; проведення спільного відпочинку ОСОБА_2 із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом 7 (семи) днів під час осінніх шкільних канікул та протягом 7 (семи) днів під час зимових шкільних канікул, а також протягом 14 (чотирнадцяти) днів літніх шкільних канікул; зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод у щоденному спілкуванні ОСОБА_2 з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом телефонного зв`язку. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1 920,00 грн.

Приймаючи свою постанову про скасування рішення суду першої інстанції, відмову у задоволенні позову та задоволення зустрічного позову, апеляційний суд не погодився із висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені без належного встановлення фактичних обставин справи, зокрема, судом не встановлено: які дії чи бездіяльність відповідача свідчать про ухилення ним від виконання свого обов`язку по вихованню дитини, які фактичні обставини впливають на виконання батьком своїх обов`язків відносно дитини, з одночасним урахуванням поведінки обох батьків та їх ставлення до дитини, судом не встановлено, чи буде застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, відповідати якнайкращим інтересам дитини. На думку апеляційного суду, відсутні підстави вважати, що відповідач свідомо ухиляється від виховання сина та утримання, навпаки, таке має місце через тривалий конфлікт між сторонами, проживання відповідача на значній відстані від сина та, можливо, неналежне усвідомлення матір`ю необхідності активної участі батька у вихованні сина, незважаючи на конфліктність стосунків з матір`ю.

Також апеляційний суд зазначив, що, розглядаючи спір, за недоведеності позивачем виключних підстав, з якими закон пов`язує можливість позбавлення особи батьківських прав, суд першої інстанції взагалі не дав оцінки наданим відповідачем доказам, які спростовують його ухилення від виконання батьківських обов`язків, та не мотивував причин відхилення доводів, наведених ОСОБА_2 у зустрічній позовній заяві.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про обґрунтованість вимог зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, оскільки батьки не дійшли згоди щодо способів участі батька у вихованні дитини та в спілкуванні з нею, яка проживає разом із матір`ю, а остання перешкоджає батькові в спілкуванні з сином та його вихованні, не надає інформацію батьку про стан здоров`я дитини та про її пересування.

Нормативно-правове обґрунтування

Щодо позбавлення батьківських прав

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення вищенаведеної статті дозволяє дійти висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18.

Відповідно до частин першої, другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Разом з тим згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини.

Щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у її вихованні

Статтею 141 СК України передбачено рівні права та обов`язки обох батьків щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно із вимогами статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною, та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Згідно з частинами першою та другою статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання), місце та час їхнього спілкування.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Статтею 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд при встановленні способу спілкування має дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, а також врахувавши практику ЄСПЛ, апеляційний суд дійшов правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції, відмову у задоволенні первісного позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_4 та задоволення зустрічного позову про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкування з нею, оскільки відсутні підстави вважати, що відповідач свідомо ухиляється від виховання сина та його утримання, судом першої інстанції не надано оцінки висновку Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 07 серпня 2017 року № 101-7759/04 про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої дитини ОСОБА_4 , ряду висновків психологічного обстеження останнього, поданим відповідачем доказам, які свідчать про добровільне та регулярне виконання ним свого обов`язку зі сплати аліментів на утримання сина, вчинення ОСОБА_1 , з якою проживає дитина, перешкод у спілкуванні ОСОБА_2 із їх спільним сином.

Позивачем не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про вчинення насильства відповідачем по відношенню до ОСОБА_4 , винної поведінки відповідача по ухиленню від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на ОСОБА_2 , на чому правильно наголосив апеляційний суд, адже позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в його діях. У свою чергу висновки суду першої інстанції зроблені без належного встановлення фактичних обставин справи, зокрема судом першої інстанції не встановлено, які дії чи бездіяльність відповідача свідчать про ухилення ним від виконання свого обов`язку по вихованню дитини, які фактичні обставини впливають на виконання батьком своїх обов`язків відносно дитини, з одночасним урахуванням поведінки обох батьків та їх ставлення до дитини, не встановлено, чи буде застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав відповідати якнайкращим інтересам дитини.

Неактивна участь батька в житті сина спричинена тривалим конфліктом між сторонами, проживанням відповідача на значній відстані від сина та неналежним усвідомленням матір`ю необхідності участі батька у вихованні сина, незважаючи на конфліктні стосунки між сторонами. Після розірвання шлюбу із ОСОБА_1 ОСОБА_2 фактично позбавлений можливості спілкуватися із сином, що призводить до того, що формування відношення дитини до батька відбувається лише за впливом матері, яка має вкрай неприязні стосунки із відповідачем.

Не можна не погодитися із зауваженнями апеляційного суду, що способи участі батька у вихованні сина та спілкування із ним, визначені ОСОБА_2 в його зустрічній позовній заяві (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), у повній мірі відповідають як інтересам дитини, так і інтересам батьків, оскільки налагодження стосунків між батьком та сином відповідає інтересам дитини, яка протягом останніх років позбавлена можливості спілкування з батьком. Таке спілкування за необхідності можливе за присутності психолога, участь якого забезпечується в залежності від обставин, які складуться при виконанні рішення суду. Участь психолога при спілкуванні з дитиною може забезпечити як позивач, так і відповідач. При цьому забезпечення можливості щоденного спілкування між батьком і сином шляхом телефонного зв`язку може стати першим важливим кроком для налагодження відносин між ними.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що визначення саме такого способу участі у спілкуванні та вихованні дитини є таким, що відповідатиме якнайкращим інтересам дитини, її віковим потребам, та за сумлінного відношення батька до виконання свого обов`язку, буде достатнім для забезпечення його участі у процесі виховання сина.

Отже, не знайшли свого підтвердження доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду у постановах у справах № 465/3694/14-ц (провадження № 61-36265св18) від 16 січня 2019 року, № 331/5427/17 (провадження № 61-12023св180) від 24 квітня 2019 року, № 541/319/17 (провадження № 61-34873св18) від 06 грудня 2018 року та № 757/1459/16-ц (провадження № 61-33230св18) від 29 серпня 2018 року. Окрім цього, обставини справи у зазначених постановах відрізняються від обставин у справі, що переглядається в касаційному порядку.

Апеляційний суд, установивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, беручи до уваги той факт, що батько дитини бажає продовжувати спілкуватися із сином, а також відсутність інших передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для позбавлення батьківських прав, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову в даній справі.

Відхиляються доводи касаційної скарги про прийняття апеляційним судом оскаржуваного рішення за відсутності висновку Верховного Суду щодо вирішення питання про спосіб участі у вихованні дитини з порушенням закону, оскільки апеляційний суд при розгляді зустрічного позову правильно застосував норми статей 19, 157, 159 СК України та статті 15 Закону України «Про охорону дитинства», і закон встановлює, що суд, при вирішенні спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Не погоджується Верховний Суд із доводами касаційної скарги щодо втручання в права ОСОБА_1 , так як її в примусовому порядку зобов`язано спілкуватися із колишнім чоловіком без її вільної згоди на це, що є втручанням в недоторканість особи, оскільки згідно з частиною першою статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно (крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті) та відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» контакт з дитиною - це реалізація матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини. Таким чином, зобов`язання ОСОБА_1 як матері дитини повідомляти батька про факти захворювання та лікування ОСОБА_4 , про від`їзд (обставини та напрям) дитини за межі міста Києва більше ніж на два дні не є діянням, спрямованим на обмеження волевиявлення особи, і входить до поняття надання інформації про дитину, що є складовою контакту з дитиною, в розумінні статті 1 Закону України «Про охорону дитинства». При цьому, на думку Верховного Суду, повідомлення батьку про важливі факти із життя дитини не можна розцінювати як обтяжливе зобов`язання.

Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норми статей 2, 81, 89 ЦПК України щодо врахування доказів ОСОБА_1 та оцінки доказів ОСОБА_2 не лише на предмет їх наявності, а й достатності, при встановленні обставин, що мають вирішальне значення для справи, не приймаються, оскільки зводяться до переоцінки доказів у справі, що за змістом статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Незацікавленість батька, який сплачує аліменти, в підготовці дитини до школи чи непідтримання ним захоплення дитиною співом та грою на фортепіано, необізнаність про стан здоров`я дитини не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а свідчить про відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів.

Доводи касаційної скарги про те, що спілкування з батьком завдає психологічний дискомфорт дитині, відхиляються, оскільки матеріали справи свідчать, що емоційний стан дитини обумовлений не присутністю батька в її житті, а напруженими конфліктними стосунками між батьками, які використовують дитину для образ один одного, зневажають право сина на спокійне щасливе дитинство та гармонійний розвиток особистості. Особисті конфлікти між батьками не повинні порушувати інтереси дитини.

Неврахування апеляційним судом окремих висновків психологічного обстеження дитини, про що зазначено в касаційній скарзі, не приймаються, оскільки апеляційним судом при прийнятті оскаржуваної постанови взято до уваги і інші висновки психологічного обстеження дитини, де брали участь обидва батьки та дитина, консультацію дитячого та сімейного психолога, з яких вбачається, що дитина є заручником обставин, які хлопчик не здатен вирішити, а для повноцінного психічного розвитку особистості дитини, необхідна участь обох батьків; рекомендовано після проходження курсу психотерапевтичної допомоги сприяти поступовому налагодженню позитивного спілкування батька із сином через їх зустрічі, а при категоричній відмові ОСОБА_4 - дати дитини певний час для стабілізації почуттів та встановлення рольової позиції батька у своєму житті, надалі за допомогою психолога спробувати налагодити позитивні взаємостосунки між татом і сином.

При цьому апеляційним судом обумовлено в резолютивній частині оскаржуваної постанови про спільні зустрічі ОСОБА_2 із сином у дні та години, погоджені із ОСОБА_1 , та з урахуванням бажання дитини, що максимально враховує інтереси дитини та неприязні стосунки сторін у справі.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом думки дитини щодо її спілкування із батьком є непереконливими з огляду на постійне проживання дитини із матір`ю, обмеження спілкування з батьком та тривалий конфлікт між батьками, а також з урахуванням частини третьої статті 171 СК України, відповідно до якої суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Посилання представника позивача в касаційній скарзі на відсутність доказів, які б підтверджували існування перешкод з боку відповідача щодо участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови, оскільки наявність спору з цього приводу свідчить про зворотнє.

ОСОБА_2 активно і стабільно проявляє бажання щодо участі у вихованні та спілкуванні із сином, тому будь-яких обставин, які б унеможливлювали право батька на спілкування судом не встановлено. Право батька на спілкування з дитиною є його незаперечним правом, а спілкування дитини з батьком відповідає її інтересам.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що обґрунтованим та таким, що відповідає інтересам дитини, з урахуванням конкретних обставин у справі, є спільний відпочинок батька із сином протягом 14 днів під час літніх канікул, а також протягом семи днів під час осінніх та зимових канікул. Встановлений апеляційним судом порядок участі ОСОБА_2 у вихованні дитини не суперечитиме його інтересам та інтересам дитини, не перешкоджатиме нормальному розвитку дитини і буде відповідати обсягу обов`язків та прав батька щодо дитини. Окрім цього, з урахування вікових змін дитини, її розвитку та потреб, позивач не позбавлена у майбутньому права звернутися до суду із позовом про зміну встановленого судом способу участі у вихованні дитини.

Посилання заявника на те, що батько позбавлений можливості забезпечити спілкування із дитиною під час спільних канікул, оскільки не має місця проживання на території України та його дохід складає лише 80,00 євро, не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови та не спростовує правильність висновків апеляційного суду, тим більше такий спосіб участі у вихованні дитини як спільний відпочинок під час шкільних канікул не вимагає від відповідача постійного проживання на території України, а питання спілкування між сином та батьком не можна ставити в залежність від доходу останнього.

Умисне приховування ОСОБА_2 свого дійсного доходу з метою зменшення тягаря утримання дитини, на чому наполягає заявник, може бути підставою для звернення із відповідним позовом до суду про збільшення встановленого розміру аліментів на утримання дитини, проте не є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд порушив вимоги частини другої статті 159 СК України, оскільки не встановив місця проведення спілкування із батьком, особливо, що стосується проведення спільних канікул, відхиляються, оскільки у заяві про зменшення позовних вимог ОСОБА_2 не конкретизував місце таких зустрічей, а їх не зазначення судом апеляційної інстанції надає батькам, між якими відсутня належна комунікація, можливість погодити нейтральну, комфортну для всіх, територію для зустрічей, в тому числі у громадських місцях культурно-розважального характеру, зокрема, парк, кінотеатр, торгово-розважальний центр та інші громадські місця, що призначені для повноцінного відпочинку дитини та відповідають віку, стану здоров`я дитини чи її інтересам.

Отже, враховуючи принцип рівності прав та обов`язків матері та батька щодо дітей, передбачений статтею 141 СК України, для забезпечення найкращих інтересів дитини, з метою створення умов для виконання батьком, який проживає окремо, обов`язку по вихованню дитини та здійснення його права на особисте спілкування з сином, Верховний Суд дійшов висновку про відхилення доводів касаційної скарги заявника з приводу задоволення апеляційним судом зустрічної позовної заяви.

Верховний Суд не погоджується із аргументами касаційної скарги про те, що апеляційним судом не наведено мотивів забезпечення якнайкращих інтересів дитини, оскільки апеляційний суд в мотивувальній частині судового рішення навів підстави прийняття ним оскаржуваної постанови, скасування рішення суду першої інстанції, із поясненням, чому саме це відповідає інтересам дитини.

Оскаржувана постанова критерію обґрунтованості відповідає.